Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін

Ось імена королів і королев Нуменору: Елрос-Тар-Міньятур, Вардамир, Тар-Аманділ, Тар-Еленділ, Тар-Менелдур, Тар-Алдаріон, Тар-Анкаліме (перша правляча королева), Тар-Анаріон, Тар-Суріон, Тар-Телперієн (друга королева), Тар-Мінастир, Тар-Кір'ятан, Тар-Атанамир Великий, Тар-Анкалімон, Тар-Телеммаїте, Тар-Ванімелде (третя королева), Тар-Алкарін, Тар-Калмасіл.

Після Калмасіла королі, одержуючи скіпетр, отримували імена нуменорською (або адунайською) мовою: Ар-Адунахор, Ар-Зімратон, Ар-Сакалтор, Ар-Пмілзор, Ар-Інзіладун. Інзіладун не погодився на таке і змінив своє ім'я на Тар-Палантир, «Далекозорий». Його донька повинна була стати четвертою королевою — Тар-Міріель, але небіж короля відібрав у неї престол і став Ар-Фаразоном Золотим, останнім королем нуменорців.

У дні Тар-Еленділа перші кораблі нуменорців повернулись у Середзем'я. Його старшою дитиною була донька Сильмарієн. Її сином був Валавділ, перший із правителів Андуніє на заході земель, відомих своєю дружбою з елдарами. Його нащадками були Аманділ, останній правитель, і його син Еленділ Високий.

Шостий король залишив тільки одну дитину, доньку. Вона стала першою королевою; тоді ж набув чинності закон королівського дому, за яким скіпетр успадковувала найстарша дитина короля, незважаючи на те, чи це син, чи донька.

Королівство Нуменор існувало до кінця Другої Епохи, й міць і краса його постійно зростали; а коли минула середина Епохи, зросли також мудрість і веселість нуменорців. Перша ознака тіні, яка от-от мала впасти на них, з'явилась у часи Тар-Мінастира, одинадцятого короля. Саме він вислав велику силу на допомогу Гіл-ґаладу. Він любив елдарів, але заздрив їм. Нуменорці в той час стали великими мореплавцями, вивчивши всі моря на Сході, й уже почали пориватися на Захід, у заборонені води; і чим радіснішим ставало їхнє життя, тим сильніше жадали вони безсмертя елдарів.

Що більше, після Мінастира королі стали жадібними до багатства і впади. Спершу нуменорці приходили в Середзем'я як учителі та друзі простих людей, гноблених Сауроном; але тепер їхні гавані перетворилися на фортеці, які тримали в підпорядкуванні великі прибережні землі. Атанамир і його спадкоємці збирали велику данину, і кораблі нуменорців поверталися навантажені здобиччю.

Саме Тар-Атанамир уперше відкрито оскаржив Заборону та заявив про своє право на безсмертя. Так згустилася тінь, і думка про смерть озлобила серця людей. Тоді нуменорці розділилися: по один бік були королі та їхні послідовники, котрі відмежувалися від елдарів і валарів; по другий бік — ті, хто називав себе Вірними. Вони жили на Заході землі.

Королі та їхні послідовники потроху відмовилися від вживання мов елдарів, і, нарешті, двадцятий король, сходячи на престол, прибрав нуменорське ім'я Ар-Адунахор, що означає «Володар Заходу». Вірні сприйняли це як зловісну ознаку, бо в минулому такий титул давали тільки одному з валарів або самому королеві елдарів. Ар-Адунахор почав переслідувати Вірних і карати тих, хто відкрито розмовляв ельфійськими мовами; й елдари перестали навідувати Нуменор.

Проте сила та багатство нуменорців продовжували зростати; але їхнє життя ставало дедалі коротшим, бо зростав страх смерті, а радість покидала їх. Тар-Палантир намагався відвернути зло; та було вже надто пізно, й у Нуменорі спалахнуло повстання. Коли Тар-Палантир помер, його небіж, керівник повстання, захопив скіпетр і став королем Ар-Фаразоном. Ар-Фаразон Золотий був найгордовитішим і наймогутнішим із-поміж усіх королів, і прагнув він керувати всім світом.

Він наважився кинути виклик Сауронові Великому в Середзем'ї, і незабаром зібрав величезний флот, і поплив до Умбару. Такими величними були міць і пишнота нуменорців, що Саурона покинули його прибічники; і Саурон здався й упокорено прохав про помилування. Тоді Ар-Фаразон, осліплений власною пихою, привіз його як в'язня до Нуменору. Не багато часу знадобилося Сауронові, щоби зачарувати короля й очолити його Раду; і невдовзі він схилив серця всіх нуменорців, окрім небагатьох Вірних, знову до темряви.

І Саурон брехав королеві, заявляючи, що вічне життя належатиме тому, хто заволодіє Землями Невмирущих, і що Заборона була накладена тільки для того, щоби не дозволити королям людей перевершити валарів. «Але великі королі беруть те, на що мають право», — говорив він.

Нарешті Ар-Фаразон прислухався до його порад, відчуваючи, як коротшають його дні й очманівши від страху перед Смертю. І зібрав він величезне військо, якого не бачив світ, і, коли все було готове, просурмив у сурми й відплив на Захід; і порушив він Заборону Валарів, збираючись відвоювати вічне життя у Володарів Заходу. Однак, коли Ар-Фаразон ступив на береги Аману Благословенного, валари відмовилися від свого Опікунства та звернулися до Єдиного, і світ змінився. Нуменор був повалений і поглинутий Морем, а Землі Невмирущих назавжди покинули кола світу. Так минула слава Нуменору.

Останні вожді Вірних, Еленділ і його сини, врятувалися від Падіння на дев'ятьох кораблях, які несли насіння Німлота й Сім Каменів Ясновидіння (подарунки елдарів їхньому Дому); і підхопив їх вітер великого шторму, і викинув на береги Середзем'я. Там, на північному заході, вони заснували нуменорські королівства у вигнанні, Арнор і Ґондор. Еленділ був Високим королем і жив на Півночі, в Аннумінасі; а Півднем правили його сини Ісілдур і Анаріон. Вони заснували Осґіліат, між Мінас-Ітілом і Мінас-Анором, недалеко від кордонів Мордору. Вони вірили, що добрим у тій руїні було принаймні те, що Саурон також загинув.

Однак усе було не так. Справді, тілесна форма Саурона, в якій він тривалий час жив, загинула під час катастрофи Нуменору; та його дух ненависті, підхоплений темним вітром, відлетів назад до Середзем'я. Відтоді він не був здатний знову набути форми, притаманної людям, але став чорним і жахливим, і його сила передавалася тільки через страх. Він повернувся в Мордор і на деякий час причаївся там у тиші. Та лють його була велика, коли він дізнався, що ненависний йому Еленділ урятувався від нього і тепер упорядковує володіння біля його кордонів.

Отож, невдовзі пішов він війною проти вигнанців, поки вони ще міцно не вкоренились. Ородруїн знову вибухнув полум'ям, і в Ґондорі йому дали нову назву — Амон-Амарт, Фатум-гора. Та Саурон виступив занадто рано, коли його власна сила ще не була відновлена, тоді як сила Ґіл-ґалада зросла за його відсутності, й Останній Союз, який утворили проти Саурона, його повалив, а Єдиний Перстень — відібрав. Так закінчилася Друга Епоха.

(ii) Королівства у вигнанні

Північна династія Спадкоємці Ісілдура

Арнор. Еленділ † Д. Е. 3441 р., Ісілдур † 2 р., Валанділ[10] 249 р., Елдакар 339 р., Арантар 435 р., Тарсіл 515 р., Тарондор 602 р., Валандур † 652 р., Елендур 777 р., Еарендур 861 р.

Артедайн. Амлаїт із Форносту[11] (найстарший син Еарендура) 946 р., Белеґ 1029 р., Меллор 1110 р., Келефарн 1191 р., Келебріндор 1272 р., Малвеґіл[12] 1349 р.,