Буря Мечів - Джордж Мартін

Едвін Фрей відштовхнув її. Заглушуючи всі звуки, гупала музика, відлунюючи від стін, так наче співало саме каміння. Роб, кинувши на Едвіна сердитий погляд, хотів вийти йому навперейми... і затнувся: в бік йому, трохи нижче плеча, ввігналася арбалетна стріла. Якщо він і скрикнув, звук заглушили волинки, ріжки та скрипки. На очах у Кетлін ще одна стріла прошила йому ногу, він упав. Нагорі в галереї половина музик мали в руках арбалети замість барабанів і лютень. Кетлін кинулася до сина, але щось штовхнуло її в пояс — і вона приземлилася долілиць на кам’яну підлогу.

— Робе! — заверещала вона. Кетлін бачила, як Малий Джон Амбер відірвав від підлоги довгий стіл. Поки він устиг кинути стола згори на короля, затуляючи його, у стільницю уп’ялися арбалетні стріли — одна, дві, три. Робіна Флінта оточили Фреї, в повітрі літали кинджали. Сер Вендель Мандерлі важко зіп’явся на ноги, так і стискаючи баранячу ніжку. В розтуленого рота йому влетіла стріла й вистромилася з шиї. Сер Вендель гепнувся ницьма, збивши стільницю з двох широких ніг, і на підлогу посипалися кухлі, карафи, миски, тарілки, ріпа, буряк, полилося вино.

У Кетлін горіла спина. «Маю дістати до нього». Малий Джон зацідив серу Раймунду Фрею в обличчя баранячою ногою. Та коли він потягнувся до свого меча, стріла збила його з ніг, він упав навколішки.

І кігті грізний лев гострить...

Кетлін бачила, як сер Гостін Фрей зарізав Лукаса Блеквуда. Одного з Вансів, який боровся з сером Гарисом Гейгом, скалічив Чорний Волдер. Арбалети наздогнали Донела Дока, Оуена Норі та ще півдюжини людей. Юний сер Бенфрі стиснув за руку Дейсі Мормонт, та Кетлін бачила, як дівчина підхопила другою рукою карафу вина й, затопивши йому в обличчя, побігла до дверей. Та не встигла вона добігти, як двері розчахнулися. В залу ввірвався сер Райман Фрей, закутий у крицю з голови до ніг. Позаду нього в дверях товпилася дюжина фреївських солдатів. Озброєні вони були важкими бардами.

— Змилуйтеся! — скрикнула Кетлін, але її благання заглушили ріжки, барабани та брязкіт криці. Райман загнав топір Дейсі в живіт. На той час крізь інші двері теж уже вбігали чоловіки в кольчугах і кошлатих хутряних плащах, з крицею в руках. Північани! На якусь мить Кетлін здалося, що це порятунок, і тут один з них двома потужними ударами топора зніс голову Малому Джону. Надія згасла, як свічка в бурю.

А в центрі різанини сидів лорд Переправи на своєму різьбленому престолі, жадібно спостерігаючи.

За кілька футів од Кетлін на підлозі лежав кинджал. Мабуть, відлетів сюди, коли Малий Джон скинув стільницю, а може, випав з руки котрогось убитого. Кетлін поповзла до нього. Члени були мов свинцеві, а в роті стояв присмак крові. «Я уб’ю Волдера Фрея»,— сказала вона собі. Бубонець, який ховався під столом, був ближче до кинджала, та тільки сахнувся, коли вона його схопила. «Я уб’ю старого — бодай це зроблю».

Тут ворухнулася стільниця, яку на Роба кинув Малий Джон, і син важко став навколішки. Стріла була в нього в боці, ще одна — в нозі, і третя — в грудях. Лорд Волдер підніс руку, музика стихла — окрім одного барабана. Долинули далекі звуки бою, а трохи ближче дико завивав вовк. «Сіровій»,— запізно згадала Кетлін.

— Хе,— пирхнув до Роба лорд Волдер,— повстає король на Півночі! Ми тут, здається, трохи ваших людей повбивали, ваша світлосте. Але я вибачуся, це все залагодить, хе.

Кетлін схопила Бубонця Фрея за довге сиве волосся й витягнула з-під столу, де він ховався.

— Лорде Волдере! — крикнула вона.— Лорде Волдере!

Звільна та звучно гуркотів барабан — тум-дум-тум.

— Досить,— звеліла Кетлін.— Я кажу: досить. Ви за зраду відплатили зрадою, пора закінчувати.

Вона притисла кинджал до горла Бубонця, і тут їй згадалася кімната хворого Брана й дотик криці до її власного горла. Барабан гуркотів — тум-бум-тум-бум-тум-бум.

— Будь ласка,— сказала Кетлін,— Це мій син. Мій перший син — і останній. Відпустіть його. Відпустіть — і я клянуся, що все забуду... забуду все, що ви тут улаштували. Присягаюся богами давніми й новими... ми не станемо мститися...

Лорд Волдер, не вірячи власним очам, витріщився на неї.

— Що ви там верзете, в це тільки дурень повірить. Ви мене за дурня маєте, міледі?

— Я вас за батька маю. Візьміть мене заручницею, і Едмура також, якщо досі його не вбили. Але відпустіть Роба.

— Ні,— ледве чутно прошепотів Роб.— Мамо, ні...

— Так. Робе, підводься. Вставай і йди геть, будь ласка, будь ласка. Рятуйся... якщо не заради мене, то заради Джейн.

— Джейн? — Роб, схопившись за край столу, зіп’явся на ноги.— Мамо,— мовив він,— Сіровій...

— Іди до нього. Вже! Робе, забирайся звідси.

— І чого б це мені його випускати? — пирхнув лорд Волдер.

Кетлін сильніше притиснула лезо до горла Бубонця. Дурник у німому благанні закотив очі. В ніс ударив бридкий сморід, але вона звернула на нього не більше уваги, ніж на похмуре гримотіння барабана — тум-бум-тум-бум-тум-бум. Сер Райман з Чорним Волдером уже заходили їй за спину, але Кетлін не зважала. З нею нехай роблять, що хочуть: полонять, ґвалтують, убивають,— це все байдуже. Вона й так зажилася на світі, а Нед чекає. Боялася вона тільки за Роба.

— Присягаюся честю Таллі,— мовила вона до лорда Волдера,— і честю Старків: міняю життя вашого хлопця на життя Роба. Сина на сина.

Руки в неї так трусилися, що брязкали дзвіночки на голові Бубонця.

Бум, гримав барабан, тум-бум-тум-бум. Старий пожував губами. Тремтів кинджал у Кетлін у руці, слизькій від поту.

— Це ж онук... та й ніколи з нього користі не було.

До Роба підійшов чоловік у темних обладунках і в плащі у крапельках крові.

— Джеймі Ланістер передає вітання.

Загнавши меча просто її синові в серце, він ще й крутнув.

Роб свою обіцянку зламав, але Кетлін свою стримала. Потягнувши Ейгона за волосся, вона різонула його по горлу, поки лезо не черкнуло кістку. По пальцях її побігла гаряча кров. Маленькі бубонці дзвеніли, дзвеніли, дзвеніли, а барабан гуркотів —