Буря Мечів - Джордж Мартін
Спис мигнув убік і вниз, черкнувши Гору по кірасі.
— Ти її зґвалтував. І зарізав. І вбив усіх її дітей.
Спис був на два фути довший за меч сера Грегора, і цього було досить, щоб тримати його на незручній для бою віддалі. Коли Оберин нападав, Кліган цюкав мечем по спису, намагаючись відрубати вістря, але з таким самим успіхом він міг би намагатися відрубати крильця мусі.
— Ти її зґвалтував. І зарізав. І вбив усіх її дітей.
Грегор сторчголов кинувся вперед, але Оберин відскочив убік і зайшов йому за спину.
— Ти її зґвалтував. І зарізав. І вбив усіх її дітей.
— Замовкни! — здавалося, сер Грегор рухається трохи повільніше, а меча заносить уже не так високо, як на початку двобою.— Стули свою кляту пельку.
— Ти її зґвалтував,— сказав княжич, відступаючи праворуч.
— Досить!
Сер Грегор зробив два широкі кроки й опустив меча Оберину на голову, але дорнянин просто ще трохи відступив.
— І зарізав,— сказав він.
— ЗАТКАЙСЯ! — Грегор кинувся вперед, просто на гостряк списа, який втелющився йому праворуч у груди, а тоді ковзнув убік з жахливим металевим скреготом. І зненацька Гора достатньо наблизився до супротивника й так завертів мечем, що він здавався наче розмитим. Юрма верещала. Оберин відбив перший удар і викинув списа, вже непотрібного, адже віддаль занадто скоротилася. Другий удар дорнянин прийняв на щит. Метал цюкнувся об метал з пронизливим дзвоном, і Червоний Гад аж відлетів. Сер Грегор з ревінням кинувся за ним. «Він словами не користується, тільки реве як звір»,— подумав Тиріон. Відступ Оберина перетворився на швидке задкування всього за кілька дюймів од меча, який намагався поцілити йому в груди, в руки, голову.
Позаду була стайня. Глядачі з вереском почали штовхатися, тікаючи з дороги. Один наштовнувся ззаду на Оберина, Сер Грегор рубонув з усією свою дикою силою. Червоний Гад метнувся вбік, покотився. А от безталанний конюший позаду нього був не такий спритний. Не встиг він звести руку, затуляючи обличчя, як Грегорів меч відтяв її вище ліктя.
— Мовчи! — гаркнув Гора на зойки конюшого й цього разу різонув упоперек — і половина хлопцевої голови полетіла через двір у водоспаді крові й мозку. Сотні глядачів зненацька втратили інтерес до того, винний Тиріон Ланістер чи ні,— якщо судити з того, як вони штовхалися, розбігаючись із двору.
А тим часом Червоний Гад Дорнський уже знову був на ногах, зі списом у руці.
— Елія,— гукнув він до сера Грегора.— Ти її зґвалтував. І зарізав. І вбив усіх її дітей. А тепер скажи-но її ім’я!
Гора різко розвернувся. Шолом, щит, меч, сюрко — він був у крові з ніг до голови.
— Ти забагато базікаєш,— пробуркотів він.— У мене голова розболілася.
— Ти таки це скажеш. Її звали Елія Дорнська.
Гора презирливо пирхнув і пішов уперед — і в цю мить крізь низькі хмари, які з самого світанку затягували небо, пробилося сонце.
«Сонце Дорну,— сказав собі Тиріон, але першим метнувся, щоб стати до сонця спиною, Грегор Кліган.— Чолов’яга невіглас і бузувір, але має інстинкти справжнього вояка».
Червоний Гад присів, мружачись, і знову штрикнув списом. Сер Грегор рубонув по ньому, але рух списа виявився оманливим. Втративши рівновагу, Грегор зробив хиткий крок уперед.
Княжич Оберин повернув пощерблений металевий щит під кутом. Від гладенького золота й міді відбився сліпучий промінь просто у проріз ворожого шолома. Кліган підніс власного щита, затуляючись од світла. Тут спис княжича Оберина мигнув як блискавка й таки відшукав щілину в товстій броні — на стику під пахвою. Гостряк пробив кольчугу й дублену шкіру. Дорнянин провернув списа й висмикнув його, і Грегор задихано крекнув.
— Елія. Кажи! Елія Дорнська! — кружляв Оберин навколо нього, готовий до нового випаду.— Кажи!
Тиріон теж мав що сказати. «Впади і здохни,— ось що повторював він.— Чорти б тебе взяли, впади і здохни!» Кров, яка тепер цебеніла в Гори з-під пахви, була вже його власна, а всередині, під нагрудником, крові, певно, ще більше. Грегор спробував зробити крок — і в нього підігнулося коліно. Тиріон подумав, що зараз він упаде.
Княжич Оберин зайшов йому за спину.
— ЕЛІЯ ДОРНСЬКА! — гаркнув він. Сер Грегор почав розвертатися, але надто вже повільно й запізно. Цього разу гостряк списа ввійшов йому під коліно, пробивши шари кольчуги та дубленої шкіри у щілині між бронею в нього на стегні й на литці. Гора крутнувся, гойднувся — і гримнувся долілиць на землю. Велетенський меч вилетів з руки. Повільно й незграбно Грегор перекотився на спину.
Дорнянин відкинув геть потрощеного щита, узяв списа обіруч і, мов гуляючи, пішов собі геть. Позаду нього Гора, застогнавши, звівся на лікті. Оберин, наче кіт, розвернувся й помчав до поваленого ворога.
— Е-Е-ЕЛІ-І-ІЯ-А-А! — заверещав він, втикаючи списа у ворога й налягаючи всім тілом. Тріск ясеневого древка звучав майже так само солодко, як голосіння, яке від люті вихопилось у Серсі, і на мить здалося, що в княжича Оберина виросли крила. Змій перелетів через Гору, з чийого черева стирчало чотири фути зламаного списа. Княжич Оберин перекотився, підвівся й обтрусився. Жбурнув геть уламок списа й натомість підхопив великого меча свого ворога.— Якщо здохнете, не назвавши її імені, сер, я вас і в сьомому пеклі знайду,— пообіцяв він.
Сер Грегор спробував підвестися. Зламаний спис прохромив його наскрізь, пришпиливши до землі. Стиснувши ратище обіруч, Кліган застогнав, але так і не зміг його висмикнути. Під ним уже розливалася червона калюжа.
— З кожною миттю я почуваюся дедалі невиннішим,— мовив Тиріон до Еларії Санд, яка стояла поруч з ним.
Княжич Оберин підійшов ближче до Клігана.
— Назви ім’я! — поставив він ноги Горі на груди й підніс обома руками меча. Чи він мав намір відтяти Грегору голову, чи застромити кінчик меча в проріз для очей,— цього Тиріон так і не дізнається.
Кліган блискавично викинув руку та схопив дорнянина під коліном. Червоний Гад щосили опустив меча, але він уже втратив рівновагу, тож хіба що лишив чергову вм’ятину на наручнику в Гори. А тоді й узагалі довелося про меча забути, адже Грегор напружив руку і смикнув дорнянина на себе. Вони почали борюкатись у поросі та крові, а зламаний спис сіпався туди-сюди. Тиріон із жахом спостерігав,
