Патя в світі Галілео. Боротьба за виживання - Любава Олійник

І знову мій Гліб як невтомний посильний, рушив додому.

Я залишилась в загальному офісі, проте годинник-браслет вказував, що година доволі пізня. Ось так техно світ затягує своїх мешканців. Живіт просив смачненького, проте мамині рогалики ще вчора зжер один монстр, тобто Гліб. Доведеться йти в кафе.

— Патріку, друже-роботе, витягуй свої шестерні, йдемо "заправитися"! – скомандувала я.

Робот, без жодних емоцій (ну, або він їх добре приховував), мовчки розвернувся і пішов за мною. На вулиці промайнули якісь розмиті силуети. Я на мить відчула себе майже "нормальною". Галілео, здається, починає мені подобатися. Його дивакуваті краєвиди вже не викликають панічної атаки, а навпаки – відчуття, ніби я тут народилася.

В кафе, біля стійки з їжею, Патрік занудно почав читати мені лекцію про калорійність і корисність кожного шматочка. Ну от хто його просив? В результаті я набрала ще більше, щоб довести, хто тут головний. Борщ з булочкою (нехай заздрить дієтолог),  рис з овочами (для балансу, типу), салат "Цезар" (щоб не забувати про вишуканість) і улюблений чай з квіточкою-бутоном, яка обіцяла розпуститися прямо в моїй чашці, наче феєрверк.

Їсти захотілося саме тут, в кафе, спостерігаючи за цим дивним міським життям, яке ніби оживало лише з настанням вечора. Я примостилася за барною стійкою, розглядаючи панораму міста. За тиждень я не бачила стільки людей! Може, тут всі перетворюються на нічних метеликів?

І тут, як грім серед ясного неба, в кафе з'являється парочка. Ілона, моя однокласниця, і... барабанний дріб... Віталій, наш офісний красунчик-майстер на всі руки! Той самий, який вчора лагодив Патріка! Вони помітили мене, і почалося циркове дійство. Віталій вже хотів привітатися, але Ілона, вчепившись в його руку, як кліщ, різко потягла його в протилежний бік.

О, це було занадто кумедно, щоб пропустити!

— Гей, Ілоно, Віталію, привіт! Я тут вечеряю, приєднуйтесь! – вигукнула я, ледь стримуючи сміх.

Ілона зробила вигляд, що терміново потребує вивчення меню. Віталій підійшов, з цікавістю оглядаючи нашу "компанію".

— Привіт, Патя! То ти все-таки знайшла свого робота-помічника? Смачного!

— Дякую, Віталію. А сьогодні твоя черга розважатися з Ілоною? Цікаво, де ви познайомилися?

Віталій, явно приголомшений моєю прямотою, подивився на Ілону, яка вже була червоною, як помідор, а потім знову на мене.

— Це... Це моя... далека родичка! Вона тільки сьогодні приїхала на Галілео!

"Далека родичка"? Це вже цікаво!

— Ілона, значить, у нас тепер "родичка"? Ну-ну. Тоді передай своїй "родичці", що вчора я бачила її з Лео. З тим самим, у якого є дівчина Галя. Але, знаєш, це все дрібниці! Головне - родинні зв'язки! - я зробила вигляд, що нічого не помітила, і повернулася до свого борщу. - Смачного вам, родичі!

Знаю, іноді мені треба тримати язик за зубами, але я не можу втриматися від спокуси трохи погратися з цими брехунами.

Віталій з Ілоною почали шепотітися, кидаючи на мене підозрілі погляди. О, здається, я щойно завела собі двох нових недругів. Ну, нічого, буде з ким змагатися у красномовстві.

Занурившись у роздуми, я почала аналізувати ситуацію. Дев'ять зниклих однокласниць... Катька мелькала тут і там, про Ірку - тиша, щодо двох Насть можна не хвилюватися (вони виживуть у будь-якому бардаку), мажорку Юлю викупили батьки. Ілона виявилася звичайною брехухою, хоча хто знає, може вона тут шпигує за Лео за завданням Віталія. Світ Галілео, виявляється, - це сцена для дешевої мильної опери.

Але найбільше мене турбували дві Віки - спокійні, але веселі дівчата, і Діана, яка примудрялася знаходити пригоди на свою п'яту точку навіть там, де їх не було.

 Що з ними?

Я встромила ложку в борщ, відчуваючи, що разом з кожним ковтком мені стає все менше ясно. Але одне я знала точно: життя на Галілео обіцяє бути дуже, дуже цікавим. І мені знадобиться багато борщу, щоб пережити все це божевілля.

Діана, - руда і нахабна дівчина, що займалася професійно волейболом, через свої комплекси, а саме ріст під метр дев’яносто, часто вступала в конфлікти з усіма, хто косо дивився у її бік. Іноді вона занадто прискіпувалася до оточуючих, які просто розглядали її неординарну зовнішність. Тому часто страждала від своїх агресивних дій.

Якось Діану, на свою голову, замкнули у жіночому шкільному туалеті. Думали, пересидить там, подумає над поведінкою? Ха-ха! Через десять хвилин Діана влаштувала там апокаліпсис: двері туалету, здається, відлетіли на орбіту Сатурна, і більше не планували повертатися. Ремонту двері не підлягали!

Дівчата з одинаковими іменами Вікторія завжди трималися осторонь у своїй «трійці», до яких входила і Ірка. Тепер же невідомо, чи Іринка жива і чи знаходиться на Галілео, тому і про дівчат стала знову перейматися. Проте, чим більше я перебуваю на цій планеті, позбавленій логіки і сповненій непередбачуваних подій, тим більше переконуюся, що тут моя школа життя. Хоча ні – «школа виживання».
Візуалізація до розділу;
Ілона та Віталій