Буря Мечів - Джордж Мартін

Лорд Переправи, що сидів між двох своїх чорних веж, плеснув у долоні. Звук був зовсім тихенький, його заледве розчули навіть ті, хто сидів на помості, але рух побачили сер Ейніс і сер Гостін — і почали грюкати кухлями по столу. До них приєднався Лукуватий Лотар, тоді Майк Пайпер, сер Данвел і сер Раймунд. Скоро вже грюкала половина гостей. Врешті-решт увагу на це звернули навіть музики на галереї. Сопілки, барабани і скрипки стихли.

— Ваша світлосте,— гукнув лорд Волдер до Роба,— септон проказав молитви, слова обітниці вимовлені, лорд Едмур загорнув мою дівчинку в риб’ячий плащ, та вони ще не справжнє подружжя. Меч потребує піхов, хе, а шлюб — злюбу. Що скаже наш сір? Може, час їм і в шлюбну постіль?

Два десятки синів і онуків Волдера Фрея знов загупали кухлями, загорлавши:

— В ліжко! В ліжко! Час у ліжко!

Рослій побіліла. Кетлін не була певна, що лякає дівчину більше: майбутня втрата цноти чи сама церемонія. Маючи стільки родичів, вона не може не знати традицій, але ж це зовсім інше, коли в постіль вкладають тебе. Шлюбної ночі самої Кетлін Джорі Кассель, кваплячись зняти з неї сукню, аж роздер її, а п’яний Дезмонд Грелл раз у раз перепрошував за кожен свій масний жарт і тут-таки підкидав новий. Лорд Дастін, побачивши Кетлін оголену, сказав Недові, що з такими персами, як у неї, він би волів, щоб його в дитинстві взагалі не віднімали від грудей. «Бідолаха»,— подумала Кетлін. Поїхав з Недом на південь і не повернувся. Цікаво, а скількох людей у цій залі не буде серед живих уже до кінця року? «Багатьох, боюся».

Роб підніс руку.

— Якщо гадаєте, час прийшов, лорде Волдере, то, звісно, час розстелити шлюбну постіль.

Його слова зустріли схвальним ревінням. Музики на галереї знову взялися за свої волинки, ріжки та скрипки й заграли «Король скида корону, сандалик — королева». Бубонець стрибав з ноги на ногу, видзвонюючи своєю короною.

— Я тут чув, у чоловіків з Таллі між ніг замість прутня — пструг,— зухвало крикнула Алікс Фрей.— Він тільки на черв’ячка піднімається?

— А я чув,— кинув на це сер Майк Пайпер,— що в жінок з Фреїв не одна брама, а дві!

— Ага, й обидві на засув замкнені для такої дрібноти, як ви!

Гості зареготали, аж тут на стіл виліз Патрек Малістер і запропонував підняти тост за Едмурову однооку рибку.

— Бо це справжня щука! — заявив він.

— Ні, закладаюся, то якийсь піскар,— крикнула Гладка Волда поряд з Кетлін. І знову звідусіль здійнявся галас: «В ліжко! В ліжко!»

Гості з’юрмилися на помості: найп’яніші, як завше, в перших рядах. Чоловіки та хлопці, оточивши Рослій, підняли її в повітря, а дівчата й мамусі, які були в залі, поставили на ноги Едмура й почали сіпати його за одяг. Едмур, сміючись, сипав до них масними жартиками, але Кетлін суті не чула — слова заглушувала музика. Проте Великого Джона вона почула.

— Ану віддайте цю дружиноньку мені! — заревів він, розштовхуючи інших і закидаючи Рослій собі на плече.— Ви тільки гляньте на цю крихітку! І м’ясця на ній немає!

Кетлін шкода було дівчину. Переважно наречені теж намагаються жартувати, чи принаймні вдавати, що їм весело, але Рослій уся застигла від переляку, вчепившись у Великого Джона так, наче боялася, що він її впустить. «Вона плаче! — збагнула Кетлін, коли сер Марк Пайпер стягнув з дівчини один черевичок.— Сподіваюся, Едмур буде ніжний з бідолашною дитиною». З галереї досі лилася весела сласна пісня: король уже скидав сорочку, а королева — сукню.

Кетлін знала, що мала би приєднатися до жінок, які тиснулися навколо брата, та вона ж тільки всі веселощі зіпсує. Бо зараз менш за все її тягнуло на солоні жарти. Едмур пробачить її відсутність, щодо цього вона сумнівів не мала: значно веселіше, коли тебе роздягають і тягнуть у ліжко два десятки розпалених, розсміяних Фреїв, ніж зневірена, згорьована сестра.

Пана й панну понесли з зали, за ними тягнувся шлейф одягу, і тут Кетлін помітила, що Роб також лишився. Волдер Фрей такий вразливий, що може і в цьому вбачити образу для дочки. «Він має разом з усіма вкладати Рослій у ліжко, та чи мені йому про це нагадувати?» Вона сиділа напружена, поки не помітила, що лишився ще дехто. Пітир Прищик і сер Вейлен Фрей так і спали собі, поклавши голови на стіл. Мерет Фрей налив собі ще келих вина, а Бубонець кружляв навколо столу, цуплячи залишки їжі з тарілок гостей, які пішли. Сер Вендель Мандерлі хтиво накинувся на баранячу ніжку. Ну і, звісно, лорд Волдер був занадто слабкий, щоб самому злізти зі свого престолу. «Але він чекає, щоб Роб пішов з усіма». Кетлін просто чулося, як старий питає: невже його світлість не хоче побачити його дочку оголеною? Барабани знов гримотіли — гримотіли, гримотіли, гримотіли...

Дейсі Мормонт, здається, єдина з жінок, хто лишився в залі крім Кетлін, підійшла ззаду до Едвіна Фрея і, торкнувшись легенько його руки, щось сказала йому на вухо. Едвін випручався з недоречною люттю.

— Ні,— озвався він занадто голосно.— Досить з мене танців.

Збліднувши, Дейсі відвернулася. Кетлін повільно звелася на ноги. «Що це було?» На місце втоми в серце закралися сумніви. «Нічого страшного,— вмовляла вона себе,— тобі під ліжком бабай ввижається, ти вже перетворилася на стару дурепу, розчавлену горем і страхом». Та щось таке, мабуть, проступило в неї на обличчі. Навіть сер Вендель Мандерлі звернув увагу.

— Щось негаразд? — спитав він, стискаючи в руках баранячу ніжку.

Кетлін нічого не відповіла. Натомість рушила за Едвіном Фреєм. Музики на галереї нарешті доспівали пісню, король і королева лишись у чому мати народила. За мить уже музики завели цілком інакшої пісні. Слів ніхто не співав, та Кетлін упізнала «У Кастамері дощ». Едвін квапився до дверей. Кетлін, яку підганяла музика, поспішила за ним. Шість широких кроків — і вона його наздогнала.

— Хто ти такий, щоб я вклонявсь? —

Пихатий мовив лорд...

Вона вхопила Едвіна за руку, розвернула до себе — й похолола, відчувши під шовковим рукавом залізну кольчугу.

Від ляпаса, якого йому