Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

— Ти мене розумієш?

«Так.»

— Бешкетувати будеш?

«Ні.»

— Розв’язуйте!

І стало нас — ті ж самі плюс зомбі.

Відновлення особи у чорного має свої недоліки. З одного боку, приємно знати, що я — це знову я. З іншого боку, оглядаєшся навколо, і тут же тягне на філософію, меланхолію і демагогію.

От цікаво, що б сказав дядько Ґордон, якби взнав, що я тут натворив? Прокляв би, натурально. Навіщо йому серед ріднí такі збоченці?

Судіть самі: нормальний чорний маг живе на самоті, трепетно ставиться до свого суспільного статусу і викликає у оточення боязливу повагу. Я, ледве встиг придбати власний дім, одразу ж заселив його напівзнайомими компаньйонами. Мені навіть подобалося, що за стінкою хтось постійно ходить, міняє горнятка на кухні і залишає в ванній свою туалетну воду (не знаю чия, але запах був приємний). Правильний чорний вибудував би жорстку ієрархію на зразок армійського коледжу з собою на чолі, а я задовільнявся тим, що мене не чіпають без необхідності. Думка кого-небудь за межами дому мене не цікавила взагалі: все одно, кращого алхіміка нема на три дні дороги навколо в будь-якому напрямку, навіть якщо враховувати Чвертку.

А стосунки з владою? Я регулярно з лайкою виганяв з дому полковника очистки! Що, правда, не перешкоджало йому раз за разом повертатися назад (абсолютно безсоромний тип, до того ж, шлунково незадоволений). В моїй «справі» застрягла печать «співробітник НЗАМПІС», а шеф суесонського нагляду при зустрічі ввічливо цікавився моїм здоров’ям. Напевно, турбувався, що йому робити з моїми зомбі, якщо я гикнуся. Дві штуки немертвих — це вам не дощик влітку.

Ну і, нарешті, правильні чорні не подобаються правильним білим. Хоча тут джерело патології ще треба було уточнити. Раптом, це з Йоганом щось не так? Взяти, наприклад, цю його нав’язливу ідею покровительствувати зомбі, особливо останньому, людському, з легкої руки білого прозваного містером Флапом. Небіжчик, звичайно, вийшов якісним, але без моєї підтримки швиденько би деградував до шматка м’яса без мізків, і пішов би округом заколот, рев, шум, тріск і скрип.

Напевне, справа в тому, що я надто рано досягнув непоганого положення. Не встиг, так би мовити, насолодитися труднощами боротьби за місце під сонцем, відпрацювати хватку. Варто мені було як слід впертися, як на мене тут же посипалися дари: дім, гроші, зв’язки. Он, координатор південного заходу прислав мені на день народження мерзенну листівку з кістяками на обкладинці (наче на замовлення зроблена). Патент на камуфляж у мене, он, нарешті, купили…

Нерозв’язаним залишалося питання побудови вежі: алхіміку вона, наче, не потрібна, а чорному магові без неї ніяк. Хоча, з вежею в мене була поважна причина: проект рудних бактерій лише зсунувся з мертвої точки, а роздвоїтися, не дивлячись на складності з спеціалізацією, я поки не вмів.

В кінці весни, коли сіточка тріщин ледь-ледь з’явилася на підсихаючих суесонських дорогах, Йоган, сяючи, як нова копійка, запросив нас на презентацію своїх досягнень. Будемо щирі, від моєї ідеї лишилися хіба рядки на плакати. На столі стояли три громіздких акваріуми, від яких явно несло кислотою. В одному гіркою були навалені шматки руди, якісь неприємно-діряві, наче гниле яблуко, крім того, покриті напливами лишайника, в другому стирчали акуратні ґратки, щільно засиджені мушлями розміром з ніготь великого пальця. В третьому плавали риби. На моїх очах шматок руди розколовся, всередині ворушилася довга рожева істота, не надто задоволена тим, що її стало видно.

— Що це? — майже хором запитали ми з Чверткою.

— Бурильник! — з тихою гордістю відповів білий.

Далі слідувало хвилинне розгублення і півгодинна лекція про мешканців морського дна. Тобто, я знав, що природництво — особливе мистецтво (недаремно його відділяють від білої магії так само, як некромантію від чорної), але наскільки саме воно специфічне, до кінця не розумів. Йоган, з ласкавою посмішкою, барабанив пальцями по склу акваріумів, демонструючи їх мешканців і описуючи досягнення своїх улюбленців так, ніби особисто допомагав кожному. Однак, результат був перед очима: бурильники кришили камені, бактерії переводили мінерали в розчинну форму, молюски фільтрували готовий продукт, а риби плавали навколо, поїдаючи всіх, хто працював недостатньо ретельно. Йоган влучно обійшов необхідність сачка: за сигналом кольорової лампи пливучі наглядачі збиралися в окремий ставочок, даючи робітникам час на особисте життя.

— А це сіреньке — це що? — я потикав пальцем в бік бурих наростів.

— Їжаки.

— ?

— Морські. Знаєте, серед них також є види, що свердлять.

— А…

Ніколи б не подумав, що в морі теж є їжачки. Свердлильні. І в якому місці в них свердло? Мамо моя! Чого лише на світі не буває.

А от риби виглядали несолідно.

— Чому такі дрібні? Це мальки?

— Ні, — повів бровою білий маг. — Ви ж задали необхідний коефіцієнт користі! Цей розмір оптимальний. Якщо організовувати транспортування продукту, простіше створити ще один вид. Діяльність регулятора прекрасно нормалізує роботу ансамбля. — Він окинув акваріум збентеженим поглядом. — Дивно, мені раніше ніколи не траплялися на очі згадки про використання хижаків для симуляції продукуючих організмів.

А я так зовсім не здивований. Не кожному білому спаде на думку, що їх прекрасну творчість хтось повинен їсти!

З цим можна працювати! — урочисто оголосив я. — Пробний контур зробимо тут, в яру. Слухай, Роне, ти на предмет землечерпалки зможеш домовитися?

— Без проблем. — Чвертка солідно покивав.

— Чи можу я у своїй статті вказати вас в якості співавтора? — сором’язливо поцікавився Йоган.

— Можеш, — дозволив я, уявивши, як буде виглядати в компанії природника моє типово чорне прізвище, — але статтю відішлеш не раніше, ніж оформимо патент.

І завертілося.

Життя почало набувати звичного ритму. Земляні роботи, суперечки з Чверткою, оформлення проекту і на ходу — замовлення обладнання під нього (і пам’ятати, що наші фінанси не безмежні). Тепер хімікати для Йогана везли не пляшками — бочками. Робота для грошей (почалося літо, і інспекторські поїздки посипалися як з рогу достатку), робота для душі (я все ще дресирував голема).

Полковник Райк в якості віри за пригоди в шахти отримав від салемських братчиків нову вантажівку з модним світловим глушником і тепер гордо розсікав Суессоном. Дік Кирчун, як найдопитливіший серед чистильників, прийшов до мене взнавати на рахунок зомбі (чутки при нього все-одно поширилися, але хто ж повірить пліткам про чорного мага!), довго намагався приманити Макса ковбасою і ганявся за містером Флапом навколо дому, але мої творіння розумно трималися від надмірно енергійного чаклуна якнайдалі. Зате прийшов Бандит і насаджав гостеві шерсті на штани.

До осені наймані землекопи заледве встигли оформити замкнуту низку ставків з цементною основою (ще трохи, і мені б довелося особисто оплавляти дно резервуарів).