Патя в світі Галілео. Боротьба за виживання - Любава Олійник

—Патя, ти мерщій до офісу, а я – розбиратися з Лео, — Гліб злегка обійняв мене, наче я була рятівним колом  і цьомнув у щоку на прощання. Від того цьома залишився ледь відчутний присмак.

—Глібе…, — я застережливо поглянула йому у вічі, намагаючись не нагадувати, що розсудливість — це не його друге ім'я, — будь хоч трохи розсудливим, прошу. Зрештою, Лео хоч і козел, але він твій друг.

—Постараюся, мала, — підморгнув мені хлопець, демонструючи всією своєю сяючою усмішкою, що "постараюся" в його випадку означає "зроблю все, що в голову збреде". Він поважно попрямував у бік кабінету Лео.

В моєму офісі мене вже чекав Патрік. Стояв, виструнчившись біля мого столу, наче вічний пам'ятник бюрократії.

—Патріку, ти передав Лео нові дані щодо енергозатратності планети? — спитала я, намагаючись не звернути уваги на скрип його механічних суглобів. Здавалося, що його треба змастити олією.

—Звісно, Патриціє, — відповів механічно помічник, навіть не кліпнувши своїми вічно блимаючими очима-камерами.

—Патріку, благаю, останній раз кажу: Я ПАТЯ!, — чітко промовила кожну букву мого імені, наче промовляла стародавнє заклинання, яке мало пробудити в ньому хоч трохи людяності.

—Гаразд, Патя. Нам з Лео вдалося знизити енергозатратність на чотири з половиною відсотки. Це хороший показник, і у нас є одинадцять днів повного запасу, — доповів він, наче начитував нудний прогноз погоди.

—У тебе є ще якісь ідеї? – не думаючи, спитала я робота, сама ж підійшла до вікна, щоб хоч трохи розвіятися і помилуватися божевільним краєвидом Галілео: з чудернацьким небом, де величезні супутники бовваніли, наче космічні валуни.

Ніби нізвідки виринув голос, від якого я ледь не вистрибнула з штанів:

—Під’єднати егрегор до супутників…

Я судорожно переварювала інформацію, озираючись навколо, щоб зрозуміти, кому належить цей голос генія.

Адже й справді! Егрегор тягне життєдайну енергію лише з нашої бідної, змученої Галілео. А тут, практично під носом, крутяться інші супутники, які теж не позбавлені життєвої енергії, адже поглинають енергію сонця та космічного простору. Звісно, це не остаточне вирішення проблеми, але плюс кілька відсотків до запасу, які б дозволили нам хоч трохи розширити масштаби планети і водночас зекономити! Це ж геніально!

Не чекаючи Гліба, я стрімголов помчала до кабінету Лео. Думки, наче бджоли, роїлися в моїй голові, і я, мов торпеда, влетіла до них в кабінет. І, як виявилося, влучила в яблучко. Ці двоє знову гамселили один одного з ентузіазмом, гідним кращого застосування.

—Брейк!, — вигукнула я, розставивши руки в сторони, наче регулювальниця космічного руху. — У мене є важливе повідомлення, а потім можете продовжувати з'ясовувати, у кого волосся шовковистіше.

Я всілася на вільне місце. Хлопці, на диво, миттєво розійшлися по кутках, наче їх облили крижаною водою, і почали незграбно поправляти на собі одяг. У Лео красувалася розбита губа, а от Гліб, здавалося, отримав невелику травму носа. Проте, наче за помахом чарівної палички, вони враз заспокоїлися і чемно сіли навпроти, причому Гліб безцеремонно зайняв місце Лео, а той просто притягнув до себе інший стільчик і теж всівся.

—Мені Патрік підказав, що можна егрегор під’єднати не тільки до Галілео, а й до кількох найближчих супутників. Таким чином, ми зможемо зекономити енергозатратність до двадцяти відсотків і розширити масштаби планети. Проте це доволі амбітний план, який передбачає ретельний підхід, а ви тут, бачу, влаштовуєте змагання з боксу. До речі, Лео, для подібних розваг у нас є сортувальний цех, тож ласкаво просимо туди, як захочете крові, — мій прагматичний монолог трохи остудив їхній запал.

Вони помітно знітилися, особливо мій Гліб. Навіть прийняв винуватий вигляд цуценяти. Проте за кілька хвилин він несподівано видав:

—Патя, та це ж геніально! З егрегором! От тільки боюся, що це під силу лише Галі. Вона ж у нас працювала з егрегором.

—То нехай приходить. Я впевнена, що зменшивши навантаження на планету, її здоров’я також мало б покращитись, адже це все взаємопов’язано.

—Глібе, гайда по Галю, а я тут все підготую до її візиту, — між хлопцями знову запанувала крихка гармонія.

—Гаразд, Лео, — потиснув йому руку Гліб, — але нашу розмову ми ще не закінчили.

—Та немає що продовжувати, Глібе. Тут все ясно, я був ослом і мушу вибачитися не тільки перед тобою, а й перед твоєю дівчиною.

Він обережно провів язиком по своїй розбитій губі, наче змащував її цілющим бальзамом, а потім винувато поглянув на мене:

—Вибач, Патя. Я був не правий, і твої слушні зауваження лише підлили масла у вогонь. Замість того, щоб визнати свою провину, я знову накоїв дурниць. Сподіваюся, ти зможеш мене з часом зрозуміти.

—Лео, вибачення прийняті, але не обіцяю, що забуду про це вже завтра. Зараз нам треба сконцентрувати увагу на інших, важливіших справах. Галілео сама себе не врятує.

—Ти маєш рацію. До речі, про сортувальний цех, — він швиденько сів за комп’ютер і почав моніторити локацію. —Вони звідти виїхали. Зараз накажу асистентам з’ясувати їхнє нове місце дислокації. І якщо ці хулігани знову надумають влаштовувати гладіаторські бої, я їм влаштую...