Полонянка спустошених земель - Анна Ліє Кейн

– Навіщо вона мені? – обурено підняла брови жінка. Молодий чоловік за троном цокнув язиком і насупився, намагаючись без слів вплинути на жінку. Але та лише розправила плечі та вище підняла підборіддя.

Я й сама не хотіла нікуди з нею йти. Але моя думка навряд чи тут когось зацікавить.

- Твій брат віз її сюди з самого Валуа, - з легким глузуванням повідомив хан, виринувши зі своєї задумливості. Він дивився на жінку в червоному, і її норовливість, здається, забавляла правителя.

- Ось якщо він її віз, то нехай сам із нею і панькається, - пирхнула жінка і розвернулася, щоб піти. Але її зупинив владний окрик хана:

- Ділара! Я не просив сперечатись зі мною, невістко! - від цього тону всі жінки замовкли, а Ділара зупинилася. Спочатку вона завмерла на місці, але все ж повільно обернулася і схилила голову. Хан продовжив: - Мені все одно кому вона дістанеться, але тепер вона житиме з вами.

- Але ми не хочемо її, Великий Хане, - тихо заскиглили жінки. Але хан стукнув кулаком об поручень свого крісла:

- Не скавчіть! До кінця війни Резеда-Сандра буде тут, як розірваний і брудний ворожий прапор. І житиме вона в гаремі, а тому заберіть її та дайте якусь роботу.