Учта для гайвороння - Джордж Мартін

За кілька років Чмелик помер, чим трохи розрадив Аріанину журбу — принаймні, мрець у чоловіки не годився. Князь Переїзду теж одружився знову, тож і від нього вона була вільна. «На жаль, Елден Естермонт досі живий і неодружений. Князі Росбі та Грандісон теж.» Грандісона прозивали Сивобородом, і сивина та була вже навіть не сіра, а біла, мов сніг. На вітальному бенкеті він заснув між рибною та м’ясною стравами — саме доречно для вельможі герба «поснулий лев», як пожартував Дрей. Гарин підбурював Аріану зав’язати старому бороду вузлом так, щоб той не прокинувся, але вона не погодилася. Грандісон загалом був приязний дідусь — не такий жовчно-буркотливий, як Естермонт, і здоровіший за Росбі. Звісно, заміж за нього вона однак не хотіла. «Навіть якби Гота стояв за спиною з сокирою.»

Та жодного жениха-визволителя не з’явилося ані наступного дня, ані по ньому. Не повернулася і Кедра. Аріана намагалася у той самий спосіб схилити до себе Морру та Мелею, але нічого не вийшло. Якби їй вдалося лишитися з котроюсь наодинці, то надія ще жевріла б… та удвох сестри стояли непохитним муром. До того часу князівна вже раділа б хоч якійсь зміні у своєму становищі — хай навіть дибі чи розпеченому залізу — бо самотність потроху позбавляла її глузду. «Я заслуговую на катівську сокиру за те, що зробила. Та він і її мені не дозволяє! Йому краще зачинити мене якнайдалі з очей і забути, що я жива.» Аріані стало цікаво, чи не пише вже маестер Калеот проголошення її брата Квентина спадкоємцем Дорну.

Наставали й минали дні ув’язнення, один за іншим — стільки, що Аріана втратила їм лік. Вона дедалі більше часу проводила у ліжку, аж доки зовсім не припинила з нього вставати — хіба що до вітру. Страви, принесені слугами, хололи на столі недоторкані. Аріана спала, прокидалася, знову засинала, і все ж почувалася надто втомленою. Вона молилася Матері про милість, Воїнові про сміливість, потім спала ще. Свіжі страви замінювали старі, та вона однак не торкалася жодної. Одного дня, відчувши себе трохи сильнішою, Аріана самотужки віднесла всю їжу до вікна і викинула надвір, щоб не спокушатися. Зусилля виснажило її так, що вона заповзла назад до ліжка і проспала ще половину дня.

А потім настав день, коли її збудила, струснувши за плече, дужа мозоляста рука.

— Маленька князівно, — мовив голос, знаний з дитинства, — прокидайтеся і вдягайтеся. Великий князь хочуть вас бачити.

Над нею стояв Арео Гота — її старий друг і захисник. Він розмовляв до неї! Аріана посміхнулася спросоня. Добре було знову бачити помережане рубцями обличчя, чути глибокий басовитий голос зі стійкою, непереможною норвоською вимовою.

— Що сталося з Кедрою?

— Великий князь відіслали її до Водограйних Садів, — відповів Гота. — Вони самі вам розкажуть. Спершу ви маєте помитися і поїсти.

Виповзаючи з ліжка кволою, наче кошеня, Аріана зрозуміла, що виглядає жалюгідно.

— Скажи Моррі та Мелеї наготувати купіль, — мовила вона до Готи, — а Тимохові, щоб приніс попоїсти. Нічого важкого. Холодної юшки, окраєць хліба, кілька плодів.

— Авжеж, — відповів Гота. І ніколи ще вона не чула солодшої відповіді.

Сотник почекав ззовні, поки князівна скупається, розчеше волосся і обережно скуштує трохи сиру та садовини, принесених челяддю. Щоб заспокоїти шлунок, вона випила ковток вина. «Я налякана, — зрозуміла вона. — Уперше в житті я боюся власного батька.» І раптом засміялася, аж вино вихлюпнуло носом. Коли настав час вдягатися, Аріана обрала просту лляну сукню вершкового кольору, з винними лозами та темними ягодами по рукавах і станові. Коштовностей вона не вдягла зовсім. «Я мушу виглядати цнотливою, сумирною, розкаяною. Я маю кинутися до його ніг і благати пробачення. Бо інакше ніколи більше не почую людського голосу.»

Коли нарешті вона була готова, почало сутеніти. Аріана гадала, що Гота відведе її до Башти Сонця, де батько чинитиме суд і прокаже вирок. Та натомість сотник доправив її до великокняжої світлиці, де за столиком для циваси сидів Доран Мартел; його подагричні ноги підтримував ослінчик з подушкою. Великий князь грався з оніксовим слоном — крутив його у червоних набряклих руках. Виглядав він гірше, ніж Аріана пам’ятала: обличчя було бліде і напухле, суглоби — такі запалені, що й дивитися страх. Побачивши батька таким, Аріана полинула до нього всім серцем… але не змогла примусити себе стати на коліна і благати, як спершу замірялася.

— Батьку, — просто мовила вона.

Коли великий князь підняв на неї голову, темні очі затуманив біль. «Що йому болить? Подагра? — подумала Аріана. — Чи я?»

— Дивний, химерний люд — ті волантинці, — пробурмотів він, відставляючи слона. — Я колись бачив Волантис дорогою до Норвосу, коли вперше стрів Меларіо. Калатали дзвони, ведмеді танцювали на сходах. Арео має пам’ятати той день.

— Пам’ятаю, — лунко і басовито погодився Арео Гота. — Танцювали ведмеді, калатали дзвони, великий князь мав на собі червоне, золоте і жовтогаряче. Моя панна спитала, хто це так яскраво сяє.

Князь Доран слабенько всміхнувся.

— Залиште нас, сотнику.

Гота грюкнув п’ятою ратища сокири об підлогу, розвернувся на п’ятах і закрокував геть.

— Я велів поставити у тебе в покоях столика для циваси, — мовив батько, коли вони удвох лишилися на самоті.

— І з ким я маю грати?

«Навіщо він завів розмову про гру? Невже подагра вкоротила йому розум?»

— З собою. Іноді буває корисно спершу дізнатися щось про гру, а вже потім пробувати в неї грати. Чи добре ти знаєш цю гру, Аріано?

— Досить добре, щоб грати.

— Але не досить, щоб перемогти. Мій брат любив битися з хіті до битви. Проте я граю лише в такі ігри, де можу перемогти. Тому циваса не для мене.

Він роздивився її уважним довгим поглядом і запитав:

— Навіщо? Скажи мені, Аріано. Скажи, навіщо.

— Заради честі нашого дому.

Голос батька розлютив її. Він був такий сумний, такий виснажений, такий кволий. «Ви ж великий князь дорнійський! — кортіло їй заволати. — Ви маєте палати гнівом!»

— Ваша згідливість плямує ганьбою весь Дорн, пане батьку. Ваш брат поїхав до Король-Берега у ваше місце, і його вбили!

— Гадаєш, я не знаю? Оберин постає поруч зі мною щоразу, як я заплющую очі.

— І певно ж, вимагає, щоб ви нарешті їх розплющили!

Аріана всілася навпроти батька за столиком для циваси.

— Я