Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Танок драконів - Джордж Мартін

Танок драконів - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Танок драконів - Джордж Мартін
в тебе вуха, і ти блукатимеш у тиші. Ти віддаси нам свої ноги й повзатимеш. Ти не будеш нікому ні донькою, ні дружиною, ні матір’ю. Ім’я в тебе буде облудне, а обличчя буде не твоїм.

Вона мало знову не закусила губу, але вчасно спохопилася. «Моє обличчя — темний ставок, який усе приховує й нічого не показує», їй пригадалися всі імена, які вона носила: Арі, Ласка, Жовторотик, Кет з каналів. Пригадалося дурне вічнозимське дівчисько на прізвисько Арія Кобила. Імена не мають значення.

— Я готова сплатити ціну. Дайте мені обличчя.

— Обличчя треба заслужити.

— Скажіть мені як.

— Треба піднести певній людині певний дар. Зможеш?

— Якій людині?

— Ти її не знаєш.

— Я багато кого не знаю.

— Ось цей чоловік якраз із них. Чужинець. Не з тих, кого ти любиш, чи ненавидиш, чи знаєш. Уб’єш його?

— Так.

— Тоді завтра ти знову станеш Кет з каналів. Вдягни це обличчя, спостерігай, слухайся. І тоді побачимо, чи справді ти гідна служити багатоликому.

Отож наступного дня вона повернулася до Браско і його доньок, у будинок на каналі. Браско вибалушив очі, побачивши її, а Брея тихо ахнула.

— Валар моргуліс,— привіталася Кет.

— Валар догейрис,— озвався Браско.

А далі все стало так, наче вона ніколи й не зникала.

Вперше вона побачила чоловіка, якого мала вбити, того-таки ранку, котячи свій візок брукованими вулицями біля Фіолетової гавані. Він був старий, добре за п’ятдесят. «Він уже довго пожив,— вмовляла себе Кет.— Навіщо йому стільки років, коли мій батько прожив їх так мало?» Однак у Кет з каналів немає батька, тож ці думки вона лишила при собі.

— Серцівки, мідії, молюски,— кричала Кет, коли він проминав її,— устриці, креветки, великі зелені мідії.

Вона до нього навіть усміхнулася. Іноді усмішки достатньо, щоб людина зупинилася і щось купила. Старий не усміхнувся у відповідь. Нахмурившись, він пройшов повз, човгаючи через калюжу. Забризкав ноги Кет.

«Який нечема,— подумала вона, проводжаючи його поглядом.— Обличчя в нього суворе і зле». Ніс у старого був тонкий і гострий, губи — тонкі, очі — маленькі та близько посаджені. Чуприна посивіла, але маленька гостра борідка на кінчику підборіддя досі була чорна. Мабуть, фарбована, подумала Кет, не розуміючи, чому він не пофарбував і чуприну. Одне плече в чоловіка було вище за друге, тож він здавався перехнябленим.

— Він лихий,— заявила вона ввечері, повернувшись у Чорно-білий палац.— Рот у нього жорстокий, очі злі, а ще в нього борідка, як у лиходія.

Добрий чоловік хихикнув.

— Він такий самий, як усі інші люди, у ньому є і світло, і темрява. Не тобі його судити.

Вона була приголомшена.

— А боги його судять?

— Деякі боги — може. Навіщо ще потрібні боги, як не судити людей? Однак багатоликий не зважує людські душі. Свій дар він дає і найкращим, і найгіршим. В іншому разі гарні люди жили б вічно.

Найгірші у старого були руки, вирішила Кет наступного дня, спостерігаючи за ним з-за свого візочка. Пальці в чоловіка були довгі й кістляві, вони повсякчас ворушилися: то чухали бороду, то смикали вухо, то тарабанили по столу — сіпалися, сіпалися, сіпалися. «У нього руки — як два білі павуки». Що більше вона на них дивилася, то більше вони її дратували.

— Він забагато смикає руками,— повідомила вона у храмі.— Мабуть, його мучить страх. Дар принесе йому заспокоєння.

— Дар усім людям приносить заспокоєння.

— Коли я його вбиватиму, він гляне мені в очі й подякує.

— Якщо так станеться, це означатиме, що ти провалила завдання. Найкраще буде, якщо він узагалі не зверне на тебе уваги.

Старий був якимсь купцем, вирішила Кет, поспостерігавши за ним декілька днів. Торгівля його була пов’язана з морем, хоча Кет жодного разу не бачила, щоб він заходив на який-небудь корабель, Усі дні він сидів у харчівні неподалік Фіолетової гавані: чашка цибулевої юшки охолоджувалася на столі, а чоловік перебирав папери, і ставив печатки на воску, і різко розмовляв з цілими чергами капітанів, судовласників та інших купців, нікому з яких він, здається, не подобався.

Але всі вони несли йому гроші: шкіряні гаманці, натоптані золотом, сріблом і квадратними залізними монетами Браавоса. Старий старанно їх перелічував, сортував, охайно складав стосиками в залежності від номіналу. Монети він не роздивлявся, а тільки кусав, причому завжди з лівого боку рота, де в нього ще лишилися зуби. Час до часу він розкручував якусь монетку на столі й дослухався до брязкоту, з яким вона падала, зупинившись.

А коли всі монети були полічені й покусані, старий щось шкрябав на пергаменті, ставив печатку й віддавав його капітанові. А бувало, хитав головою і відсував монети від себе. Коли він так робив, той, хто сидів навпроти, червонів і сердився або бліднув і лякався.

Кет нічого не розуміла.

— Йому платять золотом і сріблом за якісь папірці. Ці люди що — дурні?

— Деякі з них — можливо. Але здебільшого просто обережні. Деякі намагаються його обдурити. Але його так легко не обдуриш.

— Але що він їм продає?

— Страховку. Якщо у когось корабель потрапить у шторм або в руки піратів, він обіцяє відшкодувати вартість корабля з усім крамом.

— Це як об заклад битися?

— Дуже схоже. Але в цьому закладі всі капітани сподіваюся на програш.

— Ясно, а у разі виграшу...

— ...вони втрачають кораблі, а дехто і життя. Море небезпечне, а особливо восени. Без сумніву, чимало капітанів, тонучи в шторм, втішало себе тим, що з цією страховкою у Браавосі їхні вдови й діти не голодуватимуть,— сумно всміхнувся добрий чоловік.— Але одна справа — виписати страховку, а зовсім інша — виплатити.

Тепер Кет зрозуміла. «Хтось його зненавидів. Хтось прийшов у Чорно-білий палац і помолився до бога, щоб той його забрав». Цікаво, хто це був, але ж добрий чоловік не розповість.

— Не тобі лізти в такі справи,— сказав він.— Ти хто?

— Ніхто.

— Ніхто не ставить запитань,— узяв він її за руки.— Якщо не можеш це зробити, просто скажи. У цьому нема ганьби. Хтось створений служити багатоликому богові, а хтось не створений. Скажи одне-єдине слово — і ми знімемо з тебе це завдання.

— Я все зроблю. Я ж сказала, що зроблю.

От тільки як? Оце вже складніше.

У чоловіка були охоронці. Двоє: один — високий і кощавий,

Відгуки про книгу Танок драконів - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: