Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Танок драконів - Джордж Мартін

Танок драконів - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Танок драконів - Джордж Мартін
ж державна зрада. Змова».

— З метою зберегти життя,— сказав Гирявий; його очі за бронзовою котячою маскою здавалися чорними озерами.— Потрібно атакувати, поки не припливли волантисяни. Прорвати облогу, вбити рабовласників, перетягнути на свій бік перекупних мечів. Юнкайці не очікують атаки. У мене є шпигуни в їхньому таборі. Пошесть день у день тільки поширюється. Дисципліна зійшла на пси. Панство переважно п’яне: пани розважаються на бенкетах, балакають про те, як ділитимуть багатства, коли впаде Мірін, і сваряться за владу. Кривавобородий і Пошарпаний Правитель зневажають один одного. Ніхто не очікує бою. Не зараз. Усі вірять, що Гіздарів мир нас приспав.

— Цей мир підписала Данерис,— сказав сер Баристан.— Не нам його порушувати без її дозволу.

— А що як вона мертва? — запитав Скагаз.— Що тоді, сер? Я впевнений, вона б хотіла, щоб ми захистили її місто. Її дітей.

Її дітей — то вільновідпущеників. «Вони її кличуть „миса“ — всі ті, чиї ланці вона розбила. „Мати“». Гирявий не помилявся. Данерис хотіла б, щоб її дітей захистили.

— А як же Гіздар? Він і досі її консорт. Її король. Її чоловік.

— Її отруйник.

«Чи так це?»

— Де ваші докази?

— Корона в нього на голові — достатній доказ. І трон, на якому він сидить. Розплющте очі, старий. Це все, що йому було потрібно від Данерис, усе, чого він хотів від неї. А щойно отримав, навіщо з кимсь ділити владу?

«І справді — навіщо?» Як було гаряче в тій ямі! Селмі мов навіч бачив, як мерехтить повітря над пломенистим піском, відчував запах крові людей, які помирали заради чужої розваги. Чув голос Гіздара, який заохочував королеву скуштувати сарани в меду. «Дуже смачна... гостра й солодка водночас... Але сам він тої сарани і не торкнувся...— Селмі потер скроні.— Я не давав присяги Гіздарові зо Лораку. А якби й давав, він сам мене звільнив, як колись Джофрі».

— Цей... цей кондитер... я хочу сам його допитати. Наодинці.

— Така умова? — Гирявий схрестив руки на грудях.— Домовилися. Допитуйте скільки заманеться.

— Якщо... якщо його розповідь мене переконає... якщо я приєднаюся до вас у цій... цій... Хочу отримати ваше слово, що з Гіздаром зо Лораком нічого не станеться, поки... поки не буде доведено, що він до цього причетний.

— Чого ви так переймаєтеся через Гіздара, старий? Якщо він не сам гарпія, він її первісток.

— Напевне я знаю тільки одне: він — консорт королеви. Тому або ви дасте слово, або, присягаюся, я виступлю проти вас.

— Тоді я даю слово,— хижо всміхнувся Скагаз.— Ніхто не скривдить Гіздара, поки не доведена його провина. Та щойно ми отримаємо докази, я вб’ю його власноруч. Витягну з нього тельбухи — нехай подивиться на них перед смертю.

«Ні,— подумав літній лицар.— Якщо Гіздар змовлявся вбити королеву, я сам про нього подбаю, але смерть буде легка і швидка». Боги Вестеросу лишилися далеко, але сер Баристан на мить замовк, щоб подумки прочитати молитву, просячи Старицю освітити йому шлях до мудрості. «Заради дітей,— нарешті сказав він собі.— Заради міста. Заради королеви».

— Я поговорю з Сірим Черв’яком,— відповів він.

Залізний залицяльник

На світанку з’явилася одинока «Скорбота», чорніючи вітрилами на тлі блідо-рожевого ранкового неба.

«П’ятдесят чотири,— кисло подумав Віктаріон, коли його збудили,— і ця пливе одна». Подумки він проклинав бога штормів за злобу, і лють лежала в нього у нутрі, як чорний камінь. «Де мої кораблі?»

Зі Щитів він відпливав з дев’яносто трьома кораблями з сотні, які колись складали залізний флот — флот, що належав не якомусь одному лорду, а Скелястому престолу, тож капітани й команди були з усіх островів. Так, кораблі були менші за великі бойові дромони з царини, але втричі більші за звичайні лодії, з низькою посадкою і лютими таранами, здатними потягатися в бою з королівським флотом.

Після довгої мандрівки вздовж похмурих і пустельних узбереж Дорну з їхніми мілководдями й водовертями, на Східцях поповнили запаси зерна, м’яса і питної води. Там «Залізна перемога» захопила багате купецьке судно — великий ког «Шляхтянка», який плив у Старгород через Мартингород, Сутінь-діл і Королівський Причал, везучи на борту солону тріску, китовий лій і оселедці. Ці харчі дуже непогано поповнили запаси залізних. Після захоплення ще п’ятьох кораблів у Редвинській протоці й неподалік Дорнського узбережжя — трьох когів, галеаса й галери — загалом кораблів стало дев’яносто дев’ять.

Зі Східців відпливло дев’яносто дев’ять кораблів, розділених на три гордовиті флотилії, які мали знову з’єднатися біля південного берега острова Кедрів. На інший кінець світу дісталося сорок п’ять. З Віктаріонових кораблів сюди добилося двадцять два — по три і по чотири, іноді поодинці; з кораблів Ральфа Кульги — чотирнадцять; лише дев’ять з тих, що відпливли з Рудим Ральфом Стоунгавзом. Сам Рудий Ральф пропав. До цього числа флот додав дев’ять захоплених на морі кораблів, отож загальне число п’ятдесят чотири... але трофеї — то коги, рибальські й купецькі судна, работоргівці, а не бойові кораблі. В бою вони не замінять втрачені судна Залізного флоту.

Передостанньою припливла «Дівозгуба» — три дні тому. За день до того з півдня з’явилося разом три кораблі — трофейна «Шляхтянка», затиснута між «Крукогодівником» і «Залізним цілунком». Але за два дні до них не було взагалі нічого, а перед тим — лише «Безголова Джейн» і «Страх»; до них також було два дні безлюдного моря й безхмарного неба після того, як із залишками своєї ескадри з’явився Ральф Кульга. «Лорд Квелон», «Біла вдова», «Плач», «Жура», «Левіафан», «Залізна леді», «Жниварський вітер» і «Келеп» привели ще шість кораблів, два з них — побиті штормом, на буксирі.

«Шторми,— пробурмотів Ральф Кульга, приповзши до Віктаріона.— Три грізні шторми, а поміж ними — лихі вітри. Червоні вітри Валірії, що відгонили попелом і сіркою, і чорні вітри, що гнали нас до того згубного узбережжя. Ця подорож була від самого початку проклята. Вороняче Око вас боїться, мілорде, бо навіщо ще відсилати вас у таку далеч? Він не хоче, щоб ми повернулися».

Віктаріон і сам так думав, коли потрапив у перший шторм на виході зі Старого Волантиса. «Боги ненавидять кревногубців,— думав він,— бо якби не вони, Юрон Вороняче Око вже дюжину разів загинув би від моєї руки». Море вирувало, палуба ходила ходором під ногами, а у Віктаріона на очах «Дагонів бенкет» і

Відгуки про книгу Танок драконів - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: