Учта для гайвороння - Джордж Мартін

— То прикличте Готу і накажіть відшмагати мене за зухвалість. Ви ж великий князь дорнійський. Це в вашій владі. — Вона торкнулася однієї з фігур циваси — важкого вершника. — Ви схопили пана Герольда?

Великий князь заперечливо захитав головою.

— Якби ж то. Ти вчинила нерозважливо, залучивши його. Темна Зоря — найнебезпечніша людина в Дорні. Ви з ним завдали нам великої шкоди.

Аріана відчула переляк, але все ж спитала.

— Мирцела. Вона…?

— Мертва? Ні, хоча Темна Зоря старався, як міг. Ніхто очей не зводив з твого білого лицаря, тому ніхто і не знає достеменно, що трапилося. Схоже, її кінь сахнувся від нього в останню мить, інакше б Герольд стяв дівчинці верхівку черепа. А так лише розпанахав щоку до кістки і відбатував праве вухо. Маестер Калеот зумів порятувати їй життя, проте ані масті, ані трунки не відновлять їй обличчя. Вона моя вихованка, Аріано! Заручена з твоїм братом, віддана під мій захист! Ти зганьбила нас усіх.

— Я не хотіла їй жодної шкоди! — наполягала Аріана. — Якби не втрутився Гота…

— …ти б коронувала Мирцелу королевою і підняла бунт проти її брата. Тоді замість вуха вона втратила б голову.

— Лише якби ми програли.

— Якби? Правильне слово буде «коли». З усіх семи королівств Семицарства у Дорні живе найменше людей. Юний Дракон щедро прибрехав про чисельність нашого війська, коли писав свою книжку, бо хотів зобразити своє завоювання величнішим. Нам теж до смаку поливати посаджене ним зернятко і змушувати ворогів думати, що ми сильніші, ніж є. Проте жінці великокняжого роду личить знати правду. Відвага — погана заміна числу. Дорн не може сподіватися перемогти у війні проти Залізного Престолу. Тільки не наодинці. Але ти нам подарувала, вельми імовірно, саме війну. Пишаєшся?

Великий князь не дав їй часу відповісти.

— То що мені з тобою робити, Аріано?

«Пробачити» — кортіло їй сказати, але батькові слова ранили надто глибоко.

— Робіть те, що робите завжди. Нічого!

— Ти не полегшуєш мені тяжку справу — проковтнути мій гнів.

— А ви не ковтайте, бо ще вдавитеся!

Великий князь не відповів.

— Розкажіть краще, як ви дізналися про мій задум.

— Я — великий князь дорнійський. Люди шукають моєї ласки.

«Хтось доповів.»

— Отже, ви знали, і все ж дозволили нам утекти з Мирцелою. Навіщо?

— То була моя помилка, що виявилася згубною. Ти моя донька, Аріано. Маленька дівчинка, що прибігала до мене, коли заб’є колінку. Я не міг змусити себе повірити, що ти проти мене змовляєшся. Я мав дізнатися напевне.

— Тепер ви дізналися. А я хочу знати, хто мене виказав.

— Я б теж хотів, якби був на твоєму місці.

— То ви мені скажете?

— Не бачу жодної причини це робити.

— Гадаєте, я сама не з’ясую?

— Спробуй, я не заважатиму. Скоро ти припиниш довіряти будь-кому, всім навколо… а трохи недовіри — це корисно для князівни. — Великий князь Доран зітхнув. — Ти розчарувала мене, Аріано.

— Ґава кряка на крука, чорним пір’ям доріка. Ви розчаровуєте мене вже багато років, батечку.

Вона не хотіла казати так відверто, але слова вирвалися самі. «Ну ось я і сказала.»

— Знаю. Я надто слабкий, надто згідливий, надто обережний, надто поблажливий до ворогів. Утім, зараз і тобі не завадила б часточка моєї м’якості. Ти мала б молити мене про пробачення замість сварити і гніватися.

— Я молю лише за друзів.

— Така шляхетність.

— Вони це вчинили з любові до мене! І не заслуговують зогнити у Сірій Скруті!

— На диво, я з тобою згоден. За винятком Темної Зорі, всі твої заколотники — лише дурні діти. І все ж це не гра в цивасу, де за столом нікому ніщо не загрожує. Ти з друзями зіграла у зраду, і я міг би стяти їм голови.

— Могли б, але не стяли. Дейн, Далт, Сантагар… ні, ви не насмілитеся зробити такі доми своїми ворогами.

— Те, на що я насмілюся, тобі й не снилося… проте облишмо поки що. Пана Ондрея відіслано до Норвосу служити твоїй матері протягом трьох років. Гарин проведе наступні два роки в Тироші. Від його родичів серед сиріток я отримав гроші та заручників. Панна Сильва не покарана, але їй саме час вийти заміж. Батько відіслав її кораблем на Зелен-Камінь до нареченого, князя Естермонта. Що до Ариса Дубосерда, він сам обрав свою долю і зустрів її сміливо. Лицар Королегвардії… що ти з ним зробила?

— Вграла його в ліжку, пане батьку. Ви ж наказали мені розважати наших вельможних гостей. От я і розважила.

Великий князь зачервонівся лицем.

— І цього було досить?

— Я сказала йому, що коли Мирцела стане королевою, то дасть нам дозвіл побратися. Він хотів узяти мене за дружину.

— Бачу, ти зробила все можливе, щоб утримати його від порушення обітниць, — зауважив батько.

Тепер настала її черга зашарітися. Зваблення пана Ариса забрало майже півроку. Хоча він твердив, що знав інших жінок, перш ніж одягнув біле, Аріана б ніколи не повірила. Пестощі його були незграбні, поцілунки похапливі, а вперше у ліжку він пролив сім’я їй на стегно, щойно вона спробувала спрямувати його рукою в себе. Ба гірше — його з’їдало почуття сорому та вини. Якби їй давали золотого дракона щоразу, як він шепотів «Нам не можна цього робити», вона була б уже багатша від Ланістерів. «Він кинувся на Арео Готу, сподіваючись врятувати мене? — питала вона себе. — Чи хотів здихатися мене і змити ганьбу кров’ю свого життя?»

— Він кохав мене, — почула Аріана власні слова. — І загинув за мене.

— Якщо так, він може стати першим з багатьох. Ти й твої сестри хотіли війни. Ваше бажання може справдитися. Ще один воїн Королегвардії наближається до Сонцеспису цієї миті. Пан Балон Лебедин везе мені голову Гори. Моє значкове панство затримує його, купуючи мені час. Вили вісім днів розважали його ловами та соколами на Кістяному шляху. Коли він вийшов з-поміж гір, то на два тижні застряг на бенкетах у князя Крицака. Зараз він у Торі, де пані Джордейн влаштовує на його честь бучні забави. Коли ж лицар досягне Примар-Горба, то побачить, що пані Толан має намір її перевершити. І все ж рано чи пізно пан Балон таки дістанеться