Буря Мечів - Джордж Мартін
Мало не варто померти, коли знаєш, як після тебе все закрутиться. «Прийдеш подивитися на мій кінець, Шей? Постоїш разом з усіма, спостерігаючи, як сер Ілін відтинає мою бридку голову? Скучатимеш за своїм велетом Ланістером, коли він помре?» Тиріон допив вино, відкинув кубок убік і жваво заспівав:
На згірку лишається місто,
Бруківка, мов річка, пливе,
Петляє провулок в’юнистий,...
Жіноче зітхання зове.
Твій скарб, твій порив нездоланний,
Блаженство і сором твої...
Не варті ні замок, ні ланець
Одного цілунку її.
Цього вечора сер Кеван до нього не прийшов. Мабуть, сидів з лордом Тайвіном, силкуючись утихомирити Тайрелів. «Боюся, дядька я вже й не побачу». Тиріон налив ще кубок вина. Шкода, що він оддав Саймона Срібноязикого на смерть, так і не дізнавшись усі слова цієї пісні. Якщо по правді, не така вже й погана пісенька. Особливо в порівнянні з тими, які про нього складатимуть тепер.
Холодні руки золоті,
жіночі ж руки — жар...—
проспівав він. Може, йому самому написати продовження? Якщо доживе.
Уночі, як на диво, Тиріон спав довго й міцно. Піднявся вдосвіта, добре відпочивши і з гарним апетитом, і поснідав підсмаженим хлібом, кров’янкою, яблучними пиріжками й подвійною порцією яєць, засмажених з цибулею і вогненним дорнським перцем. А тоді попросив у вартових дозволу відвідати свого заступника. Сер Адам погодився.
Княжич Оберин, вдягаючись у обладунки, попивав з кубка червоне вино. Йому допомагали четверо молодих дорнських лордійчуків.
— Доброго ранку, мілорде,— привітався княжич.— Вип’єте вина?
— А варто пити перед боєм?
— Я от завжди п’ю перед боєм.
— Так можна і загинути. Ба гірше: так можу загинути я!
Княжич Оберин розсміявся.
— Боги бережуть невинних. Ви ж невинні, сподіваюся?
— Тільки якщо йдеться про вбивство Джофрі,— сказав Тиріон.— Маю надію, ви добре усвідомлюєте, з ким вам зараз доведеться зітнутися. Грегор Кліган...
— ...здоровезний? Це я чув.
— Він майже вісім футів заввишки й важить, певно, дванадцять пудів — і то все м’язи! Б’ється він дворучним мечем, тримаючи його в одній руці. Бувало, він одним ударом людину навпіл розрубував. Лати в нього такі тяжкі, що людина трохи менша взагалі вдягнути їх не може, не те що в них рухатися.
Княжича Оберина це не вразило.
— Я вже здорованів убивав. Головне — збити їх з ніг. Упав на землю — вважай, ти труп.
Дорнянин говорив так безтурботно й упевнено, що Тиріон майже заспокоївся, аж поки Оберин не повернувся й не крикнув:
— Деймоне, спис!
Сер Деймон кинув йому спис, і Червоний Гад зловив його на льоту.
— Ви проти Гори зі списом зібралися йти?
Тиріон знову втратив спокій. У битві щільні ряди списів зміцнюють передній край, але двобій з досвідченим мечником — то зовсім інша справа.
— Ми в Дорні дуже любимо списи. Та й, крім того, тільки так я можу до нього дотягнутися. Ви погляньте, лорде Куцю, тільки стережіться — не торкайтеся.
Спис був з обточеного ясеня, ратище — вісім футів завдовжки, гладеньке, товсте й важке. Останні два фути були сталеві: витончений гостряк у формі листка, який закінчувався зловісним шпичаком. Лезо по краях було таке гостре — хоч голися. А коли Оберин прокрутив списа між двох долонь, воно зблиснуло чорним. «Олива? Чи отрута?» Тиріон вирішив, що ліпше йому й не знати.
— Сподіваюся, ви ним добре володієте,— мовив він із сумнівом.
— Скаржитись у вас підстав не буде. А от у сера Грегора — може бути. Хай яка товста в нього кіраса, та на з’єднаннях є щілини. На внутрішньому боці ліктя й під коліном, під пахвами... Я знайду, де полоскотати його, обіцяю вам,— він відставив списа вбік.— Подейкують, Ланістер завжди сплачує свої борги. Може, повернетеся зі мною в Сонцеспис, коли закінчиться нарешті кровопролиття? Мій брат Доран буде радий познайомитися з законним спадкоємцем Кичери Кастерлі... особливо якщо він привезе з собою свою чарівну дружину, леді Вічнозиму.
«Цей змій думає, що я десь собі приховав Сансу, як білочка горішок на зиму?» Якщо так, то Тиріон не збирався його звільняти від ілюзій.
— Якщо так подумати, подорож у Дорн може бути вельми приємна.
— Плануйте довгу подорож,— княжич Оберин потягував вино.— Вам з Дораном напевне буде що обговорити. Музика, торгівля, історія, вина, карликові пенні... закони спадкоємства й наступності. Без сумніву, дядькові поради дуже знадобляться Мірселлі в ці важкі часи, які чекають нас попереду.
Якщо Вейрисові пташечки слухали, Оберин їм повні вуха наговорив.
— А я таки вип’ю кубок вина,— сказав Тиріон.
