Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Буря Мечів - Джордж Мартін

Буря Мечів - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Буря Мечів - Джордж Мартін
братові. Якщо за дверима стоятимуть люди Старків і Таллі, їй спатиметься спокійніше. Аудієнція в лорда Волдера вийшла не така жахлива, як Кетлін собі уявляла, та все одно хотілося, щоб усе це чимшвидше закінчилося. «Ще кілька днів — і Роб вирушить на війну, а я — в затишну в’язницю Стражморя». Лорд Джейсон прийме її якнайкраще, вона й не сумнівалася, та перспектива ця її все одно гнітила.

Внизу чулося тупотіння коней: це кавалькада переїздила мостом з одного замку в інший. Під колесами навантажених возів гуркотіла бруківка. Кетлін підійшла до вікна й, визирнувши, побачила, як зі східної Близнючки показалося Робове військо.

— Дощ, схоже, вщухає.

— Ага, коли ми вже не просто неба,— озвався Едмур, стоячи перед коминком і вбираючи тепло.— Як тобі Рослій?

«Надто вже маленька й тендітна. Народжувати їй буде важко». Але братові дівчина, здається, припала до душі, тож вона мовила:

— Мила.

— Думаю, я їй сподобався. А чого вона плакала?

— Це ж панна перед весіллям. Сльози — то цілком очікувано.

Зранку перед весіллям Лайса наплакала цілі озера, але спромоглася висушити сльози й уже сяяти, коли Джон Арин накинув їй на плечі свій кремово-блакитний плащ.

— Вона вродливіша, ніж я міг і сподіватися,— сказав Едмур і підніс руку, щоб Кетлін не перебивала.— Знаю, є речі важливіші, не треба мені ваших проповідей, септо. Адже... ти бачила тих фреївських дівчат? Оту, що сіпалася? Це в неї що — трясця? А оті двійнята з такими ямами й буграми на обличчях, яких і в Пітера Прищика немає? Коли я їх побачив, був певен, що Рослій виявиться лисою й одноокою, з мізками Бубонця й характером Чорного Волдера. Але вона, здається, і гарна, і лагідна,— він був розгублений.— Для чого тій старій ласці було відмовляти мені у виборі, якщо він не збирався підсунути мені якусь потвору?

— Твоя слабкість до гарненьких личок усім відома,— нагадала йому Кетлін.— Можливо, лорд Волдер хотів, щоб ти і справді був щасливий зі своєю дружиною...— («Та швидше, він не хотів, щоб ти закомизився через якісь прищі й зірвав усі його плани»).— А може, Рослій — улюблениця старого. Лорд Річкорину — така партія, на яку мало хто з його дочок може сподіватися.

— Твоя правда,— сказав Едмур, але й досі невпевнено.— Не може такого бути, щоб дівчина виявилася безплідною?

— Лорд Волдер хоче, щоб його онук успадкував Річкорин. То для чого йому віддавати за тебе безплідну дівчину?

— Щоб здихатися дочки, якої ніхто не хоче.

— І яка з того користь? Волдер Фрей сварливий, але не дурний.

— Та все-таки... це можливо?

— Так,— неохоче визнала Кетлін.— Є хвороби, після яких дівчина, якщо перехворіє змалку, не зможе завагітніти. Але нема підстав думати, що це стосується леді Рослій,— сказала Кетлін і роззирнулася по кімнаті.— Якщо по правді, Фреї прийняли нас люб’язніше, ніж я очікувала.

— Кілька гострих слів і трохи недоречної зловтіхи,— розсміявся Едмур.— Як на діда, то це теплий прийом. Я думав, старий нам у вино насцить і ще змусить букет вихваляти.

Від цього жарту Кетлін дивно розхвилювалася.

— Перепрошую, мені треба скинути мокрий одяг.

— Будь ласка,— позіхнув Едмур.— А я, може, годинку посплю.

Кетлін пішла до себе в кімнату. Скриню з одягом, яку вона привезла з Річкорину, вже занесли й поставили в ногах ліжка. Роздягнувшись і розвісивши мокрий одяг перед коминком, Кетлін вбрала теплу вовняну сукню в червоно-синіх кольорах Таллі, помила й зачесала коси, висушила їх і нарешті вирушила на пошуки Фреїв.

Коли вона увійшла до зали, чорний дубовий престол лорда Волдера був порожній, але біля вогню випивали кількоро його синів. Побачивши її, Лукуватий Лотар незграбно підвівся.

— Леді Кетлін, я гадав, ви відпочиваєте. Чим можу прислужитися?

— Це ваші брати? — поцікавилася вона.

— Брати, зведенюки, зяті та племінники. З Раймундом у нас спільна матір. Лорд Лусіас Випрен — чоловік моєї зведеної сестри Літіни, а сер Деймон — їхній син. Мого зведеного брата сера Гостіна ви, я певен, знаєте. А це сер Леслін Гейг і його сини — сер Гарис і сер Донел.

— Приємно познайомитися, панове. А сера Первина немає? Він супроводжував мене у Штормокрай і назад, коли Роб послав мене на переговори з лордом Ренлі. Дуже хотілося з ним знову побачитися.

— Первин поїхав,— сказав Лукуватий Лотар.— Я перекажу йому від вас вітання. Знаю, він буде засмучений, що розминувся з вами.

— Але ж він повернеться на весілля леді Рослій?

— Сподівався повернутися,— мовив Лукуватий Лотар,— але через дощі... самі бачили, як розлилися річки, міледі.

— Таки бачила,— озвалася Кетлін.— Ви не були б такі люб’язні провести мене до свого мейстра?

— Ви нездужаєте, міледі? — запитав сер Гостін, міцний чолов’яга з квадратним підборіддям.

— Звичайні жіночі скарги. Нема чого хвилюватися.

Лотар, як завжди люб’язний, повів її з зали до сходів, нагору, потім критим мостом до ще одних сходів.

— Мейстра ви знайдете в башточці нагорі, міледі.

Кетлін уже очікувала, що й мейстер виявиться сином Волдера Фрея, але Бренет геть не був на нього схожий. Це був товстий здоровань, голомозий, з подвійним підборіддям, ще й неохайний, якщо судити з воронячого посліду на рукавах його мантії, але поводився він приязно. Коли Кетлін переказала йому Едмурові сумніви щодо плідності леді Рослій, він хихикнув.

— Вашому лорду-братові нема чого непокоїтися, леді Кетлін. Вона маленька, це правда, і стегна має вузенькі, але матір її була така сама, а леді Бетані дарувала лорду Волдеру по дитині щороку.

— І скільки з них вижило? — прямо запитала Кетлін.

— П’ятеро,— почав він загинати пальці, товсті як ковбаски.— Сер Первин. Сер Бенфрі. Мейстер Вілламен, який минулоріч дав обітницю й тепер служить лорду Гантеру у Видолі. Олівар, що був за зброєносця у вашого сина. І леді Рослій, наймолодша. Четверо хлопчиків і дівчинка. У лорда Едмура стільки синів буде, що він не знатиме, куди їх подіти.

— Певна, це його порадує.

Отож дівчина не тільки гарненька, а й, швидше за все, плідна. Едмура це має заспокоїти. Наскільки Кетлін бачила, братові не було чого нарікати на лорда Волдера.

Вийшовши від мейстра, Кетлін не повернулася до себе в кімнату, а натомість пішла до Роба. З ним були Робін Флінт і сер Вендель Мандерлі, а також Великий Джон з сином, якого й досі кликали Малим Джоном, хоча він

Відгуки про книгу Буря Мечів - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: