Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

себе якоюсь незавершеною, неповноцінною. Не могла збагнути, що це зі мною, адже я гарно навчалася, була здібна й старанна, вже в дванадцять років могла помірятися силою з багатьма дорослими сестрами. Та все одно — чогось мені бракувало. Тепер знаю, що Бренана. Він бо ж не просто мій брат і навіть не просто брат-близнюк, він носить у собі відбиток моєї Іскри, ми з ним поєднані нерозривним маґічним зв’язком… Та ти й сама це розумієш. Усі відьми, що мали братів-відьмаків, були з ними одним цілим. А ти позбавила мене щастя зростати разом з Бренаном, ділити з ним і радість і журбу. Його ж ти взагалі мало не скалічила, він прожив жахливе дитинство і ще страшнішу юність. Ідеться не про небезпеку, а про те, що Бренан кожнісінького дня мусив переконувати себе в тому, що він ніяке не чудовисько, не поріддя Китрайла. Навіть переїзд на Абрад не звільнив його від цих страхів. Ґвен писала мені, що через своє невігластво бідолашний хлопчик до останнього часу вважав себе чорним чаклуном… Ну, хіба так важко було забрати з Лахліну нас обох? Я не кажу про наших батьків, тут не можу тобі дорікнути. Але двох крихітних малюків…

— Я хотіла забрати й твого брата, — сказала Айліш вер Нів, опустивши очі. — Мало того, збиралася подбати і про ваших батьків. По дорозі на Лахлін планувала, як переконуватиму їх — і ласкою, і погрозами. Проте всі ці плани здиміли, щойно я зійшла на берег. Якраз тоді на припортовій площі страчували жінку, звинувачену в чаклунстві — прив’язали до стовпа, обклали дровами і підпалили. Зла іронія ситуації полягала в тому, що та жінка не мала ні найменшого чаклунського хисту, просто видалася підозрілою або комусь не догодила. Та найбільше мене вразив величезний натовп, що спостерігав за стратою. Люди біснувалися, проклинали нещасну, жбурляли в неї тухлі яйця, гнилі овочі, нечистоти. Там було багато дітей, які радісно стрибали і приспівували щось на зразок „Відьма горить — Див тішиться“… — Вона підвела погляд, її очі були сповнені сорому. — Я злякалася, Шайно. Так страшно мені ще ніколи не було. Нараз я збагнула, що безсила проти цього знавіснілого натовпу. Якби вони розпізнали в мені відьму, я б нічого не змогла вдіяти, щоб зупинити цих божевільних фанатиків. Я вбивала б їх десятками й сотнями, а вони б тисячами йшли на мене по тілах загиблих — без страху, без сумніву, в цілковитій упевненості, що здобудуть цим милість Небес. Тоді я по-справжньому усвідомила, що таке Лахлін і хто такі лахлінці. Про те, щоб відкритися вашим батькам уже й не думала, а цілком зосередилась на вашому порятунку. Коли настав час, я прийшла на ферму, де ви мали народитися, відразу ж наслала на будинок чари забуття і лише тоді постукала в двері. Твій батько впустив мене, прийняв мою пропозицію допомогти з пологами, а потім… Коли народжувався Бренан, я діяла суто автоматично, а думала тільки про те, що не зможу втекти з двома дітьми, що мене неодмінно наздоженуть. Мене дедалі дужче охоплювала паніка, врешті я не витримала, скасувала попередні чари забуття і в потрібний момент наслала нові. Я розраховувала…

— Твій розрахунок був очевидний, Айліш, — сухо сказала Шайна. — І він справдився. Наші батьки, ці самовіддані люди, відразу зрозуміли, що розголос про твоє загадкове зникнення насамперед зашкодить Бренанові, якому ти допомогла народитися, тому все приховали. А ти спокійно сіла зі мною на корабель і відпливла на Абрад, забувши й думати про мого брата.

— Це неправда! Я постійно думала про нього. Хотіла повернутися по нього… але не могла себе змусити, не могла подолати свій страх. Благала найстарших надіслати когось іншого, та вони відмовили. Їх усе влаштовувало.

— А чому не довірилася подругам? Чому не попросила їх про допомогу? — Рвучким жестом Шайна зупинила Айліш, яка збиралась була відповісти. — Це риторичне питання, я вже й сама здогадалася. Ти виправдовувала свою мовчанку наказом найстарших, але насправді не хотіла визнавати перед будь-ким із сестер, що тебе так налякав Лахлін. Боялася розповісти про свій страх, і через твою легкодухість мій брат шістнадцять років провів у тому пеклі.

З цими словами вона повернулася до неї спиною, присунула до себе списані аркуші зі звітом і стерла речення, де йшлося про передачу повноважень. Айліш вер Нів повільно підвелася з крісла.

— Ну, мені вже пора вирушати…

— Щасливої дороги, — відповіла Шайна, не озирнувшись.

Айліш рушила до дверей, але на півдорозі зупинилася.

— Я все-таки твоя старша сестра, Шайно, і мушу зробити тобі зауваження. В коридорі я зустріла принцесу Фіннелу, і в мене склалося враження, що вона йшла до тебе. А ще вдень я помітила на ній застарілий слід від чарів бажання — і впізнала твій почерк. Ці чари ти наслала акуратно, і я не думаю, що їх розгледіли Етне та Мораґ, не кажучи вже про тутешнього чаклуна. Та все одно ти граєшся з вогнем. Така поведінка неприпустима для…

— Старша сестро! — жорстко мовила Шайна. Вона й зараз не стала повертатися, бо не хотіла показувати рум’янцю гніву на своїх щоках, який Айліш могла помилково розцінити за визнання провини. — Може, ти й добре знаєш мій почерк у маґії, та, схоже, погано знаєш мене. Як ти взагалі могла подумати про таке! Справді, я наслала на Фіннелу чари бажання. До речі, Етне помітила їх, проте не стала підозрювати мене в спробі звабити дівчину, а відразу розгадала мій намір. Фіннела має винятковий чаклунський хист, але вона типова принцеса — розманіжена, вередлива, не навчена долати труднощі. Мені стало шкода, що вона марнує свій дар, і я вирішила легесенько, ледь-ледь підштовхнути її. Реакція виявилася несподівано сильною, бо насправді Фіннела дуже хотіла стати чаклункою, проте приховувала від себе це бажання, потураючи своїм лінощам. Тепер тобі все зрозуміло?

— Так, Шайно. Вибач.

Айліш вийшла з кімнати, а Шайна, вгамувавши свою лють, стала дописувати звіт і в ньому з почуттям глибокого задоволення зазначила, що старша сестра Айліш вер Нів, пробувши в Кардуґалі пів дня, вирушила далі у своїх справах. Коли вона вже поставила свій підпис і збиралася надіслати звіт за призначенням, у двері хтось нерішуче постукав.

Миттю визначивши особу