Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

Насс наблизився на крок і процідив крізь зуби:

— Заткнись, сука!

Келен плюнула йому в обличчя.

— От що зробив би твій покійний тато, якби дізнався, що його синочок не може впоратися з жінкою. Ти зганьбив ім'я батька!

Зедд подумав, що дівчина втратила розум. Він нічого не розумів. Навіщо Келен все це говорить? Якщо вона збиралася спровокувати Демміні Насса на ще більшу жорстокість, то, безперечно, досягла успіху.

Здавалося, Насс ось-ось вибухне, але цього не сталося. М'язи його розслабилися, на губах знову заграла паскудненька усмішечка. Він діловито оглянув галявину.

— Туди, — вказав він. — Покладіть її поперек тої колоди вниз обличчям і тримайте міцніше. — Він нахилився до Келен. — Хочеш отримати це від мене? Добре, сука, ти свого доб'єшся. Але я оброблю тебе по-своєму. Заодно подивимося, як ти вмієш корчитися і звиватися.

Обличчя Келен зробилося червоним від люті.

— Все, на що ти здатний, хвастощі і порожні погрози! Боюся, Демміні, ти ставиш себе в скрутне становище. Спершу я всмак посміюся над тобою разом з твоїми хлопцями, а потім їм знову доведеться робити за тебе те, що тобі не по силах. — Її губи скривилися в презирливій усмішці. — Ну? Я чекаю, молокосос! Давай, оброби мене так, як твій батько обробляв тебе! Щоб ми всі могли від душі повеселитися, уявляючи, як ти стоїш перед ним на колінах. Покажи мені, як він це робив з тобою!

На лобі Демміні Насса здулися вени, погрожуючи лопнути. Витріщивши очі, він схопив сповідницю за горло і відірвав від землі. Насса просто трясло від люті. Він все сильніше стискав руки на горлі Келен, явно маючи намір придушити кривдницю.

— Командир Насс, — тихо застеріг Другий, — ти вб'єш її.

Демміні підняв очі і злобно глянув на підлеглого, але хватку послабив. Він знову перевів очі на Келен.

— Що ти розумієш у житті, сука?

— Я розумію, що ти брехун. Я розумію, що господар не стане розповідати всяким молокососом, що він зробив з Шукачем. Ти нічого не знаєш, Демміні. Мало того, що ти не можеш мені нічого сказати. Ти настільки незначний, що навіть не здатний зізнатися в цьому.

«Так ось в чому справа!» — Промайнуло в голові у Чарівника. Келен знала, що помре, і свідомо намагалася вивести Насса з рівноваги, сподіваючись такою ціною з'ясувати, що сталося з Річардом. Вона прекрасно знала, що прирікає себе на великі страждання, але не хотіла вмирати, не переконавшись, що Шукач в безпеці. Здогад потряс Зедда до глибини душі. Беззвучно ридаючи, він почув, як біля його ніг заворушився Чейз.

Насс відпустив сповідницю, жестом наказав Першому і Другому відійти подалі і з розмаху вдарив її кулаком. Келен впала на спину. Насс нагнувся, схопив її за волосся і, як пушинку, підняв вгору.

— Ти нічого не знаєш, Демміні! Твій кулак тільки що підтвердив це. Господар міг посвятити в свої наміри твого батька, — продовжувала насміхатися Келен, — але він ніколи не опуститься до того, щоб обговорювати серйозні справи з сопляками. В очах Даркена Рала ти ніхто. Та ти просто жалюгідна брудна баба!

— Гаразд. Гаразд, я скажу тобі все. Це буде навіть забавно: вилізти на тебе після того, як ти дізнаєшся, що ми робимо зі звірятами, на зразок твого Шукача. Може, тоді ти зрозумієш, що, чинячи опір нам, лише даремно втрачаєш час.

Келен стояла перед ним гола, з розсипаним волоссям. Вона випросталась і вперлася в бік здоровою рукою. Зелені очі гнівно заблищали. Незважаючи на свій високий зріст, поряд з Демміні Нассом Келен здавалася зовсім маленькою. Сповідниця хрипло, важко дихала, зламана рука висіла батогом, з розбитої губи сочилася кров. Келен мовчки чекала.

— З місяць тому один художник знайшов заклинання, за допомогою якого можна було захопити Шукача в полон. Художника він убив, але в полон тим не менш потрапив. У полон до Морд-Сіт.

Келен зблідла.

У Зедда зупинилося серце. Якби чари підземного світу не тримали його, Чарівник би звалився на землю.

— Ні, — прошепотіла Келен, широко розкривши очі.

— Так, — злорадно перекривив Насс. — Ним зайнялася найдосвідченіша з Морд-Сіт на ім'я Денна. Навіть я вважаю за краще обходити її стороною. Денна користується особливою любов'ю Магістра Рала, яку заслужила лише завдяки своїм… е-е-е… — Він посміхнувся, — … талантам. Наскільки мені відомо, Денна не обдурила очікувань господаря. Якось раз я зустрів її за обідом. Вона була з голови до п'ят вимазана кров'ю Шукача.

Келен затремтіла, в очах її блиснули сльози. Зедд готовий був заприсягтися, що вона зблідла ще сильніше.

— Але він ще живий? — Тихо запитала Келен, не в силах вгамувати тремтіння в голосі.

Демміні самовдоволено посміхався, стежачи за її реакцією. Він продовжив.

— Повинен сказати, Мати-сповідниця, що коли я бачив Шукача в останній раз, він стояв перед Магістром Даркеном на колінах, а Денна тримала ейдж на його потилиці. Боюся, від болю він забув навіть, як його звуть. Магістр Рал виглядав тоді дуже незадоволеним. Ну а якщо Магістр Рал виглядає незадоволеним, той, хто засмутив його, довго не живе. Судячи по тому, що він мені сказав на прощання, я зрозумів: Шукачеві не встати з колін. Готовий тримати парі, на що завгодно, його труп давно вже зжерли хробаки…

Зедд мовчки плакав, дивлячись на Келен. Він знав, що ніколи не зможе утішити її.

На обличчі Келен відбилася спокійна рішучість.

Стиснувши кулаки, сповідниця повільно здійняла руки до неба і закинула голову.

З її грудей вирвався дикий крик. Потойбічні звуки прокололи Чарівника тисячею крижаних голок, відбилися від скелястих пагорбів і вихором пронеслися по зарослих лісами долинах, стрясаючи все на своєму шляху. У Зедда перехопило подих.