Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

Зграйка маленьких птахів, потривожена цим різким звуком, випурхнула з папоротевих глибин, і  налякано загомоніла, закружляла над  у повітрі між деревами.

Навіть спокійні коні піддалися паніці й  захропіли, запрядали вухами, почали витанцьовувати  на місці.

– Напевно, звір, – сказала Ілма, стримуючи свого коня, потім  ласкаво поплескала  його по теплій шиї.

– Батько попереджав, що в цих лісах водяться звірі, про яких ми не знаємо. Але їх не треба  боятися, вони чують силу і не посміють наблизитися...

– Твою силу!

– Не треба  сердитись, моя квіточко!   Уся твоя енергія має бути спрямована на початок обряду  та його завершення, тобі належить зробити так, щоб Отець Вогню і Мати Води почули твій заклик, і відповіли на нього. Я зможу лише оберігати тебе, але допомогти не зумію ні чим.

– Ти правий, як завжди й в  усьому, – покірно зітхнула Ілма, почервоніла й глянула на нього з-під напівопущених вій.

Як Даегар любив цей її уважний,  майже дитячий погляд. Він знав Ілму все життя, але іноді, під час зустрічі, дивився так, наче бачив уперше і, наче вперше захоплювався її красою і милувався  цією красою, як  великим дивом.

Часом йому здавалося, що він любить її незмірно більше, ніж вона його, але Даегар не прагнув з'ясовувати правду. Він думав, що після того, як вони стануть близькими до кінця, він зуміє викликати в душі дівчини настільки ж сильні почуття, якими палав й він сам.