Персі Джексон та Викрадач Блискавок - Рік Ріордан
Я потроху починав розуміти смуток, що відчувався першого дня в словах Луки про те, як хочеться йому дорікнути своєму батькові Гермесу. Добре, згоден, боги мають більш важливі справи. Але невже вони не можуть хоч раз озватися до тебе, прогриміти громом, подати знак? Адже міг Діоніс отримувати свою дієтичну колу просто з повітря? Невже мій тато, хай ким він був, не міг змусити матеріалізуватися телефон?
У четвер, за три дні по тому, як я опинився в Таборі напівкровок, у мене відбувся перший урок із вправляння з мечем. Усі мешканці одинадцятого будиночка зібралися на великій круглій арені, де мав проводити інструктаж Лука.
Почали ми з основних ударів, яких завдавали по напханих соломою опудалах у грецьких обладунках. Здається, у мене виходило непогано. Принаймні я з’ясував, чого саме від мене очікують, і що з рефлексами у мене все гаразд.
Проблема була в тому, що я ніяк не міг підібрати собі зброю. Меч виявлявся то надто важким, то надто легким, то надто довгим. Лука щиро намагався мені допомогти, але змушений був визнати, що всі існуючі мечі не для мене.
Ми перейшли до парних поєдинків. Лука сказав, що оскільки це мій перший бій, то він буде моїм партнером.
— Хай щастить, — кинув мені один із хлопців. — Лука краще за всіх б’ється на мечах останні триста років.
— Можливо, на мені він вирішить перепочити, — пожартував я.
Хлопчина пхикнув.
Лука доволі жорстко став показувати мені, як завдавати ударів, відбивати і блокувати. З кожною атакою синців у мене щоразу більшало.
— Тримай оборону, Персі, — казав він, після чого ляскав мене по ребрах пласким боком меча. — Ні, ти надто розслабляєшся! — Лясь! — Ухиляйся! — Лясь! — Тепер відступай! — Лясь!
До того моменту, який він назвав перервою, я геть змокрів, і сухої нитки на мені не залишалось. Учні з’юрмилися біля яток із прохолодними напоями. Лука хлюпнув крижаної води собі на голову, і це мені здалося настільки слушним, що я тут-таки зробив те саме.
Несподівано я відчув себе краще. До рук повернулася сила. Меч уже не здавався чимось безглуздим і незграбним.
— Добре, всі в коло! — скомандував Лука. — Якщо Персі не проти, я хочу показати вам невеличку виставу.
«Чудово, — подумав я. — Нехай всі подивляться, як Персі дістанеться».
Нащадки Гермеса стали довкола. Дехто ледь стримував усмішку. Я розумів, що їм довелося вже побувати в моїй шкурі, тож вони не могли дочекатися, коли Лука використає мене як хлопчика для биття. Він пояснив, що збирається продемонструвати прийоми обеззброєння: як можна закрутити неприятельське лезо пласким боком свого меча так, щоб супротивникові не залишалося нічого, окрім як впустити зброю.
— Це складно, — підкреслив Лука. — Я це випробував на собі. Тому не смійтеся з Персі. Багатьом фехтувальникам довелося витратити роки праці, щоб виробити таку техніку.
Він показав прийом у сповільненому русі. Цілком логічно меч із брязкотом випав у мене з рук.
— А тепер у реальному часі, — сказав Лука після того, як я підібрав свою зброю. — Ми будемо битися, поки один із нас не виб’є меча. Готовий, Персі?
Я кивнув, і Лука схилив голову на знак згоди. Я намагався триматися так, щоб він не зачепив мій ефес. Мої відчуття надзвичайно загострились. Я бачив, як він зібрався атакувати. Про себе я рахував. Виступив наперед і намагався завдати власного удару. Лука легко відбив його, але я побачив, як він змінився на обличчі. Очі в нього зіщулились, і він став нападати ще активніше.
Меч одразу обважнів у моїй руці. Баланс був неправильний. Я розумів, що це лише питання часу, і за мить Лука знову підловить мене, тож я подумав: «А якого, власне, біса?»
І спробував задіяти прийом обеззброєння.
Моє лезо вдарило по мечу Луки, і я зробив обертальний рух, щосили тиснучи на зброю супротивника.
Із металевим брязкотом меч Луки покотився долівкою. Вістрям я вперся в його незахищені груди.
Глядачі вражено принишкли.
— Вибач, — сказав я, опускаючи меча.
Якусь мить Лука стояв приголомшений, не в силах вимовити ані слова.
— Вибач! — він щиро усміхнувся. — Клянусь богами, Персі, за що ж тобі вибачатись? Покажи мені це ще раз.
Мені не хотілося. Короткий спалах незвичайної енергії минув. Але Лука наполягав.
Цього разу нічого не вийшло. Щойно наші мечі зійшлися, Лука миттєво рубонув по моєму ефесу, і моя зброя покотилася долівкою через усю арену.
Опісля тривалої паузи хтось із присутніх нерішуче спитав:
— Новачкам щастить?
Лука витер піт із чола. Він оцінююче, але якось вже зовсім інакше подивився на мене.
— Можливо, — сказав він. — Але я вважаю, що Персі міг би й не таке втнути, якби мав кращого меча.
У п’ятницю вдень ми сиділи з Гровером біля озера, відхекуючись після спроби видертись на стіну, яка мало не закінчилась смертю. Гровер дерся нагору, як гірський козел, але мене ледве не знесло потоком лави. На моєму одязі залишились пропалені дірки, які ще диміли. І волосся на руках підпалило.
Ми сиділи на пристані, спостерігаючи за тим, як наяди граються під водою, і я нарешті наважився спитати в Гровера про наслідки його розмови з містером Д.
Його обличчя одразу набрало хворобливого, жовтуватого відтінку.
— Все чудово, — буркнув він. — Усе просто чудово.
— Отже, ти й надалі будеш продовжувати свою кар’єру?
Гровер знервовано глянув на мене.
— Хірон с-сказав, що ти хочеш отримати право на пошуки?
— Ну… не знаю. — Я й гадки не мав, що таке право на пошуки, але, схоже, зараз був не той час, щоб розпитувати. — Просто, розумієш, Хірон казав мені, що у тебе великі плани… і тобі потрібна довіра, щоб завершити роботу хранителя. То в тебе вийшло це залагодити?
Гровер подивився вниз, на воду і наяд.
— Містер Д. відклав остаточне рішення. Він сказав, що я не провалив завдання з тобою, але й не виконав його повністю, тож наші долі так само пов’язані. Якщо ти отримаєш дозвіл на пошуки, а я буду поруч, щоб охороняти тебе, і ми обидва повернемось живими, тоді, можливо, він вважатиме роботу виконаною.
Я піднісся духом.
— Що ж, це означає, що все не так погано.
— Ме-е-е! Він міг би з таким самим
