Персі Джексон та Викрадач Блискавок - Рік Ріордан
— Звісно, я хочу, щоб ти супроводжував мене!
Гровер похмуро втупився у воду і змінив тему.
— Підводний баскетбол… Цього не так вже й легко навчитися…
Я намагався переконати його, кажучи, що він має купу здібностей, але вигляд у Гровера ставав усе жалюгідніший. Якийсь час розмова йшла про веслування на човнах і фехтування, потім ми заходилися обговорювати позитивні та негативні якості різних богів. Нарешті я спитав у Гровера щодо чотирьох порожніх будиночків.
— Восьмий номер, сріблястий, належить Артеміді, — пояснив Гровер. — Вона дала обітницю завжди залишатися незайманою. Через це, зрозуміло, ніяких дітей. Будиночок вважається почесним. Якби вона його не мала, то, гадаю, дуже б розлютилася.
— Ну, добре, нехай. Але ті три, що вкінці. Це та сама «Велика трійця»?
Гровер зіщулився. Ми впритул наблизилися до болючої для нього теми.
— Ні. Один із них, номер другий, належить Гері, — сказав він. — Це ще одне почесне місце. Вона богиня шлюбу, тому не стала б тягатися із смертними. Це справа її чоловіка. Коли ми говоримо «Велика трійця», то маємо на увазі могутніх братів, синів Кроноса.
— Зевса, Посейдона та Аїда?
— Так. Бачу, тобі це відомо. Після великої битви з титанами, вони силоміць забрали світ у свого батька і кинули жереб, що кому дістанеться.
— Зевс отримав небо, — став пригадувати я. — Посейдон — усі моря й океани, Аїдові дісталося царство мертвих.
— Угу.
— Але будиночка Аїда тут немає.
— Ні. І трону на Олімпі у нього також немає. Схоже, він займається своїми справами лише у себе в підземному царстві. Якби у нього тут був будиночок… — Гровера навіть пересмикнуло при цьому. — Приємного було б мало. І досить про це.
— Але Зевс і Посейдон, згідно з міфами, мають синів. То чому ж їхні будиночки порожні?
Гровер почав знервовано бити копитом.
— Років шістдесят тому, після Другої світової війни, Велика трійця вирішила, що більше не буде постачати світові героїв. Їхні діти виявились занадто могутніми. Вони стали надто активно впливати на хід подій у світі, тому вийшла така бойня! Тобі має бути відомо, що Друга світова війна була, перш за все, битвою між синами Зевса та Посейдона з одного боку, і Аїда та решти — з другого. Боги-переможці Зевс і Посейдон змусили Аїда врочисто присягнути разом із ними: більше ніяких любощів зі смертними жінками. Вони поклялися на річці Стікс.
Загуркотів грім.
— Це найбільш серйозна у вас клятва?
Гровер кивнув.
— І брати дотримались слова, і дітей більше не було?
— Сімнадцять років по тому Зевс не втримався. — Гровер спохмурнів. — По телевізору виступали тітки з такими розкішними зачісками… він просто не втримався. Коли дитина народилась — дівчинка на ім’я Талія… коротше, Стікс суворий щодо дотримання обіцянок. Зевс відбувся легко, адже він безсмертний, але доля в дівчинки тепер страшна.
— Але це нечесно! Дівчинка ні в чому не винна!
Гровер розгублено зволікав, потім спробував пояснити.
— Персі, діти Великої трійці наділені більшою могутністю, ніж решта напівкровок. У них потужна аура та запах, які приваблюють монстрів. Коли Аїд дізнався про дівчинку, він зовсім не зрадів, що Зевс порушив клятву. Аїд закликав найстрашніших чудовиськ з усього Тартару, щоб мучити Талію. Коли їй виповнилося дванадцять, їй призначили охоронця-сатира, але вдіяти нічого було не можна. Сатир спробував провести її сюди разом із ще двома напівроквами, з якими вона заприятелювала. Їм це майже вдалося. Вони пройшли весь шлях до вершини пагорбу.
Він вказав крізь долину на сосну, де я бився з Мінотавром.
— За ними влаштували справжню гонитву з собаками з пекла. Вони вже майже наздогнали їх, як Талія сказала сатиру, щоб він схопив двох інших напівкровок і тікав, поки вона спробує затримати чудовиськ. Вона була поранена, повністю знесилена, але не хотіла жити, як зацькований звір. Сатир не схотів кидати Талію, але йому не вдалося її переконати, тому довелось захищати інших. Талія зустрілася з ворогами віч-на-віч на вершині пагорбу сама-самісінька. Коли вона померла, Зевс пожалів її, перетворивши на сосну. Її дух дотепер допомагає охороняти кордони долини. Ось чому цей пагорб називається Пагорбом напівкровок.
Я довго дивився на сосну вдалині.
Історія, розказана Гровером, викликала в мене відчуття спустошеності, та й провини також. Дівчинка, моя ровесниця, пожертвувала собою заради своїх друзів. Вона сама виступила проти цілої купи монстрів. Порівняно з цим моя перемога над Мінотавром здавалася не такою вже значущою. Я замислився: якби я поводився інакше, чи врятував би маму?
— Скажи, Гровере, — спитав я, — а чи справді існували герої, які вирушали на пошуки близьких до підземного світу?
— Бувало, — відповів він. — Орфей, Геракл, Гудіні.
— А чи хоч раз вдавалося їм повернути кого-небудь із царства мертвих?
— Ні, ніколи. Це майже вийшло в Орфея… Персі, невже ти всерйоз про це думаєш?
— Ні, — збрехав я. — Просто розмріявся. Отже, сатир завжди покликаний охороняти напівбога?
Гровер з острахом поглянув на мене. Мені не вдалося переконати його, що я справді не маю наміру відвідати царство мертвих.
— Не завжди. Під прикриттям ми потрапляємо до багатьох шкіл, намагаючись визначити напівбогів, яким судилося стати великими героями. Якщо ми знаходимо когось із потужною аурою, як у нащадків Великої трійці, ми повідомляємо Хірона. Він намагається стежити за ними, щоб вони не накоїли справді великих дурниць.
— І ти розшукав мене. Хірон казав, що ти думаєш, ніби я можу бути кимось особливим.
Гровер подивився на мене так, ніби я загнав його в пастку.
— Я не… Будь ласка, не думай так. До речі, якщо ти особливий, тобі ніколи не дозволять вирушити на пошуки, а я ніколи не отримаю свого права. Можливо, ти син Гермеса. Або навіть когось із молодших богів на зразок Немезіди — богині помсти. Тож не турбуйся, добре?
Я чомусь подумав, що він переконує не мене, а самого себе.
Того вечора після вечері табір був збуджений значно більше, аніж завжди.
Нарешті прийшов час для захоплення прапора.
Коли тарілки спорожніли, просурмила співоча мушля, і ми всі підвелися зі своїх місць.
Мешканці табору радісно загукали, коли Аннабет і двоє її братів прибігли до трапезної з шовковим прапором. Він був футів із десять завбільшки, сіруватого відтінку, і на ньому була зображена сова над оливковим деревом. Потім з’явилася Клариса зі своїми подружками та іншим прапором такого ж розміру, але кричущо червоним, із зображенням закривавленого списа й кабанячої голови.
Я обернувся
