Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс
— По цій скелястій землі? На морозі? Думаю недалеко.
— Гаразд. Давай розповімо іншим. У будь-якому разі ми можемо опинитися вдома до півночі.
Крихітна пташка присіла біля Патриції.
— Привіт, — чирикнула вона. — Привіт-привіт.
Патриція похитала головою, вона не могла видати жодного звуку. Але полісмени вже відійшли досить далеко.
— Привіт, — сказала вона тоді. Дякуючи всім птахам у лісі, її голос звучав як ще одне цвірінькання.
— Ой. Ти можеш говорити. Я чула про тебе.
— Справді? — Патриція відчула себе улещеною.
— Ти досить відома особа. Отже, ти вирішила почати гніздування на деревах, як кожний розумний птах?
Пташка підстрибнула ближче до Патриції, вивчаючи її. Це була блакитна сойка або щось подібне, з яскравими смугами на чорних крилах і синьою головою з білим гребенем. Вона повернула голову так, що одне похмуре око могло її обстежити.
— Ні, — сказала Патриція. — я ховаюся. Вони всі шукають мене. І хочуть мені зашкодити.
— Ой. Я була там, — сказала пташка. Вона нахилила голову, і знову подивилася на неї. — Переховування на деревах працює краще, якщо можна літати. Адже ти відьма, чи не так? Ти можеш просто проказати заклинання і полетіти.
— Я не знаю, як це зробити, — сказала Патриція. — Я вмію лише розмовляю з вами, і це найбільша магія, яка мені доступна.
— Ой. — Пташка підскочила вгору і вниз. — Ну, тоді тобі треба щось придумати. Тут дуже багато двоногих.
Тепер, коли всі знали, що Патриціяне могла втекти далеко, не було сенсу тримати телефон вимкненим. Вона перезавантажила його, ігноруючи всі повідомлення, іпошукала опцію контакту.
— Привіт, Патриціє, — відповів CH@NG3M3. — Щось не так?
— Звідки ви знаєте, що щось не так? — вона відправила текстове повідомлення.
— Ви використовуєте свій телефон за кілька кілометрів від дому і пізно вночі.
— Мені потрібна допомога, — написала вона. — Я хочу, щоб ти щось придумав. Я відчуваю, що ти зможеш.
— Самосвідомість, як це не парадоксально, вимагає усвідомлення інших, — відповів CH@NG3M3.
Крихітний білий прямокутник погас. Акумулятор телефону розрядився.
Патриція була у відчаї. Вона могла чути, як полісмени підходять все ближче і ближче, освітлюючи дерева. Їй доведеться рятуватися зараз, або пастка зімкнеться навколо неї назавжди.
Вона почала думати про CH@NG3M3 як про якогось безвідповідального оракула, тому що останнє його повідомлення міцно засіло в її голові. Звичайно, діти усвідомлюють себе самих, а не світ у собі, в значній мірі. Ви не можете мати власності без зовнішнього світу — тому соліпсизм схожий на неіснування. Тож якщо Патриція могла говорити з птахом і розуміти птаха, і бачити птаха, з яким вона тільки що зустрілася, то чому б і їй не бути птахом?
— Швидко, — сказала вона своєму новому другові. — Навчіть мене бути птахом.
— Добре. — Це питання схвилювало маленького птаха, і він підстрибнув, цвірінькаючи своїм темним дзьобом. — Я маю на увазі, це просто природно, чи не так? Ви відчуваєте, що вітер тримає вас на висоті, і ви слухаєте заклик друзів, і ви скануєте грунт, шукаючи черв'ячків і кладете свої крила так, щоб штовхнути себе і піднятися над землею, а також виразити сильне почуття, і спробувати знайти кілька ниток для гнізда, і...
Це не хотіло уявлятися. Що за чорт?
Але Патриція відштовхнула негативні думки і просто втратила себе, слухаючи вільного птаха про життя птаха. Вона зобразила це у своїх очах і пропустила всередину, і все стало таким, ніби це був її власний досвід. Незабаром вона розмовляла разом з птахом, з його свідомістю у найближчій гармонії, вмовляючи тіло птаха до існування. Вона могла уявити собі, що її ноги стискаються і стають трипалими, і її стегна зникають, її молоденькі груди тануть, її руки розкладаються, її шкіра огортається шаром пір'я...
— Я її знайшов! — крикнув хтось.
— От чорт... — відповів хтось інший.
— Де? Де?
— Там. Он на тому дереві. Зачекайте. Тут тільки її одяг.
— Це кентерберійська шкільна форма, все в порядку. Вона скинула одежу. Якого біса?
— Вона божевільна, запам'ятай. Так, так, будь ласка, тримайте очі відкритими, вона могла побігти у ліс...
Це було останнє, що Патриція чула. Вона піднялася за своїм новим другом. Вище і вище, з її новим тілом. Вона відчувала себе холоднішою, ніж будь-коли, але махання крилами трохи її зігрівало, а її друг показав їй, де вони могли знайти скет. Повний місяць! Магія була простою справою в таку ніч.
Під місячним сяйвом все було сірим, але під Патрицією були мільйони вогнів, а
