Буря Мечів - Джордж Мартін
— Як я можу почитати історію, коли я читати не вмію?
— Навчитися читати може кожен, мілорде,— озвався мейстер Пілос.— Ніяких чарів тут немає, і шляхетного походження теж не потрібно: он я за королівським наказом вчу цієї науки вашого сина. То давайте я і вас навчу.
Це була люб’язна пропозиція, і відмовитися Давос не міг. Отож щодня тепер відвідував мейстрові покої нагорі у Вежі морського дракона, щоб там супитися над сувоями, пергаментом і товстими томами в шкіряних шабатурках, намагаючись розгадати ще декілька слів. Від зусиль у нього частенько боліла голова й почувався він великим дурнем, як Картатий. Сину Девану ще й дванадцять не виповнилося, а він уже значно обігнав батька, що ж до королівни Ширін і Едрика Шторма, то для них читати було як дихати. Коли йшлося про книжки, це Давос серед них почувався дитиною. Але він не здавався. Він-бо тепер королівський правиця, а королівський правиця має знати письма.
Вузькі кручені сходи у Вежу морського дракона стали справжнім випробуванням для мейстра Кресена, коли той зламав шийку стегна. Давос і досі ловив себе на тому, що сумує за старим. І Станіс, здається, також. Пілос наче і розумний, і старанний, і наміри в нього благі, але надто він ще молодий, і король не звірявся йому так, як колись Кресену. Старий стільки був з королем!.. «Поки не зіштовхнувся з Мелісандрою і не загинув».
На верхівці сходів Давос почув тихий дзенькіт бубонців, які свідчити могли тільки про присутність Картатого. Блазень чекав на свою королівну під мейстровими дверима, як відданий пес. М’якотілий і сутулий, з широким обличчям, на якому витатуйований був блазенський малюнок — червоні й зелені квадратики, Картатий завжди носив шолом — жерстяне відро з оленячими рогами. З відростків звисала дюжина бубонців, які подзвякували, коли він рухався... а рухався він постійно, бо цей блазень просто не міг всидіти на місці. Тому, хай куди він ішов, про свій прихід він сповіщав бринькотом і брязкотом; не дивно, що Пілос не пускав його на уроки Ширін.
— На дні морському стара риба поїдає молоду,— пробурмотів блазень до Давоса. Він схилив голову набік, і бубонці почали дзвонити-дзеленчати.— Знаю, знаю, о-о-о!
— А тут, нагорі, молода риба учить стару,— сказав Давос, який ніколи не почувався таким древнім, як сидячи за книжками. Може, якби його вчив літній мейстер Кресен, усе було б інакше, а от Пілос йому в сини годився.
Мейстер сидів за своїм довгим дерев’яним столом, заваленим книжками й сувоями, а навпроти нього — троє дітлахів. Королівна Ширін умостилася між двох хлопчиків. Досі Давосу приносило неймовірне задоволення дивитися, як його рідна кровинка сидить у товаристві королівни й королівського байстрюка. «Тепер Деван стане лордом, а не просто лицарем. Лордом дощових лісів». З цього Давос пишався більше, ніж із того, що нині цей титул належить йому. «І він уже вміє читати. І читати, і писати, так наче для цього й народився». Пілос тільки й нахвалює хлопчика за старанність, а військовий інструктор казав, що Деван має хист до меча та списа. «І хлопець він побожний». «Мої брати зійшли в Палац світла й сидітимуть поряд з Царем,— сказав Деван, коли батько розповів йому про смерть чотирьох його старших братів.— Я молитимуся за них біля священного вогнища, і за тебе також, батьку, щоб ти до кінця днів своїх ходив у світлі Царя».
— Добридень, тату,— привітав Давоса хлопчик. «Який він схожий на Дейла в його віці!» — подумав Давос. Старший син, звісна річ, ніколи не вдягався так вишукано, як Деван у своєму вбранні зброєносця, але в них були однакові прості широкі лиця, однакові щирі карі очі, однакове тонке розмаяне волосся. Щоки в Девана пушилися білявим волоссячком, якого і персик би не постидався, але хлопець страшенно пишався зі своєї «бороди». «Як колись зі своєї пишався Дейл». Деван був найстарший з-поміж трьох дітей за столом.
Однак Едрик Шторм був на три дюйми вищий за нього й ширший і в грудях, і в плечах. У цьому він був справжній син свого батька, та й ранішнього тренування з мечем і щитом він не пропустить ніколи. Люди старші, які знали Роберта й Ренлі змалечку, казали, що байстрюк схожий на них більше, ніж навіть Станіс: вугільно-чорна чуприна, сині очі, рот, щелепа, вилиці... Тільки вуха його нагадували про те, що мати в нього була з Флорентів.
— Так, добридень, мілорде,— луною підхопив Едрик. Хлопець був і запеклий, і гордий, але мейстри, каштеляни й військові інструктори, які виростили його, навчили його гарних манер.— Ви від дядька? Як почувається його світлість?
— Добре,— збрехав Давос. Якщо по правді, то вигляд король мав змарнілий, зацькований, але Давос не збирався обтяжувати хлопчика своїми побоюваннями.— Сподіваюся, я не перервав вам уроку.
— Ми вже закінчили, мілорде,— озвався мейстер Пілос.
— Ми читали про короля Дейрона Першого,— сказала Ширін — сумна, мила й лагідна дитина, зовсім не симпатична. Від Станіса їй дісталася квадратна щелепа, від Селізи — флорентівські вуха, а боги у своїй жорстокій мудрості вирішили ще більше зіпсувати їй зовнішність, у колисці наславши на неї сіролуску. Після хвороби одна щока й половина шиї в дівчинки лишилися сірі, порепані й затвердлі, але, на щастя, вона вижила й не втратила зору.— Він пішов на війну й завоював Дорн. Йому дали прізвисько Юний Дракон.
— Він молився облудним богам,— сказав Деван,— та в усьому іншому — великий король, хоробрий у бою.
— Так,— погодився Едрик Шторм,— але мій батько був ще хоробріший. Юний Дракон за один день у трьох битвах не перемагав.
Королівна втупилася в нього круглими очима.
— Дядько Роберт переміг у трьох битвах за день?
Байстрюк кивнув.
— Це коли він уперше повернувся додому, щоб скликати прапори. Лорди Грандисон, Каферен і Фел планували з’єднати сили у Літньому Палаці й рушити до Штормокраю, але батько дізнався від інформатора про їхні плани й одразу виїхав у дорогу зі своїми лицарями і
