Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

крім того, маю обов’язки принцеси. А ще в Кованхарі багацько молодих студентів-чаклунів, і ніяка охорона не вбереже мене від їхніх зазіхань… — Кузина нервово хихотнула. — Тоді майстер Іґан дуже неохоче заговорив про Тір Мінеган, про ту відьомську школу для дівчат-чаклунок. Мав таке кисле обличчя, ніби йому згодували цілого лимона, проте сказав, що це ще кращий варіант, там ми з тобою одна одну підтримаємо, ти наглядатимеш за мною, та й чоловіки-чаклуни, хоч молоді, хоч старі, на Мінегані велика рідкість. Мені здалося, що мама сприйняла ця ідею прихильно, а от тато затявся і квит. Дуже різко відповів, що наша сім’я вже віддала одну дочку відьмам, цього досить. І більше не став про це говорити.

— Мабуть, я знаю, чому він так завівся, — повільно мовила Ейрін. — Чимало чоловіків вважають, що раз відьми мусять берегти незайманість, то тільки те й роблять, що бавляться з молодими дівчатами. Та насправді це велике перебільшення. Певна річ, серед відьом є й такі, але їх дуже мало, і зазвичай вони шукають собі пару в своєму колі. А решта сестер знаходять інший вихід для пристрасті — просто скеровують її на маґію.

— Знаю, — кивнула Фіннела. — Якось розпитувала про це в Мораґ. Думала, що коли вже вона так безсоромно ходить у штанях, то їй точно подобаються дівчата, і вона не стане критися з цим. Проте Мораґ сказала, що дівчатами ніколи не цікавилися, її приваблюють високі, широкоплечі, жилаві чоловіки, особливо військові. Та вона легко дає з цим раду, просто починає інтенсивно чарувати, і напад хіті швидко минає. Я їй вірю, бо мені й самій після занять маґією навіть дивитись не хочеться на хлопців. От тільки татові цього не поясниш. Навіть якщо я наважуся заговорити з ним про це, він у кращому разі нагримає на мене, а в гіршому — відлупцює.

— Вочевидь, так і буде, — підтвердила Ейрін. — До того ж він прагне віддати тебе за Падрайґа.

— А якщо з ним нічого не вийде, — скрушно додала кузина, — то знайде мені іншого нареченого. Ти правду казала: багатство і влада — це наче клітка із золотими ґратами. Раніше я тебе не розуміла, а тепер… Я тобі так заздрю, сестричко! Не лише твоїй Відьомській Іскрі, а й твоїй силі волі, твоїй рішучості. Ти не раз мені говорила, що якби мала мій чаклунський хист, то втекла б із дому. І ти б напевно так учинила. А я… я не можу, я слабка, безпорадна. Просто не уявляю, що робитиму, коли виїду з Кардуґала.

Ейрін не стала заперечувати. Вона й сама так вважала, завжди бачила у Фіннелі ніжну тепличну квіточку і розуміла, що кузина це знає. Тому просто обняла її, пригорнула до себе і, вже поринаючи в сон, думала про те, яким чудернацьким чином змінилося їхнє життя після знаменного дня, 26 ґорфеннава, коли до них приїхала Шайна вер Брі. Відтоді Ейрін, що досі почувалася полонянкою свого високого становища, перетворилась на найщасливішу дівчину в світі. А от Фіннела, яка раніше була всім задоволена і мріяла лише про гарного чоловіка, зненацька стала нещасною.

Ну, хіба це справедливо? Невже Великий Див надсилає на землю так мало щастя, що коли хтось один здобуває його, то інший неодмінно втрачає?..

Розділ VI
Останній пункт пророцтва

Шайна сиділа впівоберта на стільці, поклавши лікоть на письмовий стіл, і неприязно дивилася на свою пізню гостю, яка щойно ввійшла до кімнати. Непрохану гостю, слід додати. І вкрай небажану.

— Сестро Айліш, — промовила вона, ледь стримуючи свій гнів. — Здається, я досить ясно дала тобі зрозуміти, що нам немає про що говорити. І не просто дала зрозуміти, а сказала це прямо і недвозначно. Якщо ж ти прийшла вимагати від мене дотримання субординації, то будь певна: я визнаю, що ти тепер старша серед нас. Зараз саме закінчую писати звіт і в ньому вже зазначила, що передаю тобі керівництво. Проте опікою над Ейрін не поступлюся — бо саме на мене король Келлах поклав відповідальність за неї до нашого прибуття на Тір Мінеган. А хочеш це змінити — іди домовляйся з ним.

Айліш повільно похитала головою:

— Я не збираюся нічого змінювати, Шайно. І можеш викреслити зі звіту слова про передачу мені своїх повноважень.

Так і не дочекавшись запрошення сісти, вона запросила себе сама і вмостилась у кріслі біля ліжка. Айліш вер Нів належала до тих нечисленних відьом, що не визнавали худорлявість неодмінним атрибутом жіночої краси й воліли мати пишні форми. А однак, попри пухкість своєї фіґури, рухалась вона навдивовижу жваво і ґраційно, мов юна дівчина, та й узагалі ніщо в її зовнішності не вказувало на поважний відьомський вік. Її зеленкувато-карі очі не світилися мудрою всеобізнанністю, як у більшості старших сестер, а здавалися звичайними очима звичайної жінки. Навіть Шайні, яка зросла в оточенні вічно молодих відьом, часом важко вірилося, що кілька років тому Айліш розміняла свою четверту сотню.

— Це неможливо, — сказала Шайна. — Правила є правила, і їх не можна порушувати.

— Ти й не порушиш, — запевнила її Айліш. — Я ж, власне, зайшла до тебе попрощатися. Зараз сідлають мого коня, я вирішила поїхати звідси.

— Просто зараз? — здивувалася Шайна. — Вночі?

— Так. На світанку буду в Кілбані, там і відпочину. Цієї ночі я однаково не засну — мене дуже засмутила наша зустріч.

— А чого ти чекала від неї? Що я кинусь тобі на шию, дякуватиму за свій порятунок з Лахліну й геть забуду про брата, якого ти кинула напризволяще, прирекла на вірну смерть? Це ж просто неймовірне диво, що він там вижив, але в цьому немає ні крихти твоєї заслуги. Бренан залишився живий усупереч тобі та всім найстаршим сестрам.

Айліш гірко зітхнула.

— Повір, не минало й дня, щоб я не шкодувала про свій учинок. Усі ці роки я мучилась і…

— А я всі ці роки, — сердито урвала її Шайна, — почувала