Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

— На жаль, я не чаклун, — сказав він, — і не знаю, який тут захист від підслуховування.

— Зараз буде надійний, — відповіла Шайна, швидко встановила глушильні чари і присіла на найближчий стілець.

Ріс аб Тирнан негайно влаштувався через стіл навпроти неї й запитливо мовив:

— Отже, пані?

Шайна мовчки розкрила папку, взяла щойно написаний документ і передала його принцові. Той узяв аркуш до рук і став читати:

— „Я, Шайна вер Брі О’Мейнір, офіційно вповноважена найстаршими сестрами…“ так, так… так-так… так… „оголошую про визнання Тір Мінеганом наявного за станом на 38 линаса 1694 року М. Д. кордону між Королівством Леннір і Румнахським Королівством…“ Ого! — Він кинув очманілий погляд на Шайну і продовжив: — „Також Тір Мінеган вважає необґрунтованими територіальні претензії Князівства Тинвер до Королівства Леннір і закликає ґрафа Тинверського припинити збройні вторгнення своїх підлеглих на суверенну територію Ленніру…“ Ні, я просто не можу повірити! — Щоб переконатися, Ріс аб Тирнан ще двічі пробіг очима текст, а потім знову втупився поглядом у Шайну. — Оце так сюрприз! І що ж змусило ваших найстарших змінити своє рішення?

— Вони ще не змінили. Але змінять, коли я повідомлю їм.

— Даруйте. Не зрозумів.

— Я підписала цю заяву без згоди найстарших, — відверто, без хитрувань пояснила Шайна. — Проте формально я не перевищила своїх повноважень, бо ще продовжую виконувати обов’язки надзвичайного представника Тір Мінегану. Старша сестра Айліш вер Нів, яка прибула сьогодні, відмовилася взяти на себе керівництво і, найпевніше, вже покинула Кардуґал — тож у будь-якому разі, її не варто брати до уваги. Відразу скажу, що найстаршим дуже не сподобається мій вчинок, але вони не стануть відкликати заяву і для всього світу зроблять вигляд, що я діяла з їхньої згоди. Таке нерідко трапляється: сестри, вповноважені вести переговори з тих або інших питань, не завжди дотримуються наданих їм інструкцій, а найстарші, щоб не зашкодити своїй репутації, щоразу мусять погоджуватися з їхніми рішеннями. Тільки маю до вас велике прохання — нікому про це не говорити. Нехай мої останні слова залишаться між нами… ну, і королем. А для решти представимо це так, як ви спершу й подумали: найстарші сестри змінили своє рішення.

— Домовились, — охоче погодився Ріс. — Та все ж… Я не збагну, навіщо ви ризикуєте накликати на себе гнів найстарших. Вас про це попросила Ейрін?

— Ні, це цілком моя ініціатива. Хоча частково я вчинила так задля Ейрін. А взагалі, вважайте, що я зробила вам послугу. Не королівству, не королю, а особисто вам.

Він миттю насторожився.

— Дуже щедрий жест, пані. І чим можу віддячити вам? Сподіваюсь, я це подужаю?

— Безумовно, — підтвердила Шайна, намагаючись зберегти незворушний вираз обличчя. — Просто дозвольте Фіннелі навчатись на Тір Мінегані, і ми квити.

Ріс аб Тирнан теж був не в тім’я битий, і жодним рухом, жодним поглядом не виказав свого збентеження від такої пропозиції.

— Отже, — промовив він рівним голосом, — дочка в обмін на відьомські ґарантії непорушності кордонів. Мушу визнати, що для Ленніру це непогана оборудка. Я збирався видати Фіннелу за Падрайґа аб Міредаха, але це забезпечило б лише нейтралітет Ферманаху. Зате ваша заява… Навіть серед південних володарів не знайдеться такого дурня, який наважився б відкрито виступити проти відьом.

„Ну, запитай, навіщо я це зробила,“ — подумки заблагала його Шайна. — „Тільки не думай про те, що лізе тобі в голову…“

— Фіннела може пишатися собою, — вів далі Ріс. — Вона добре прислужиться і родині, і країні. Та й сама отримає, що хоче… Гм… А можна поцікавитися, леді Шайно, чим викликана така ваша щедрість?

— Є три причини, — відповіла вона, відчуваючи величезне внутрішнє полегшення. — Ні, навіть чотири. По-перше, ваша дочка дуже здібна чаклунка і стане гарним надбанням для нашої школи. Ми здавна ведемо з Кованхаром змагання за чаклунок, і якщо кованхарські чаклуни беруть кількістю, то ми орієнтуємося на якість, вишуковуємо найталановитіших дівчат з великим маґічним потенціалом. Друга причина полягає в Ейрін. Їй, вихованій поза Тір Мінеганом, а надто ж у королівській родині, буде непереливки перші три-чотири роки. Саме стільки триває навчання в Абервенській школі для дівчат-чаклунок, тож у найтяжчий для Ейрін період поруч з нею буде Фіннела, яка підтримуватиме її… Утім, я гадаю, що підтримки передовсім потребуватиме Фіннела, однак сама її присутність, необхідність дбати про неї, сприятливо позначиться на Ейрін.

— Тут ви маєте рацію, — погодився Фіннелин батько. — Ейрін сильна дівчина, їй не потрібно, щоб хтось її втішав. А от турбота про інших і справді надає їй снаги… Ну, гаразд. І які ж дві наступні причини?

— Третя стосується винятково мене та найстарших сестер. У ній я не зовсім упевнена, та, мабуть, без неї я б на таке не наважилася. Скажу лише, що останнім часом мені аж свербіли руки утнути щось їм на зло, але я не хотіла, щоб це була якась безглузда дитяча вихватка. От і знайшла справді серйозний привід. Ну, а четверта причина пов’язана із самою Фіннелою. Я маю підозру, що ваша дочка надумала втекти з дому і…

Шайна не договорила, бо її урвав гучний сміх Ріса аб Тирнана. За кілька секунд він опанував себе і сказав:

— Вибачте, я просто не міг стриматися. Бачу, ця мала хитрунка ошукала вас. Коли треба, вона може бути такою щирою та переконливою — справжнє бісеня… Але я знаю її п’ятнадцять з половиною років і можу вас запевнити, що вона ніколи так не вчинить. Для цього їй забракне рішучості й самостійності.

— Ви знаєте Фіннелу як свою дочку, — стояла на своєму Шайна. — І це заважає вам бачити в ній чаклунку. А я росла на Тір Мінегані, часто спілкувалася з дівчатами, що навчались у чаклунській школі, тому бачила, як разюче вони змінюються зі здобуттям сили. Ця сила надає їм і рішучості, і самостійності,