Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін

Найбільшою втратою були дерева, бо, за наказом Шаркі, їх нещадно вирубували по всьому Ширу; і Сем переймався цим найбільше. Адже таку шкоду не можна було виправити відразу, і лише його правнуки, думав він, побачать Шир таким, яким він має бути.

Тоді раптом, одного дня — адже він тижнями не мав часу згадувати про свої пригоди, — він пригадав про дар Ґаладріель. Сем дістав скриньку та поніс показати її іншим Мандрівникам (тепер їх усі називали так) і спитати їхньої поради.

— А я вже думав, коли це ти про неї згадаєш, — сказав Фродо. — Відкривай!

Скринька була наповнена м'яким сірим порохом, а в ньому лежала насінина, мов горішок у сріблястій шкаралупі.

— Що мені з цим робити? — запитав Сем.

— Розвій за вітром, а тоді подивимося, що буде, — порадив Піпін.

— Де розвіяти?

— Вибери клаптик землі й подивися, що станеться з рослинами, — порадив Мері.

— Та я впевнений, що Володарці не сподобалося би, якби я тримав це тільки для власного саду в той час, коли стільки народу постраждало, — сказав Сем.

— Скористайся власним розумом і досвідом, Семе, — сказав Фродо, — а тоді нехай дар допоможе тобі та покращить твою роботу. І використовуй його ощадливо. Скринька маленька, і, мабуть, кожна порошинка має велику цінність.

І Сем висадив саджанці всюди, де були знищені особливо гарні й улюблені дерева, а під коріння кожного саджанця він кидав зернину дорогоцінної землі. Отак він обійшов увесь Шир уздовж і впоперек; і якщо найбільше він дбав про Гобітон і Поріччя, то за це на нього ніхто не ображався. І нарешті залишилося зовсім трішки пороху, тож він пішов до Каменя Трьох Чвертей, що стояв майже в центрі Ширу, й підкинув рештки в повітря, благословляючи його. Сріблястий горішок, хоч і не знаючи, що з нього виросте, Сем посадив на Святковому Полі, там, де колись було дерево. Усю зиму він стримував себе, щоби постійно не ходити і не перевіряти, чи щось проросло.

Весна перевершила його найсміливіші надії. Семові дерева повипускали пагінці та пішли в ріст так швидко, ніби за рік хотіли встигнути те, що належалося за двадцять. На Святковому Полі вигналося прекрасне деревце: воно мало сріблясту кору та довгі листочки, а у квітні вкрилося золотими квітами. То був справжній мелорн, і вся околиця милувалася ним. Потім, у прийдешні роки, коли він цілком змужнів і став неймовірно красивим, здалеку приходили подивитися на нього — єдиний мелорн на захід від Гір і на схід від Моря й один із найпрекрасніших у всьому світі.

Загалом, 1420 рік у Ширі був чудовий. Не тільки м'яко світило сонце та вчасно й у міру випадали дощі, але і було ще щось: атмосфера багатства та розквіту і сяйво краси, незнаної в Середзем'ї, де літо лише зблисне і минає. Усі діти, народжені чи зачаті того року, а їх було багато, народилися гарними та здоровими, і більшість із них мала золотаве волосся; яке раніше серед гобітів траплялося дуже рідко. Фрукти вродили так рясно, що гобітенята мало не купались у полуницях із вершками, а потім сиділи на лузі під сливами та їли їх, складаючи кісточки купками, мов завойовники ворожі голови, а тоді відповзали далі. І ніхто не хворів, і всі були задоволені, крім косарів.

У Південній Чверті виноградні лози вгиналися від ґрон, урожай «листя» просто вражав, а зерна зібрали стільки, що воно не вміщалось у комори. У Північній Чверті вродив такий гарний ячмінь, що пиво 1420 року запам'ятали надовго і воно навіть стало приказкою. І справді, ще багато років у шинках можна було побачити і почути, як якийсь старий, випивши чесно заслуженого елю, крекчучи, ставить кухля: «Ух! Це — як у чотириста двадцятому!»

Спершу Сем разом із Фродо жив у Хатонів, але коли відбудували Новий Узвіз, він переселився туди зі своїм Дідусем. Окрім усього, він наглядав за прибиранням і відбудовою Торбиного Кута; але ще йому доводилося роз'їжджати по всьому Ширу в лісничій справі. Тому його не було вдома на початку березня й він не знав, що Фродо хворіє. Тринадцятого березня фермер Хатон застав Фродо в ліжку: він стискав у руці білий самоцвіт, який носив на ланцюжку на шиї, та, здавалося, марив.

— Пропало навіки, — казав він, — тепер так темно та порожньо.

Але напад минув, і, коли двадцять п'ятого Сем повернувся, Фродо вже було краще і про свою хворобу він нічого не сказав. А тим часом у Торбиному Куті навели лад, Мері та Піпін перевезли зі Струмкової Балки старі меблі й начиння, і тепер стара нора виглядала майже так само, як колись. Коли все нарешті було готове, Фродо спитав:

— Коли ти переїдеш до мене, Семе?

Сем зніяковів.

— Якщо не хочеш зараз, то не мусиш поспішати, — сказав Фродо. — Але ти ж розумієш, що Дідусь буде поруч, а вдова Буркіт за ним пригляне.

— Це не через те, пане Фродо, — червоніючи, промимрив Сем.

— Ну, а через що?

— Через Розу, Розу Хатон, — сказав Сем. — Здається, їй, бідолашній, зовсім не сподобалося, що я поїхав із вами; та я не говорив відверто, то вона і змовчала. А не говорив я тому, що спочатку треба було зробити справу. Але тепер я заговорив, а вона каже: «Ну, рік ти вже змарнував, куди ще тягти?» «Змарнував? — кажу. — Я би так не сказав». Але я розумію, на що вона натякає. Я, можна сказати, навпіл розриваюся.

— Тепер зрозуміло, — сказав Фродо, — ти хочеш одружитись, але також хочеш жити зі мною в Торбиному Куті? Але, мій любий Семе, це ж так просто! Одружуйся хоч зараз і переїжджай до мене з Розою. В Торбиному Куті вистачить місця навіть для величезної родини.

Так і зробили. Сем Правоніг одружився з Розою Хатон навесні 1420 року (рік цей прославився і весіллями), і вони оселились у Торбиному Куті. І якщо Сем вважав, що йому пощастило, то Фродо знав, що насправді пощастило йому; бо в усьому Ширі не було гобіта, про котрого би піклувалися краще. Коли плани відновлення було складено й усі роботи розпочато, він зажив спокійним життям: багато писав і переглядав зібрані нотатки. Улітку, під час Вільного Ярмарку, він склав із себе обов'язки заступника мера, і старий Віл Білостоп іще сім років головував на Бенкетах.

Мері та Піпін якийсь час жили разом у Струмковій Балці, й між Цаповим Краєм і Торбиним Кутом налагодився жвавий рух. Два молодші Мандрівники дивували весь