Відтепер я – твій меч - Гжендович

— І як ти це поясниш? — Азіт уперше за весь час рвонув короля до себе, щойно зачинилися двері до опочивальні. Комір мантії затріщав у міцних пальцях.

— Погана справа — не хитра. Ти ж бачив, що я за зілля взяв, то до чого питання? Довелося трохи опоити дівчинку, до того ж, звідки їй знати, як воно походить? На словах, може, пані й поділилися, але відчуттів цим не заміниш. Ніч завершилася на загальне задоволення, — Садар навіть не намагався вирватися з хватки, обм'якнувши, але, ехидно посміхаючись. Азіту здалося, що король знущається з нього і отримує неймовірне задоволення.

- Воно того варте?! Скажи, невже коштувало?

— Сідеріму потрібний спадкоємець, з цим нічого не вдієш.

— І як ти його зачнеш із дівчиною? Чи когось попросиш? Чи не мене? — уже отрутою плювався Розящий. Він був у сказі, він ревнував, хоч і розумів всю дурість своєї ревнощів.

- Хлопчик! — король з розмаху заліпив кулаком у щелепу воєводі. - Вважаєш, я дозволю чужому бастарду стати спадкоємцем? Як міг подумати?

— Але… навіщо тоді несеш таку нісенітницю? Зовсім став королем, на жінок потягнуло?

Повторна ляпас досягла мети. Разючий не чинив опір, але хватку не послабив.

- У мене буде дитина. Звичайно, мені потрібна жінка, яку видам за немовля.

Азіт проморгався... і повільно сповз на підлогу.

— Ти хочеш сказати, що…

- Треба ж, здогадався!

- Але як?

— Так, справді, ми ж ромашки збираємо ночами ось уже три роки як. Скоріше дивно, що це трапилося лише зараз, а не набагато раніше!

Садар спробував заспокоїтись і глянув у вічі Азіту. І ледве стримався, щоб не вліпити ще одну тріщину, так безглуздо посміхався воєвода.

— Але…

— Місяць уже як. По очах бачу, що запитати хочеш, чому саме зараз влаштував цю виставу з походом до спальні королеви.

— Але як ти це підлаштуєш?

- Є думки. Але потім. Втомився я.

— Знаєш, Азіте, я б теж на нього молилася. Треба ж, сказав — зробив, — Даналія не припиняла захоплюватися королем, коли через три тижні після пам'ятного відвідування спальні королеви, по Сідеріму рознеслася звістка про те, що Раніка в тяжкості, король чекає спадкоємця.

Разящий розгублено посміхнувся у відповідь, з жалем поглядаючи на Раніку. Він знав, що Садар регулярно напуває дівчинку якимось жіночим відваром, щоб не виявлялися ознаки, що суперечать вагітності. Слідом за цими діями поповзли чутки, що королева слабка здоров'ям, і Азіт знав, хто ці чутки розпустив. Зате тепер вона була поряд з королем, те око не спускало з дружини, часто відповідаючи замість неї. Звичайно ж, дівчинка дивилася з вдячністю та трепетним захопленням на свого чоловіка, настільки він виявився уважним. Ще й засмучувався тим, що вона така юна, а час не терпить. Оточив турботою і дбайливістю, немов захоплений закоханий. Піддані не могли натішитися на королівське подружжя, миттєво забувши, що раніше розуміли вигідність політичного шлюбу та щиро шкодували Раніку.

— Можливо, навіть його серце здригнулося й зовсім не з льоду, — щебетали придворні дами, які давно наповнили недобудований палац, збігшись із приєднаних князівств. Завдяки їм королівський двір став саме тим, чим був, і якщо нові вельможі всіляко шукали уваги монарха, то жінки миттєво влилися в почет Раники, користуючись наївністю юної королеви. Даналії варто було багато праць відволікатися від справ державних і тримати в вузді цей багатоголосий пташник.

- Ах, вона так зворушливо мила! Звичайно ж, король не міг залишитися байдужим до цієї чистої непорочної краси!

І краще б цим жінкам не бачити вираз обличчя Азіта, коли його вуха досягали подібні пошепки. І все ж воєвода теж змінився, і ці зміни не зникли від очей придворних, породжуючи нову хвилю чуток і пліток. Це в степу, в пустелі можна сховатися і залишитись непоміченим, але ніяк не в палаці, де кожен стежить за кожним. І кожен знає, що Розящий проводить ночі частіше в королівській спальні, ніж у своїй. Знати знали, ось тільки знайомитися ближче з Зеліком на предмет припинення пліток не хотіли, а той впадав у шаленство, ледь почувши хоч натяк, що падає тінню на честь Садара. Другий пес короля лякав іноді більше, ніж недоторканний, тому, що знав все і про всіх і вів таємний рахунок гріхів придворних. Проте сам давав привід чуткам. Високорідні дворяни, нехай і дрібномаєтні в порівнянні з імперськими, але не менш чванливі, не могли зрозуміти, звідки їхній король набрав таких головорізів. Один страшніший за інший. І де добротний жрець, замість якого цей зловісний Лармініз, від оцінювальних поглядів якого мороз по шкірі? І як це перша дама королівства обіймає міністерську посаду? І хай княгиня, але ж жінка! Проте ставити питання королю сміливих не було. Новоприбулі придворні воліли вдавати, що не помічають всієї "неправильності" верхівки влади, яку створив Садар.

Розділ дев'ятнадцятий

- Яку ціну ти готовий платити?

— Я ж казав тобі, будь-яку. Мене не зупинять жертви, які приношу.

— Часом ти мене лякаєш.

Мадерек, рік 2568

Рагард відмовчувався довго, немов вичікуючи, що Мадерек схаменеться і прибере воску з кордонів північної імперії. Однак південна імперія не поспішала, все більше стверджуючись у своєму праві на Анаторіс, що досі був вільною торговою провінцією, яка віддає перевагу патронату Мадри, але не більше. Тепер же виходило так, що мадерани практично вторглися в межі рагардців, розташувавшись табором у Лігідеї, від якої рукою подати до Смирніса — найпівденнішого оплоту Рагарда, васальних земель, великих по території і відомих землеробством і скотарством. Основна житниця жителів півночі опинилася під загрозою вторгнення. Звичайно ж, Ратимірк, нинішній правитель Рагарда, не міг залишити на самоті подібні події і до осені висунув у Смірніс армію, яку очолює головнокомандувач Тарадим.

— Ось шакал! — піднявся Кассим, ледве почув ім'я полководця. Природне суперництво великих полководців щонайменше великих держав було закономірним. Якщо Кирит міг тягатися з усіма разом узятими радниками і політиками Рагарда, генерал міг хвилюватися лише про Тарадиме. Той був і досвідченіший, і старший, і посаду при государі займав вище, ніж "запеклий" Кассим, який досяг успіху в справі ратному, але віком не вийшов до головнокомандувача. І без нього на цю посаду черга.

— Ти підеш щитом в Анаторіс, — відрізав Кирит, морщачи лоб на доповідь. Це вже не домисли та плітки, це не доноси шпигунів, а офіційне оголошення війни. Звістка пролунала блискавично: Рагард вторгся в Західний Мадерек