Танок драконів - Джордж Мартін

Отож, двічі ляснувши Кульгу по обличчю, він промовив: «Перший ляпас — за втрачені кораблі, а другий — за розмови про прокляття. Ще раз про це згадаєш — і я приб’ю твого язика до щогли. Вороняче Око наробив собі німаків, і я теж можу». Через біль у лівій руці він сказав ці слова різкіше, ніж хотілося б, але говорив цілком серйозно. «Кораблі ще припливатимуть. Шторми закінчилися. Я поверну свій флот».

Мавпа на щоглі глузливо закричала, немов відчула його відчай. «Брудна й галаслива тварюка». Він міг би наказати комусь прогнати її, але мавпам, здавалося, подобалася ця гра, бо вони були куди жвавіші за матросів. Крик дзвенів у Віктаріона у вухах, тільки посилюючи головний біль.

— П’ятдесят чотири,— буркнув Віктаріон. Важко було сподіватися, що таку довгу мандрівку Залізний флот витримає в цілості... але затонулий бог міг би виявити щедрість і залишити йому сімдесят-вісімдесят кораблів. «Був би з нами Мокрочубий чи інший жрець!» Віктаріон перед відплиттям приніс жертву, а на Східцях ще одну, коли ділив флот на три ескадри, але, мабуть, читав не ту молитву. «Або ж затонулий бог не має тут сили». Дедалі більше він починав побоюватися, що вони запливли задалеко, де навіть боги дивні... але цими сумнівами він ділився тільки зі своєю смаглявкою, яка не мала язика, щоб комусь їх переповідати.

Коли з’явилася «Скорбота», Віктаріон викликав Вульфа Одновухого.

— Хочу побалакати з Гризуном. І перекажи Ральфові Кульзі, Безкровному Томові й Чорному Вівчарю ось що: всіх мисливців відкликати, весь табір до світанку згорнути. Повантажити стільки фруктів, скільки зможете зібрати, загнати на борт усіх свиней. За потреби можна їх буде зарізати. Тут залишається «Акула» — якщо припливе ще хтось, вона повідомлятиме, куди ми вирушили.

«Акулу» все одно треба ремонтувати — після штормів від неї залишився сам каркас. Відтак флот зменшиться до п’ятдесяти трьох кораблів, але на то нема ради.

— Флот відпливає завтра з вечірнім припливом.

— Як накажете,— відгукнувся Вульф,— але ще один день може принести ще один корабель.

— Ага. А десять днів можуть принести десять кораблів, а можуть жодного. Ми й так змарнували забагато днів, видивляючись вітрила. Перемога буде навіть приємніша, якщо ми здобудемо її меншим флотом.

«До того ж я повинен дістатися королеви драконів раніше за волантисян».

У Волантисі він бачив, як галери вантажать провізію. Ціле місто, здавалося, п’яне. Матроси, солдати й ремісники танцювали на вулицях з панами й товстими купцями, а в усіх заїздах і винарнях піднімали кубки за нових тріархів. Розмови точилися тільки про золото, коштовності й рабів, які рікою хлинуть у Волантис, щойно помре королева драконів. Віктаріон Грейджой зміг витримати це тільки один день: сплативши за харч і воду золоту ціну (нехай це і ганебно), він знову вивів кораблі в море.

Шторми розпорошать і затримають волантисян, як це сталося з Віктаріоновими кораблями. Якщо доля буде ласкава, чимало з їхніх бойових суден потоне або зіб’ється з курсу. Але не всі. Нема таких добрих богів, і ті зелені галери, яким вдалося заціліти, уже, може, обігнули Валірію. «Вони попливуть на північ до Міріна і Юнкая — великі бойові дромони, повні солдатів-рабів. Якщо бог штормів пощадив їх, вони могли вже увійти в затоку Зажури. Триста кораблів, а може, і п’ятсот». Їхні союзники вже під Міріном: юнкайці й астапорці, представники Нового Гіса, Карта, Толоса й один бог штормів знає ще яких земель, навіть власні мірінські бойові судна, які повтікали з міста перед його падінням. І проти них усіх Віктаріон має п’ятдесят чотири кораблі. П’ятдесят три без «Акули».

Вороняче Око проплив півсвіту, грабуючи й мародерствуючи від Карта до Гінкодеревного Городка, заходячи в далекі нечестиві порти, куди плавають тільки божевільні. Юрон навіть насмілився заплисти в Курне море й не загинути. «І все це з одним-єдиним кораблем. Якщо він здатен надурити богів, то зможу і я».

— Так, капітане,— сказав Вульф Одновухий. Він і близько не рівня Ньютові Голяру, але Ньюта вкрав Вороняче Око. Зробивши його лордом Дубового Щита, брат відібрав у Віктаріона найкращого вояка.— Ми ще пливемо у Мірін?

— А куди ж? Королева драконів чекає на мене у Міріні.

«Найчарівніша жінка на світі, якщо можна вірити моєму братові.

Коси в неї сріблясто-золоті, а очі аметистові».

Чи можна сподіватися, що Юрон казав правду? Хтозна. Цілком вірогідно, дівчина виявиться хвойдою з поритим віспою обличчям і цицьками до колін, а «дракони» — фарбованими ящірками з боліт Соторіоса. «Але якщо вона саме така, як запевняє Юрон...» Про красу Данерис Таргарієн вони чули з вуст і піратів на Східцях, і товстих купців у Старому Волантисі. Може, це й правда. Та і Юрон зовсім не збирається дарувати її Віктаріонові — він хоче її для себе. «Він посилає мене, як слугу, привезти її. Ото він завиє, коли я заберу її собі». А хлопці хай буркочуть. Вони запливли задалеко і втратили забагато, щоб Віктаріон міг повернутися назад без трофея.

Залізний капітан стиснув кулак.

— Іди подбай, щоб усі мої накази були виконані. І розшукай мейстра, де там він ховається, й заклич до мене в каюту.

— Ага,— кивнув Вульф і покульгав геть.

Віктаріон Грейджой знов обернувся до носа корабля, щоб окинути поглядом свій флот. У морі юрмилися лодії, згорнувши вітрила й осушивши весла,— стояли на якорі або на березі в білому піску. Острів Кедрів. І де всі кедри? Схоже, їх затопило ще чотириста років тому. Віктаріон сходив на берег з дюжину разів на полювання, але не побачив жодного кедра.

Схожий на дівчину мейстер, якого Юрон нав’язав йому ще у Вестеросі, запевняв, що колись це місце називалося «островом Сотні Битв», проте люди, які воювали в тих битвах, перетворилися на прах багато століть тому. «Його б назвати островом Мавп». Були тут і свині: таких великих чорних вепрів залізнородні в житті не бачили, а в заростях чимало писклявих поросят, які не бояться людей. «Але вони потроху вчаться». Трюми Залізного флоту поступово заповнюються копченими окостами, солониною і шинкою.

А от мавпи... це була якась навала. Віктаріон заборонив морякам приносити на кораблі це бісівське поріддя, однак ними вже кишіла половина суден, навіть його власна «Залізна перемога». Він бачив їх і зараз: перелітали з рангоуту