Полонянка спустошених земель - Анна Ліє Кейн

Народження спадкоємця хана святкувала уся Анра. Звідусіль лунала музика та пісні. Хан з наложницями святкували. З померлою Сезен повелитель попрощався на світанку. Потім її тіло загорнули у шовкові простирадла і кудись забрали.

Після цього було свято, яке затьмарило новини про те, що армія Мілаїри підійшла до Вомон-ле-Тіссен і почала осаду фортеці.

На третій день святкування, я повернулася до кімнати раніше і побачила жінку, з якою нещодавно розмовляла з приводу рицини. Вона лежала на підлозі, одною рукою трималася за горло, а очі її дивилися в стелю і не ворушилися.

Підскочивши до служниці, я перевірила пульс.

Його не було.

- Що трапилося? - пролунав ззаду голос.

- Вбили! - заверещав інший - тонкий і пронизливий. - Миша-вбивця!

Я підскочила на ноги та відійшла убік. Продемонструвала відкриті долоні, шкодуючи про те, що увійшла до кімнати першою.

- Я не…

- Та відійдіть! - крик Гюль змусив дівчат відскочити. Жінка пройшла вперед, схилилася над служницею цілителя та похитала головою. Простягнувши руку, вона закрила померлій очі: - Вона увесь день почувалася дуже погано. Боги давно повинні були її забрати. Допоможіть мені!

Гюль знову крикнула і дівчата зрушили з місць, щоб допомогти їй загорнути тіло у простирадло і винести з будинку.

Я збентежено дивилася їм услід і притискала руки до грудей. Я знала, що цю стареньку забрали не боги. Вона стала жертвою отрути, яку приховувала у собі рослина, вкрадена із Джастани. Адже служниця збирала плоди. Можливо мила їх, або навіть і скуштувала через незнання. Її старому ослабленому тілу могло вистачити невеликої дози отрути.

Наступного дня я спробувала поговорити з Гюль щодо отруйної рослини. Але вона висміяла мене і наказала не лізти до неї з дурницями.

Після цього я… вирішила, що це дійсно не моя справа.

Я вже починала хвилюватися, бо Енріке так до мене і не прийшов. 

А через два тижні новонароджений син хана помер уві сні. Анру накрив траур.

- Дитина була пізня, - чула я шепіт, коли набирала воду у криниці. - Переносила Сезен.

- Прокляття на ній, - шепотіли інші.

- Та просто надто багато фруктів їла, - версії змінювали одна одну. Але жодна з них не була повʼязана з олією, яка повільно труїла мати та дитину.

- Це все через мишу. Вона прогнівила богів своєю присутністю.

Почувши останнє припущення, я стрімко втекла і намагалася ще кілька днів поводитися тихо та сумирно, щоб плітки не дісталися до хана. Останній, судячи з розповідей, оскаженів від такої новини. І навіть велів стратити двох повитух, які приймали пологи.

На моє щастя версія з втручанням іноземного мишеня не здобула популярності.

Столицю Чогрі оповив смуток і траур. Але невдовзі почалася підготовка до святкування Дня Сонця - традиційного та найбільшого свята Чогрі. Саме в цей день ханство стало єдиним. На такий день не змогла б повпливати навіть смерть хана, що вже казати про новонароджену дитину.

Моє життя продовжувалося. Дні не відрізнялися один від іншого. Сонце і місяць мінялися місцями. Мені почало здаватися, що я залишуся тут назавжди. В голові роїлися думки про те, що мене забули. Вирішили пожертвувати мною. Вірити у порятунок з кожним днем ставало дедалі важче. Я вмовляла себе не здаватися. Шукала навкруги щось хороше.

Та раптом знайшла зовсім інше. Виконуючи доручення, я зустріла наложницю, на якій у першу нашу зустріч було синє вбрання. Вона глянула на мене й одразу відвернулася. Але я встигла помітити як вона змарніла, а шкіра її зблідла.

- Зараза якась, - почали ширитися палацом чутки.

- Хан прогнівив богів, почавши війну. Він проливає кров, а за це ми відплачуємо, - служниці шепотілися в кулуарах.

Я дізналася про те, що захворіли кілька наближених до хана людей. І раптом мені спало на думку, що отруїтися може і сам хан. Ця думка злякала мене своєю жорстокістю та підступністю. Мені здалося, що вона гідна Оттавіо.

Наступного дня я зустріла Ділару. Вона поважно йшла у супроводі своїх служниць. Я завмерла на місці та придивилася до її почервонілих очей. Підступна олія залишила слід і на ній.

Невістка хана пройшла повз мене, не повернувши голови. І я не витримала.

Випустивши відро з рук, я кинулася до жінки. Зупинилася перед нею та вимовила:

- Вас труять!

Ділара здивовано завмерла, підняла руку, наче готова була захищатися, та розгублено подивилася на мене.

- Ти що собі дозволяєш, миша?! - вперед вискочила одна зі служниць та сильно штовхнула мене у груди. Не очікувавши такого, я оступилася та впала. 

- Не чіпай її! - Ділара зупинила свою служницю в ту мить, коли вона замахнулася, щоб вдарити мене. Дівчина зупинилася та повернулася до пані. Та махнула рукою: - Відійти всім! Хутко!

- Але…

- Хутко! - голос Ділари змусив служницю опустити голову та скоритися. 

Невістка хана повільно підійшла до мене. Вона нахилилася та подивилася мені в очі. Потім перейшла на шепіт, спитавши:

- Труять?

- Так, - вимовила я рішуче. - Наложниця Сезен і її дитина померли через отруту.

- І куди ж підсипають цю отруту? Нашу їжу та напої завжди перевіряють, - Ділара дивилася на мене прискіпливо, з недовірою. Але те, що відбувалося навкруги, змусило її хоча б вислухати мене. І тому я швидко повідомила:

- Вона міститься в олії, яку ви наносите на шкіру для зволоження. Ви виготовляєте її тут, з рослини, яку вкрали у джастанців. Але ваш цілитель не знав, що рицина отруйна! Якщо неправильно обробити її плоди, то олія буде повільно труїти того, хто нею користується! Слабких вона вбиває швидше, здорових повільніше, але якщо ви будете користуватися олією і далі, то помрете.

Погляд Ділари став задумливим. Вона кусала пухкі губи, задумавшись. А потім спитала:

- Як виготовити протиотруту?

- Ніяк, - в моєму голосі майнуло співчуття. - Її не існує. У Джастані виготовляють з рицини отруту, що не має ні смаку, ні запаху. І порятунку від неї немає. Але у вас є шанс. Треба припинити користуватися олією, пити багато води, очистити шкіру та організм. Якщо ви не встигли отримати летальну дозу отрути, то все буде добре.