Буря Мечів - Джордж Мартін

Компаньйони не відставали, тримаючись із ним нога в ногу. У Ночеспівського Байстрюка було побите віспою обличчя й аура підмоченої шляхетності; сер Джеральд Гавер був бочкуватий, благодушний і білявий; сер Ендрю Естермонт, на голову за нього вищий, мав широку бороду-лопату й кошлаті каштанові брови. Всі вони по-своєму гарні люди, думав Давос. «І всі вони помруть, якщо сьогодні вночі справа піде не так».

«Вогонь живий,— сказала якось Давосу червона жінка, коли він попросив її навчити його бачити в полум’ї майбутнє.— Воно вічно рухливе, вічно мінливе... наче книга, в якій танцюють і скачуть літери, коли ти намагаєшся її читати. Потрібно роками вчитися бачити в полум’ї обриси — і ще більше вчитися, щоб у цих обрисах розрізнити, що буде, що може бути, а що вже було. Та й тоді це важко, дуже важко. Вам цього не зрозуміти — вам, людям з призахідних земель». Давос запитав її тоді, як це так, що сер Аксель так швидко цього навчився, але вона тільки на це загадково посміхнулася й мовила: «І кицька може в полум’ї побачити гру мишей».

Давос щодо цього не брехав людям короля. «Червона жінка може побачити наші заміри»,— застеріг він.

«То слід почати з її вбивства,— запропонував Луїс на прізвисько Рибниця.— Знаю місце, де можна її перестріти,— ми вп’ятьох, з гострими мечами...»

«Приречете нас усіх,— сказав Давос.— Мейстер Кресен уже спробував її вбити — вона все знала. Гадаю, саме з полум’я. Мені здається, загрозу собі вона відчуває зразу, але ж не може вона бачити геть усе! Якщо просто не зважатимемо на неї, може, вдасться уникнути її уваги».

«Немає честі в тому, щоб ховатися й підкрадатися»,— заперечив сер Тристон з Торгосхилу, який був підданим Сангласа, поки лорд Гансер не згорів у Мелісандриному вогнищі.

«А в тому, щоб палити живцем, багато честі? — поцікавився у нього Давос.— Лорд Санглас помер у вас на очах. Ви такого хочете? Мені зараз не потрібні люди честі. Мені потрібні контрабандисти. То ви зі мною чи ні?»

Вони були з ним. Боги праведні, вони були з ним!

Коли Давос відчинив двері, мейстер Пілос саме займався арифметикою з Едриком Штормом. Сер Ендрю зайшов разом з Давосом, решта ж лишилися стерегти сходи та двері в підвал. Мейстер урвав урок.

— На сьогодні досить, Едрику.

Хлопець здивувався гостям.

— Лорде Давосе, пане Ендрю, у нас арифметика.

— Я терпіти не міг арифметики в твоєму віці, братику,— всміхнувся сер Ендрю.

— А мені нормально. Але найбільше я люблю історію. Стільки легенд!

— Едрику,— сказав мейстер Пілос,— біжи принеси свого плаща. Ти підеш із лордом Давосом.

— Я? — Едрик скочив на ноги.— А куди ми підемо?

Тут вуста його уперто стислися.

— Не піду я молитися Царю світла. Я солдат Воїна, як мій батько.

— Знаю, знаю,— мовив Давос.— Давай, хлопче, нема часу.

Едрик накинув цупкий плащ із нефарбованої вовни. Мейстер Пілос допоміг йому застебнутися й накинув на голову каптур, щоб затінити обличчя.

— А ви підете з нами, мейстре? — запитав хлопчик.

— Ні,— Пілос торкнувся ланцюга з різних металів, що висів у нього на шиї.— Моє місце тут, у Даконстоні. А тепер іди з лордом Давосом і в усьому його слухайся. Він — королівський правиця, пам’ятай. А що я тобі казав про королівського правицю?

— Правиця говорить від імені короля.

— Правильно,— усміхнувся молодий мейстер.— А тепер іди.

Давос спершу не був упевнений у Пілосі. Мабуть, ставився до нього упереджено через те, що той посів місце старого Кресена. Та нині він міг тільки захоплюватися мужністю цього чоловіка. Бо він теж ризикує життям.

За дверима мейстрових покоїв на сходах чекав сер Джеральд Гавер. Едрик Шторм зацікавлено глянув на нього. Коли ж почали спускатися, запитав:

— Куди ми йдемо, лорде Давосе?

— На море. На тебе чекає корабель.

— Корабель? — став як укопаний хлопчик.

— Так, один з кораблів Саладора Саана. Саладор — мій добрий друг.

— Я теж з тобою попливу, братику,— запевнив малого сер Ендрю.— Нема чого боятися.

— А я і не боюся,— обурено сказав Едрик.— Просто... а Ширін теж пливе?

— Ні,— озвався Давос.— Королівна має лишатися тут, з татом і мамою.

— Тоді я маю з нею побачитися,— пояснив Едрик.— Попрощатися. Бо вона засмутиться.

«Значно менше, ніж якщо тебе спалять».

— Немає часу,— сказав Давос.— Я перекажу королівні, що ти про неї думав. Та й ти, коли допливеш, зможеш їй написати.

— А ви впевнені, що мені обов’язково їхати? — нахмурився хлопчик.— Для чого дядькові відсилати мене з Драконстону? Я чимось викликав його незадоволення? Я не хотів! — на його обличчі знову з’явився впертий вираз.— Хочу бачити дядька. Хочу бачити короля Станіса.

Сер Ендрю з сером Джеральдом обмінялися поглядами.

— Немає часу, братику,— мовив сер Ендрю.

— Я хочу з ним побачитися! — наполягав Едрик, уже голосніше.

— А він не хоче з тобою бачитися,— мусив сказати бодай щось Давос, щоб хлопець нарешті пішов далі.— Я — королівський правиця, я говорю від імені короля. Чи я маю йти до короля й розповідати йому, що ти не хочеш слухатися? Ти бачив дядька, коли він сердиться? — Давос стягнув рукавицю й показав хлопчику чотири пальці, які йому вкоротив Станіс.— От я бачив.

Це була неправда: Станіс Баратеон зовсім не сердився, коли відтяв своєму цибулевому лицарю кінчики пальців,— то було залізне правосуддя. Та Едрик Шторм тоді й на світ не народився, він цього знати не міг. І загроза справила бажаний вплив.

— Не слід було йому так чинити,— сказав хлопчик, але дозволив Давосу взяти себе за руку й повести сходами вниз.

Ночеспівський Байстрюк приєднався до них біля входу в підвал. Ішли квапливо; перетнули тінистий двір, спустилися сходами, пройшли попід хвостом закам’янілого дракона. Луїс Рибниця й Омер Блекбері чекали біля потерни, під ногами в них валялися двоє зв’язаних вартових.

— Човен? — запитав у них Давос.

— Тут,— відгукнувся Луїс.— Четверо гребців. Галера стоїть на якорі зразу за мисом. «Шалений Прендос».

Давос хихикнув. Назвати корабель на честь божевільного! «Дуже влучно». А Саладор має поняття про піратський чорний гумор.

Давос опустився перед Едриком Штормом на одне коліно.

— Маю тебе залишити,— сказав він.— Тут човен, який доправить тебе на галеру. А потім ви попливете через море. Знаю, ти син