Буря Мечів - Джордж Мартін

— Оберин знає, що це саме Грегор...

— Нічого він не знає. Чув казочки. Стаєнні плітки й кухонні чутки. Ні крихти доказів. Сер Грегор йому вже точно не зізнається. Бо я не збираюся його навіть підпускати сюди, поки дорняни на Королівському Причалі.

— А коли Оберин почне вимагати правосуддя, за яким сюди приїхав?

— Скажу йому, що Елію з дітьми вбив сер Ейморі Лорч,— спокійно мовив лорд Тайвін.— І ти так скажеш, якщо він спитає.

— Сера Ейморі Лорча немає серед живих,— не ходив манівцями Тиріон.

— Отож-бо. Після падіння Гаренхолу Варго Гоут віддав сера Ейморі на поталу ведмедю. Думаю, така жахлива розправа має задовольнити навіть Оберина Мартела.

— Можна, звісно, називати це правосуддям...

— Це і є правосуддя. Саме сер Ейморі приніс мені тіло дівчинки, якщо хочеш знати. Знайшов її під батьковим ліжком, де та ховалася, вірячи, що королевич Рейгар зможе її захистити. Князівна Елія з немовлям була на поверх нижче.

— Гаразд, історія цікава, та й сер Ейморі навряд чи зможе її заперечити. А що ти скажеш Оберину, коли він питатиме, хто давав Лорчу накази?

— Сер Ейморі діяв на власний розсуд, сподіваючись домогтися прихильності нового короля. Робертова ненависть до Рейгара ні для кого не була таємницею.

«Може і спрацювати,— довелося визнати Тиріону,— от тільки змій навряд чи зрадіє».

— Не мені ставити під сумнів твої хитромудрі розрахунки, батьку, але на твоєму місці я б точно дозволив Роберту Баратеону самому вимастити руки в крові.

Лорд Тайвін витріщився на нього так, наче Тиріон з глузду з’їхав.

— Тоді тобі точно бракує блазенського костюма! Ми до Роберта приєдналися дуже пізно. І слід було продемонструвати відданість. Коли я поклав тіла перед троном, ніхто вже не міг сумніватися, що ми зреклися дому Таргарієнів назавжди. Та й Роберт відчув полегшення. Хай який він був дурний, а й він усвідомлював, що Рейгарові діти мають померти, якщо він хоче зберегти трон. Але ж він себе мав за звитяжця, а звитяжці дітей не вбивають,— батько стенув плечима.— Згоден, зроблено це було занадто вже брутально. Елію необов’язково було кривдити, то була чиста дурість. Сама по собі вона ж нічого не важила.

— То навіщо Гора-на-коні її вбив?

— Бо я не сказав йому її не вбивати. Сумніваюся, що взагалі про неї згадував. Були важливіші турботи. Авангард Неда Старка вже кинувся від Тризуба на південь, і я побоювався, що в нас із ними дійде до сутички. Та й Ейрис міг убити Джеймі просто так, на зло. Цього я боявся найбільше. І ще того, як може вчинити сам Джеймі,— він стиснув кулак.— Та й на той час я ще не до кінця розумів, хто такий Грегор Кліган, бачив тільки, що він здоровезний і в бою страхітливий. А зґвалтування... сподіваюся, навіть ти не звинуватиш мене в тому, що я міг віддати такий наказ. Сер Ейморі з Рейніс був майже такий самий жорстокий. Я згодом питав його: невже знадобилося аж півсотні ударів, щоб убити дитину... скільки там їй було — два, три роки? А він сказав, що вона його ногою хвицнула й верещала не замовкаючи. Якби в Лорча мізків було бодай стільки, скільки боги дали ріпі, він би її заспокоїв кількома лагідними словами, а тоді скористався м’якою шовковою подушкою,— його рот скривився від огиди.— Та він жадав крові.

«А ти — ні, батьку. Тайвін Ланістер крові не жадає».

— Роба Старка м’якою шовковою подушкою придушили?

— Мали поцілити стрілою на Едмуровому весіллі. На полі бою хлопець був занадто обережний. Вояків своїх тримав у послуху, оточив себе роз’їздами й охороною.

— То лорд Волдер убив його під своїм власним дахом, за своїм власним столом? — Тиріон стиснув кулаки.— А леді Кетлін?

— Гадаю, її теж убили. «Двійко вовчих шуб». Мали намір взяти її в заручники, але, мабуть, щось не склалося.

— Ось вам і гостеправо.

— Кров на руках Волдера Фрея, не на моїх.

— Волдер Фрей — буркітливий старий, якому в житті тільки лишилося юну дружину пестити та скаржитися на дрібні образи, яких він зазнав. Не маю сумнівів, що він висидів цю огидну ідею, але ніколи б не наважився втілити її в життя, якби йому не пообіцяли захист.

— А ти, я так розумію, пожалів би хлопця, а лорду Фрею сказав, що він тобі як союзник геть не потрібен? Кинув би старого дурня назад в обійми Старка й забезпечив собі ще рік війни. Поясни-но мені, чому вбити у бою десять тисяч людей — це шляхетно, а дюжину за обідом — ні? — Тиріон на це відповіді не мав, тож батько повів далі.— Ціна за будь-якими мірками була невисока. Щойно Чорнопструг здасться, корона дарує Річкорин серу Емону Фрею. Лансель і Давен мають одружитися з паннами з Фреїв; Джой Гіл, коли підросте, має вийти за одного з позашлюбних синів лорда Волдера, а Руз Болтон стає хранителем Півночі й забирає додому Арію Старк.

— Арію Старк? — схилив голову набік Тиріон.— Болтон? Я мав би здогадатися, що Фрей самотужки діяти в житті не наважиться. Але ж Арія... Вейрис із сером Джейсліном більш як півроку її шукають. Арія Старк напевне мертва.

— Як був і Ренлі — до Чорноводдя.

— І що це означає?

— Либонь, Мізинчику вдалося те, чого не вдалося вам з Вейрисом. Лорд Болтон одружить дівчинку зі своїм незаконним сином. Ми дозволимо Страхфорту кілька років повоювати з залізнородними — побачимо, чи зможе він підім’яти решту прапороносців Старків. А до весни всі вони виснажаться й готові будуть прихилити коліно. Північ через Сансу Старк відійде твоєму синові... якщо, звісно, ти знайдеш у собі чоловічі сили його таки зачати. Якщо ти не забув, Джофрі не єдиний, кому слід побільше перейматися невинність своєї дружини.

«Я-то ще не забув, але сподівався, що ти забув».

— І коли, на твою думку, Сансі краще зачинати дитину? — ядуче поцікавився Тиріон.— До чи після того, як я їй розповім, що ми її матір і брата закатрупили?

Давос

На мить здалося, що король недочув. На новину Станіс ніяк не зреагував — не виказав ні задоволення, ні злості, ні недовіри, ні навіть полегшення. Просто втупився в мальований стіл, зціпивши зуби.

— Ви певні? — врешті запитав він.