Буря Мечів - Джордж Мартін

Йому кортіло запитати, за що вона молиться, але ж Санса така слухняна, що може ще й правду сказати, а він навряд чи хоче таке знати.

Коли вона пішла, він повернувся до роботи — намагався вистежити кількох золотих драконів у лабіринтах Мізинчикових облікових книг. Пітир Бейліш не міг дозволити золоту лежати, припадаючи порохом, та що більше Тиріон силкувався розібратися в його обліці, то дужче в нього боліла голова. Гарно вести балачки про те, що дракони мають розмножуватися, а не сидіти під замком у скарбниці, та від деяких оборудок тхнуло гірше, ніж від лежалої риби. «Я б навряд чи так легко дозволив Джофрі стріляти „оленерогими“ з мурів, якби знав, скільки ці кляті виродки набрали позик у корони». Він міг би послати Брона на пошуки їхніх спадкоємців, та боявся, що толку з них буде приблизно стільки, скільки золота з золотої рибки.

Коли по нього прислали від лорда-батька, Тиріон уперше був радий бачити сера Бороса Блаунта. Він вдячно згорнув облікові книги, задув олійну лампу, пов’язав на плечі плащ і поплуганився через весь замок у Вежу правиці. Вітер був і справді пронизливий, як він і застерігав Сансу, і в повітрі пахло дощем. Либонь, коли лорд Тайвін його відпустить, йому варто зазирнути в богопраліс і забрати Сансу додому, поки вона не змокла.

Та всі ці думки миттю вивітрилися в нього з голови, щойно він увійшов у правицину світлицю й побачив, що навколо лорда Тайвіна й короля зібралися Серсі, сер Кеван і великий мейстер Пайсел. Джофрі мало не підстрибував, Серсі ледь помітно самовдоволено посміхалася, тільки лорд Тайвін був похмурий, як завжди. «Цікаво, зміг би він узагалі всміхнутися, якби захотів?»

— Що трапилося? — поцікавився Тиріон.

Батько простягнув йому пергаментний сувій. Хтось уже розгладив його, та він усе одно так і прагнув знову скрутитися. «Рослій піймала гарного жирного пструга,— писалося там.— А брати подарували їй на весілля двійко вовчих шуб». Тиріон перевернув листа, щоб роздивитися зламану печатку. Віск був сріблясто-сірий, з витисненими на ньому вежами-близнючками дому Фреїв.

— Лорда Переправи потягнуло на лірику? Чи він сподівався збити нас із пантелику? — пирхнув Тиріон.— Пструг — це Едмур Таллі, а шуби...

— Він мертвий! — так гордовито й щасливо крикнув Джофрі, що можна було подумати, це він власноруч злупив шкуру з Роба Старка.

«Спочатку Грейджой, тепер Старк». Тиріон згадав свою дружину-дитину, яка просто зараз молиться у богопралісі. Понад усякий сумнів, молиться батьковим богам, щоб дарували братові перемогу й уберегли матір. Але, схоже, давні боги звертають на молитви уваги не більше, ніж боги нові. Може, бодай це її втішить.

— Щось цієї осені королі сиплються, як листя з дерев,— сказав Тиріон.— Видається, наша війна сама собою виграється.

— Війни самі собою не виграються, Тиріоне,— з солодкою отрутою в голосі мовила Серсі.— Цю війну виграв наш лорд-батько.

— Доки на полі бою є вороги, рано говорити про перемогу,— застеріг лорд Тайвін.

— Річкові лорди не дурні,— заперечила королева.— Без північан вони не мають надії вистояти проти об’єднаної потуги Небосаду, Кичери Кастерлі й Дорну. Певна річ, вони підкоряться, щоб не бути знищеними.

— Більшість — так,— погодився лорд Тайвін.— Лишається Річкорин, та доки Чорний Волдер тримає Едмура Таллі в заручниках, Чорнопструг не наважиться нам погрожувати. Джейсон Малістер і Тайтос Блеквуд воюватимуть, щоб честь зберегти, але Фреї зможуть скувати сили Малістерів на Стражморі, а з правильним підходом можна переконати Джоноса Бракена змінити союзників і напасти на Блеквудів. У кінці всі вони прихилять коліно, так. Та я хочу зробити їм щедру пропозицію. Ми пощадимо всі доми, які здадуться, крім одного.

— Крім Гаренхолу? — поцікавився Тиріон, який добре знав свого батька.

— Королівству буде значно краще без бравих компанійців. Тому я наказав серу Грегору взяти замок на мечі.

Грегор Кліган! Схоже, батько вирішив лупати Гору до останньої крихти золота, перш ніж віддати Грегора на суд дорнянам. Голови бравих компанійців опиняться на палях, і Мізинчик ввійде у Гаренхол без єдиної плямки крові на своєму вишуканому вбранні. Цікаво, подумав Тиріон, Пітир Бейліш уже доїхав у Видол? «Якщо боги милостиві, він на морі у шторм потрапив і потонув». Та коли це боги були милостиві?

— Всіх їх треба взяти на мечі,— зненацька заявив Джофрі.— І Малістерів, і Блеквудів, і Бракенів... усіх. Вони — зрадники. Я хочу їхньої смерті, дідусю. Ніяких щедрих пропозицій! — вигукнув король і обернувся до великого мейстра Пайсела.— І ще я хочу отримати голову Роба Старка. Напишіть лорду Фрею і перекажіть це. Король наказує. Подам її Сансі на весільному бенкеті.

— Сір,— вражено мовив сер Кеван,— леді Санса вам тепер дядина!

— Це жарт,— посміхнулася Серсі.— Джоф пожартував.

— Ні,— не погодився Джофрі.— Він був зрадник, і я хочу отримати його дурну голову. Змушу Сансу цілувати її.

— Ні,— хрипко втрутився Тиріон.— Санса вже не твоя, мучити її ти більше не будеш. Зрозумій це нарешті, чудовисько.

— Це ви чудовисько, дядьку,— пирхнув Джофрі.

— Справді? — схилив голову набік Тиріон.— То тобі варто люб’язніше зі мною розмовляти. Чудовиська дуже небезпечні, а королі останнім часом мруть як мухи.

— Та я вам можу язика вирвати за такі слова,— почервонів малолітній король.— Я тут король!

Серсі-захисниця поклала синові руку на плече.

— Нехай той карлик вправляється в погрозах, скільки заманеться, Джофе. Нехай батько й дядько бачать, який він насправді.

Лорд Тайвін на це не звернув жодної уваги й заговорив до Джофрі.

— Ейрис теж частенько відчував потребу нагадувати підданим, що він тут король. І теж обожнював виривати язики. Он запитай сера Іліна Пейна, хоча відповіді ти не отримаєш.

— Сер Ілін ніколи б не наважився так провокувати Ейриса, як Куць провокує Джофрі,— мовила Серсі.— Ти сам чув. Він сказав — «чудовисько». Його світлості сказав! І погрожував...

— Помовч, Серсі. Джофрі, коли ворог кидає тобі виклик, ти відповідаєш на нього вогнем і мечем. Та коли ворог прихиляє коліно, ти мусиш допомогти йому підвестися. Бо в іншому разі більше ніхто й ніколи не прихилить перед тобою коліна. Той, хто кричить «Я тут король», насправді ніякий не король. Ейрис цього так і не збагнув, а тобі доведеться. Коли я для тебе здобуду перемогу у війні, ми відновимо королівський мир і королівську справедливість. А тобі ліпше перейматися не провинами підданих, а невинністю