Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко
Далі до дійства долучився одягнений у розкішну рясу превелебний Еван аб Гивел. Як представник Духовної Ради Півдня, він підтвердив висновок головного правника і запевнив, що з канонічного погляду немає жодних причин, які перешкоджали б Лоґанові стати названим сином короля і наступником престолу. Тоді Келлах аб Тирнан викликав Ріса аб Тирнана, і той висловив свою згоду поділяти зі старшим братом батьківські обов’язки щодо Лоґана.
Після кожного виступу серед присутніх пробігав схвальний гомін, і це разюче відрізнялося від тієї мертвої тиші, що панувала під час зречення Ейрін. Воно було й зрозуміло — адже тоді Леннір втрачав свою першу принцесу, а зараз здобував нового першого принца і майбутнього короля.
Нарешті до Тронної Зали ввійшов Лоґан аб Ріс, і почалася церемонія його всиновлення. Чи не єдиним, хто при цьому мав похмурий вигляд, був старший Лоґанів брат, Делвин аб Ріс. Утім, Ейрін сумнівалася, що він шкодував за втраченим шансом коли-небудь стати королем. Радше просто почувався приниженим, що його обійшов менший брат, а ще був тверезий-тверезісінький, бо з самого рання мати тримала його під пильним наглядом, тому страждав від жорстокого похмілля після вчорашньої пиятики і знемагав від бажання хильнути бодай ковточок чогось хмільного.
Фіннела дивилася на Лоґана і вся аж сяяла. Дуже раділа за свого брата, а ще, мабуть, думала, що тепер Падрайґ аб Міредах, юний король Ферманаху, вже напевно захоче одружитися з нею — сестрою наступника престолу та кузиною відьми… А може, й не думала про це, хтозна. Останнім часом Фіннела перестала бути для Ейрін відкритою книгою, за минулий місяць вона разюче змінилася. Ні, не зовні й не характером — кузина залишилась такою ж довершеною красунею зі зворушливо-невинним личком і примхливою вдачею. Проте, відколи стало відомо про Ейрінину Іскру, Фіннела радикально переглянула свої життєві пріоритети, почала менше заглядатися на вродливих хлопців, звела до мінімуму колись тривалі посиденьки з придворними панночками, де обговорювалися здебільшого гарні вбрання, різні прикраси, парфуми та шлюбні плани присутніх, а натомість повадилася до Старої Вежі і там годинами займалася під керівництвом майстра Іґана маґією. Щодня діймала Ейрін скаргами на труднощі, нарікала на суворість та вимогливість учителя, мало не кожного вечора зарікалась від подальших занять, але наступного ранку відмовлялася від свого рішення і продовжувала навчання. Та ще й так завзято, що через два тижні на неї вже почав був скаржитися майстер Іґан, бо в нього залишалося мало часу на виконання обов’язків придворного чаклуна. Йому навіть довелося викликати з Бентрая свою дружину, цілительку Шінед бан Іґан, щоб вона зняла з нього частину навантаження. Та попри все, він надзвичайно тішився наполегливістю своєї учениці і стверджував, що за цей місяць вона досягла таких успіхів, якими звичайний чаклун-початківець міг похвалитися лише через рік напруженого навчання.
Тож тепер Фіннела мала повне право називатися юною чаклункою, а не просто дівчиною з чаклунським хистом. Ейрін дуже раділа за кузину — і найприємніше в цій радості було те, що її не затьмарювала, як раніше, мимовільна заздрість, дарма що вона сама досі не могла вчинити ні найменшої маґічної дії. Пробудження в неї відьомської сили було відкладено до прибуття на Тір Мінеган, та це нітрохи не засмучувало Ейрін. Їй нікуди було поспішати — адже попереду її чекало довге, цікаве, сповнене захопливих пригод життя…
Коли церемонія закінчилася, король та його названий син першими залишили Тронну Залу. За ними потяглися члени королівської родини, вищі достойники Ленніру та почесні гості — і всі вони, спустившись сходами вниз, виходили на внутрішнє подвір’я замку. Там Ейрінину увагу відразу привернула невисока пишненька молода жінка з темно-рудим кучерявим волоссям, вдягнена як вельможна пані, але з явними слідами довгої дороги на зачісці та вбранні.
Шайна, що йшла разом з Ейрін, рвучко зупинилася, на її обличчя миттю набігла тінь, губи міцно стислися, а очі потьмяніли. Жінка, помітивши Шайну, трохи невпевнено, ніби вагаючись, рушила до неї. Краєм ока Ейрін зауважила, що інші дві відьми, Етне вер Рошін та Мораґ вер Дерін, також зупинились, а обмінявшись швидкими поглядами, відступили вбік. Вона подумала, що і їй варто вчинити так само, але було вже запізно — незнайомка якраз підійшла до них.
— Добридень, Шайно, — сказала вона. Відтак зміряла Ейрін зацікавленим поглядом і промовила традиційні при зустрічі нової відьми слова: — Я, Айліш вер Нів, вітаю тебе в нашому колі, сестро.
Ейрін не встигла нічого відповісти, бо її випередила Шайна:
— Не скажу, що рада тебе бачити, старша. — Її голос був, мов крига, холодний, жорсткий і колючий. — Дарма ти так поспішала. Я вже взяла Ейрін під свою опіку.
— Якби я хотіла потіснити тебе, — сказала сестра Айліш, — то прибула б набагато раніше. А так вирушила з Лівенаху, лише почувши про Бренана.
Шайна ще дужче спохмурніла.
— На твоєму місці я б не сміла згадувати це ім’я! І взагалі, нам немає про що говорити. Та й не час зараз. Урочистості ще не скінчилися, нам треба поквапитись, а тобі варто відпочити з дороги й перевдягтися. Перепрошую, Ейрін, за затримку, ми вже йдемо… — І майже силоміць потягла її через двір до розчиненої настіж внутрішньої брами.
Спантеличена дівчина не стала опиратися. За кілька кроків вона озирнулась і побачила, що до Айліш вер Нів уже підходять Етне та Мораґ.
— От що, Шайно, — докірливо озвалася Ейрін. — Може, твої стосунки із сестрою Айліш і не моя справа, але ти поставила мене в дуже незручне становище. Я не звикла, щоб зі мною так поводилися. Звісно, тепер я твоя менша сестра, проте ми ще перебуваємо в Леннірі, де я, крім усього іншого, ще й королівська дочка.
— Даруй, — сказала Шайна із зітханням. — Зустріч була така несподівана, що я втратила над собою контроль. Цю жінку я просто ненавиджу… хоча донедавна всім серцем любила. Насправді вона виявилася геть не такою, якою здавалася. Вона… Я обов’язково все розповім, тільки не зараз. Завтра.
