Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

— Це дірт, — Дікерс представив Лоуренса десятку здоровил різного віку, провівши його між атлетичними снарядами і рушниками на трубах всередину невеликої кімнати. — Він побуде тут кілька днів, подивіться, як він себе покаже. Йому потрібне ліжко і матрац. Покажіть йому що і як, дівчатка. — І пішов геть.

Лоуренс підтягнувся і розправив плечі. — Привіт. Я дірт, мабуть. Не найгірша кличка, якою мене називали на цьому тижні. Отже, де я буду спати? Він сказав, що у вас є вільні місця.

У кімнатці, можливо, в три рази більшій за спальню Лоуренса, було стільки двоярусних ліжок, що Лоуренс уявив собі, що він на підводному човні. Він не міг дихати атмосферою метану та азоту, і не був упевнений, що зможе тут спати. Його голова крутилася.

— Ні. — Один чувак з татуюванням на грудях "DIY" і носом, який був зламаний у кількох місцях, підвівся з ліжка. Він піднявся над Лоуренсом. — Ніяких вільних місць тут немає. Ти дірт? Ти спиш на підлозі. — Він жестом вказав у темний куток, над яким висіла свіжа павутина. Лоуренс пошукав поглядом ліжко, яке було би вільне, але не міг нічого побачити через кільце масивних підлітків, які оточили його з усіх боків.

Частина мозку Лоуренса, якаще була на поверхні та аналізувала ситуацію, підказала йому, що він почервонів. Це було частиною принижуючої програми, а також нормальної соціальної динаміки. Не дозволяй їм дістатися до тебе, сказав він собі.

Але слова, які злетіли з губ Лоуренса, були:

— Що сталося з хлопцем, який недавно помер? Може, я можу зайняти його ліжко?

Напевно він сказав щось неправильне.

— Ніяк ні, чувак, — сказав хтось далі у кімнаті, голосом сорокарічного водія вантажівки. — Ти не просто не пошанував Мерфа. Ти помочився на пам'ять нашого товариша. Скажи мені, що я цього не чув.

— Ти зробив це, — сказав хлопець з поламаним носом. — Однаково ти це зробив.

— Мені плювати на вашого дурного друга, — закричав Лоуренс, коли його підкинули догори, і він побачив плями на матрацах зверху і глибокі тріщини в несучих балках вгорі. — Це місце дістало його, але не дістане мене. Ви мене чуєте? Я вийду звідси.

Його голос зламався. Люмінесцентні освітлювальні трубки кинулися до його обличчя, поки він не притиснувся до скла лицем, а тоді він полетів вниз. Нарешті він запанікував, з нього ніби злетіла обгортка гніву, і випустив хрипкий крик, головним чином у космос.

Патриція: Де Лоуренс?

CH@NG3M3: Не знаю. Його немає вже кілька днів.

Патриція: Я турбуюсь, напевне з ним щось сталося.

CH@NG3M3: турбота часто є симптомом недостатньої інформації.

Патриція, якій ставало дедалі неспокійніше, зателефонувала до Лоуренсів, щоб дізнатися, що відбувається. На другому кінці була матір Лоуренса.

— Це не твоя вина, — сказала вона. І повісила трубку.

Через півгодини задзвонив телефон вже у домі Патриції, іслухавку підняв її батько. Він привітався з матір'ю Лоуренса і провів решту розмову, додаючи тільки: — Ой. О Боже. Я розумію. — Після того, повісивши трубку, він оголосив, що Патриція буде замкнута на невизначений термін. Цього місяця Роберта була надто зайнята музичним класом і шкільними програмами середньої школи, щоб стежити за руками і ногами Патриції, тому батьки Патриції повернулися до просування їжі під її двері. Матір сказала, що на цей раз вони справді збираються покінчити з непередбаченими витратами грошей, раз і назавжди.

Патриція: Я продовжую цікавитися вашою думкою, чи повинна я розказати Лоуренсові те, що сказав мені Роуз.

CH@NG3M3: Як ви думаєте, що сталося би, якби ви сказали йому?

Патриція: Він би подумав, що я це вигадала. Або що я зійшла з розуму. Ось чому це була ідеальна пастка. Що б я не робила, я програвала.

CH@NG3M3: пастка, яку можна ігнорувати, — вж не пастка.

Патриція: Про що ти говориш?

CH@NG3M3: пастка, яку можна обійти, — вже не пастка.

Патриція: Це трохи дивно, мушу сказати. Я думаю, що хороша пастка повинна бути замаскована, щоб ви не бачили, що вступаєте в неї. З іншого боку, вона повинна закриватися. Пастка, яка не закривається, — це не пастка, бо як тільки ви попадетеся, ви не можете ігнорувати факт її наявності, бо застрягаєте. Отже, пастка, яку ви обходите, — невдала. Гадаю, я зрозміла.

CH@NG3M3: суспільство — вибір між свободою на чужих умовах та рабством на своїх.

У школі (Кентерберійській академії) пахло так погано, що ніздрі Патриції горіли. Вона почала надіятися, що спрацює пожежна сигналізація, запах був таким, ніби щось горіло, хоча все надворі позамерзало. Ніхто не міг знайти джерела запаху. Ніби щось здохло і стало невидимим.