Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

Думка про Оевінга викликала напад уже не розпачу, а гніву. Ну чому вона така слабка! Краще померти, забравши з собою у темряву підземних лабіринтів   його вбивць та своїх мучителів.

– Дівка там ще жива? – запитав чоловік, жорстко трогаючи Оейде за плече.

– Та жива, жива… Здорова дівко, витримає.

– Щось вона зовсім не ворушиться… – чіпкі пальці мацали її шию крізь щільну тканину.

– Непритомна… Нічого з нею не станеться!

– А зілля де?

– Тут, у мене… – пробурмотіла його співрозмовниця і зашелестіла одягом.

– Давай сюди! Матінка попередила, що повернутися треба до першої зірки.

– Та встигнемо… Відкрити перехід – справа нехитра.

–  Як же! Не було б зілля, не…

Слова потонули у безладному тупоті копит.

Оейде розплющила очі.  Крізь непроглядний морок, що оточував її, немов здалеку почало пробиватися тьмяне розсіяне світло.

Вона зрозуміла, що магія викрадачів теж втрачає силу, тому вони так і поспішають.

Оейде почула легкий посвист, потім тріск, ніби від дров, що горять у вогні, а потім її обдало  струменями крижаного вітру.

– Коней міцніше тримайте! – звелів чоловік.

Він зірвав Оейде з кінської спини і взяв на руки, – занадто дорогою була полонянка, – і зробив крок уперед, у прірву, яка  розкрилася під його ногами.

Оейде захлинулась повітрям. Їй здавалося, що все тіло розлітається на частини – болюче, не разу не випробуване відчуття страху та безнадійності, а потім настала така тиша, що він неї звело розум.

– Ну от ми й вдома, –  глузливо промовив чоловік і жбурнув дівчину на щось м'яке.

Оейде відчула слабкий запах зів’ялих квітів, молока і ще чогось запашного, незнайомого.

Золотисте світло, яке пробивалось  крізь сітку, що закривала обличчя, зробилося ще яскравішим,  воно  сліпило її, безжально палило очі.

Оейде було так погано, що вона більше не могла прикидатися знепритомніла і слабо, з болісним стоном, спробувала поворухнутися.

–  Зніміть з неї пута! – зазвучав над її головою владний  жіночий голос, – Я хочу подивитися, наскільки вона красива і чи підходить для нашого ритуалу.

Сильні, чіпкі руки відразу підхопили Оейде і поставили на ноги, інші руки зірвали з неї сітку.

Світло вдарило у вічі з такою люттю, що в дівчини підігнулися коліна. Вона ледь не знепритомніла. 

Тоді хтось підніс до її обличчя щось, пахнуче різко і сильно,  і від цього запаху до горла підступила нудота, але темрява перед очима розвіялася.

Оейде побачила високу темну постать, підсвічену ззаду сліпучим світлом, що лилося з якогось вузького отвору.