Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін
Стало видно Ґілдора та ще багатьох прекрасних ельфів, а потім, на Семів подив, з'явились Елронд і Ґаладріель. Елронд був одягнений у сіру мантію, на чолі його сяяла зірка, в руці він тримав срібну арфу, а на пальці його блищав золотий перстень із великим блакитним каменем — Перстень Вілья, найголовніший із Трьох. На білому коні їхала Ґаладріель, у білому вбранні, що мерехтіло, мов хмаринки навколо Місяця. На її руці була Ненья — перстень із мітрилу з єдиним білим самоцвітом, що іскрився, мов крижана зірка. За ними на невеличкому сірому поні, неквапно та куняючи, трюхикав сам Більбо.
Елронд привітався велично та ласкаво, а Ґаладріель усміхнулася.
— Що ж, пане Семвайзе, — сказала вона, — чула я, а тепер бачу, що ти добре скористався моїм даром. Відтепер Шир стане благословенним краєм і ще привабливішим, аніж раніше.
Сем уклонився, та не зміг нічого сказати перед красою Володарки, яку він уже призабув.
Тут прокинувся Більбо і розплющив очі.
— Привіт, Фродо! — сказав він. — Ну, сьогодні я перегнав Старого Тука! З цим усе зрозуміло. І тепер я готовий до нової подорожі. Ти з нами?
— Так, із вами, — сказав Фродо. — Персненосці повинні від'їжджати разом.
— Куди ви, господарю? — зойкнув Сем, хоча і зрозумів нарешті, що діється.
— До Гаваней, Семе.
— Але ж я не можу поїхати з вами!
— Ні, Семе. Принаймні поки що, ну, хіба що тільки до Гаваней. Але і ти був Персненосцем, хоч і зовсім недовго. Твій час іще, мабуть, прийде. Не дуже засмучуйся, Семе. Ти ж не можеш завжди розриватися навпіл. Ти будеш міцним і цілим іще багато років. На тебе ще чекає стільки роботи і стільки радощів.
— Але, — сказав Сем, і сльози навернулися йому на очі, — я думав, ви також будете втішатися Широм, багато-багато років, після всього, що ви зробили.
— І я теж так думав, колись. Але я поранений надто глибоко, Семе. Я хотів урятувати Шир, і він порятований, але не для мене. Так часто буває, Семе, коли щось дороге опиняється під загрозою: хтось хоче зберегти його, але втрачає заради інших. Однак ти мій спадкоємець: усе, що я мав чи міг мати, я залишаю тобі. А ще в тебе є Роза й Еланор, а будуть іще хлопчик Фродо, й дівчинка Роза, і Мері, й Золотинка, й Піпін, а може, й інші, яких я поки що не бачу. Твої руки і твій розум будуть потрібні всюди. Ти будеш мером — звісно, доки хотітимеш, — і найвідомішим садівником за всю історію; і будеш читати Червону Книгу та зберігатимеш пам'ять про епоху, що минула, так аби гобіти пам'ятали про Страшну Небезпеку та ще дужче любили їхню дорогу землю. І ти проживеш щасливе і довге життя, доки не закінчиться твоя роль в Історії… А тепер іще їдь зі мною!
Тоді Елронд і Ґаладріель рушили вперед; бо Третя Епоха закінчилася, Дні Перснів минули і настав кінець історії та пісні тих часів. Разом із ними пішло багато ельфів Високого Роду, котрі не хотіли вже залишатись у Середзем'ї; а серед них, сповнені смутку, проте благословенного та без гіркоти, їхали Сем, Фродо та Більбо, й ельфи ставилися до них шанобливо.
Весь вечір і всю ніч вони їхали Широм, але ніхто не бачив їх, лише дикі звірі; якийсь випадковий подорожній помічав сяйливі проблиски між деревами або світло й тінь, що ковзали по траві, а Місяць усе плив на захід. А коли покинули Шир, проїхали з півдня повз Білі Схили, а потім добралися до Схилів Далеких, до Веж, і побачили далеке Море; і так нарешті добралися вони до Мітлонда, до Сірих Гаваней на довгій затоці Лун.
Біля воріт їх зустрів Кірдан Корабельник. Він був високий, довгобородий, а ще був він сивий і старий, лише очі його сяяли, мов зорі; він глянув на них, уклонився і сказав:
— Усе вже готово.
Тоді Кірдан провів їх до Моря, де стояв білий корабель, а на причалі біля великого сірого коня чекав на них хтось, одягнений у все біле. І коли він рушив їм назустріч, Фродо побачив, що Ґандалф має на руці Третій Перстень; Нар'я Великий, із червоним, як полум'я, каменем. І тоді всі, хто відпливав, зраділи, зрозумівши, що Ґандалф зійде на корабель разом із ними.
Та в Сема від туги стискалося серце, й він подумав, що гіркою буде розлука, та ще печальнішою стане довге повернення додому. Однак поки вони там стояли, а ельфи піднімалися на борт і тривало приготування до відплиття, на причал влетіли Мері та Піпін. І крізь сльози Піпін розсміявся.
— Ти вже намагався від нас вислизати, і тобі це не вдалося, Фродо, — сказав він. — Цього разу майже пощастило, але тільки майже. Проте не Сем тебе виказав, а сам Ґандалф!
— Так, — сказав Ґандалф, — бо повертатися назад краще буде трьом, а не одному. Ну, нарешті, дорогі друзі, на берегах Моря настав кінець нашому братству в Середзем'ї. Мир вам! Я не кажу, щоб ви не плакали, бо не завжди сльози — це погано.
Фродо поцілував Мері та Піпіна, а потім — Сема й піднявся на борт; і розправили вітрила, і повіяв вітер, і корабель поволі поплив довгою сірою затокою; світло фіала Ґаладріель, який тримав Фродо, блиснуло і згасло. Корабель вийшов у відкрите море, пливучи все далі на захід, і однієї дощової ночі Фродо вловив у повітрі ніжні пахощі й почув тихий спів, що линув над поверхнею вод. І, як крізь сон у домі Бомбадила, йому здалося, що сіра завіса дощу стала сріблясто-скляною та розступилась, і він побачив біле узбережжя, а за ним — далекий зелений край, освітлений вранішнім сонцем.
Але для Сема, який залишився на пристані, той вечір став темною ніччю; і, дивлячись на сірий простір Моря, він бачив лише тінь, яка швидко танула на заході. Він довго стояв, слухаючи зітхання та гомін хвиль біля берегів Середзем'я, і їхній голос глибоко запав у його серце. Поруч стояли Мері та Піпін, і вони мовчали.
Нарешті троє товаришів відвернулись і, не оглядаючись, поволі рушили додому; і вони не промовили ні слова, поки не приїхали до Ширу, проте кожному було приємно відчувати присутність друзів на цьому довгому сірому шляху.
Нарешті вони спустилися зі схилів і виїхали на Східну Дорогу, і там Мері та Піпін повернули до Цапового Краю і поїхали, весело співаючи. А Сем попрямував до Поріччя і
