Сабіт. Її перевертень - Влада Калина

- В тебе є можливість позбутися мене, - приставив до свого лоба мою руку в якій я тримала пістолет. - Так ти точно не промахнешся… Натискай на курок.

- Ти хворий! - крикнула намагаючись вирвати руку, яку він тримав біля лоба. - Відпусти!!!

- Стріляй!!! Ну, чого ти чекаєш?... З цим пострілом закінчаться всі твої проблеми… і моє бісове життя!

- Ні!!!

- Ні?!

- Я прошу тебе, відпусти! - в моїх очах вже десь з'явилися сльози. Я розуміла, що нізащо на світі не витримаю коли Сабіт загине. Я так хотіла щоб він жив. - З цим пострілом скінчиться не тільки твоє життя, а і моє! Крім тебе мені нікому допомогти. Чуєш?! - я ревіла так, ніби він вже вмер. Аж схлипувала. От, дурепа, яка сама не знає що коїть! - Тільки ти можеш врятувати мене від Ворона, але… ти ставишся до мене, як до проститутки, ненавидиш, знущаєшся… Я не можу більше так. Не можу!!!

Шаман мовчки відпустив мою руку, і я впала коліньми на газон. Відразу кинула йому під ноги цей чортів пістолет, та прикрила лице долонями.

"Це жах якийсь! Він ненормальний! І як я тільки можу кохати такого? "

За секунду відчула, як його теплі долоні накривають мої. А потім… потім він торкнувся моїх рук губами. 

- Моя Амані, - прошепотів. Сабіт стояв на колінах, на газоні, поруч. Я навіть не знала, як діяти. І що він вказав? Якесь слово мені не зрозуміле… Мабуть обізвав мене якоюсь лахудрою.

Глянула на Сабіта. Його погляд змінився. Очі ніби посміхалися. Я не здивуюсь, якщо таким чином цей чоловік перевіряв на що я здатна. Але, наступного разу хай таких експериментів не проводить, бо моя психіка не витримає.

 - Сабіт! Сабіт! - чийсь жіночий голос лунав недалеко. І то була не тітка Марина.

- Вікторія?! - нецензурно вилаявся він, і підскочив з колін на ноги, схопивши пістолет. Сховав його за спиною.

"Вікторія?!"- подумала я, і обернулась. Підвелась на ноги, швидко витерла сльози. Ну, і як всі інші жінки, витріщилась на свою суперницю, що летіла немов на крилах до нас, а саме до Шамана.

Висока, чорняве волосся, довжилезні ноги, чим не можу похизуватися я. Ця Вікторія була в міні спідниці та на підборах. Ох, здається вона зовсім не у справах сюди припхалася. А ще цей Демон казав, що я намагаюсь звабити його. Хай подивиться на її вигляд.

Сабіт стояв на місці та дивився то на мене, то на неї. В мене було таке відчуття, що порівнював нас. Та мені нічого переживати, адже конкурувати з цією нафарбованою мимрою, у якої ярко червоні губи видно ще за кілометр - мені зась. Я програю і мови нема. Тож можу зі спокійною душею накінець-то дійти до тих кліток… Ні не зі спокійною душею, тому що вона в мене болить, кричить, плаче і тому подібне. Здається я ревную Шамана але не можу зізнатися собі в цьому. 

- Господи, Сабіт! - бачили б ви її перелякані карі очі, коли вона побачила, що Шаман поранений. - А, я приїхала до тварин, і мені Зеник повідомив про це жахіття, - кивнула на його перебінтований живіт. - Ти як? - поклала руку на його плече, що мені зовсім не подобалось. Зовсім!

- Жити буду, - посміхнувся Сабіт. Він вів себе з нею стримано, тихо, мирно, одним словом вдавав з себе інтелігента. Ага, бачила б ця Вікторія який цирк цей інтелігент влаштував дві хвилини тому, з пістолетом, якого так ховав за спиною.

- А, це хто? - кивнула в мою сторону. Глянула на мій розтріпаний вигляд, і на всі сто відсотків побачила, що я в чоловічій сорочці. Мабуть буде думати про мене Бог зна що.

"Ну-ну, цікаво, що ж ти будеш їй казати Шаман?"- думала я, стоючи мовчки. Хай він сам щось вигадає. В нього ще та фантазія! 

- Це дочка моєї троюрідної тітки… кх, кх… в гості приїхала, - від цієї брехні аж закашляв бідненький.

- А, ну звісно ж… ти мабуть приїхала тому, що у Сабіта скоро День народження?! - скажу вам чесно, Вікторія так дивилася на мене ніби привида побачила. Ніби ми з нею тисячу років знайомі… Мені теж здалося, що я її вже десь бачила.

- Еее...ммм… звісно! На День народження! - я глянула на нього та підморгнула. 

- Я Вікторія- ветеринар. Вже рік, як наглядаю за тваринами.

- Там сьогодні лисицю принесли. Вона намагалася відгризти собі лапу, щоб вибратися з капкана… ходімо подивишся, - Шаман почав супроводжувати цю кралю куди подальше від мене. Мабуть боявся, що я бовтну щось не те. А я стояла дивилась їм у слід, і на дорогущу сумочку Вікторії. Цікаво скільки ж їй платять, що вона вся такая- разтакая… А Взагалі-то я ломала свою голову над думкою, де ж я могла бачити цю жінку?

То, що вона там говорила? У Шамана скоро День народження? Надіюсь мене до того часу тут не буде, бо в нього хвора голова, ще змусить мене оголеною вистрибувати із торту. Гад!