Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Читаємо онлайн Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова
таке, навіть в Краухарді. Пригадую, ще під час погулянок з дядьком мене вразило, що вночі у нас не так вже й темно — над кущами водили кола чарики (найменш небезпечні з нежитів), туман в долах помітно світився, а верхи гір оточував примарний зелений ореол. Натурально — страшна казка. В будинку нового алхіміка горіло світло, а на машинному дворі брехав собака (дядькові живі сторожі були непотрібні). Пробиратися в розщелину довелося майже навпомацки, але чорні не відають страху, та і здоровий ґлузд у мене останнім часом працював через раз.

Під тихий шелест початку дощу я запалив принесену з дому свічку і приготувався до зустрічі з древньою мудрістю.

Не вигоріло.

На мірки магів, книжки з таємного сховища були написані не так вже і давно, однак, і алфавіт, і мова видавалися мені абсолютно незнайомими. Так, уявіть собі, я не цікавлюся давніми мовами взагалі. Алхіміки ними не пишуть.

Зате мені різко стало зрозумілим прагнення предків колекціонувати черепи. Переді мною була справжня бібліотека некроманта — добре вичинені і надписані кості, які лежали поряд зі знаряддями вбивства. Геніальне рішення! Можливість зберегти не просто слова чи закарлючки на папері, які через сто років ніхто не розумітиме, а досвід в чистому вигляді. Шкода, що у мене не було можливості скликати надійний Круг і подивитися, що за особи віддали голови на цю світлу справу.

Ворожити над рештками я не наважився (досить, начаклувався), залишалося лише згребти фоліанти докупи і передати їх в НЗАМПІС в надії, що тексти встигнуть перекласти вчасно. Ризиковано, та і просто шкода випускати з рук такий скарб. Тоді вже одразу до Хемаліса…. Свідомості торкнулося видіння гусячого пера, яке повільно шкребло листком пергаменту — Шерех знав ці предмети і людей, знайомих з їх змістом. Нежить був готовий допомогти.

Все. Ніколи більше не буду його лякати. Така корисна істота!

Я витягував фоліанти зі скрині по одному, обгортав у газету і читав по одному цілими днями у всіх на виду, видаючи це за алхімічний трактат. Один і той самий, ха! Всі книжки були різної товщини і формату, але ні в кого з моїх знайоми це питань не викликало. Очевидно, сама думка про книжкову мудрість навівала на них таку печаль, що до обкладинки просто не придивлялися. Зручно.

Читання вийшло нескучним. Практичні предки записували на дорогому пергаменті лише найважливіше, не тратячи чорнил на перелік імен і дат. Методи виявлення нежитів і боротьби з ними, структура захисних знаків і плетінь описувалися з хорошим знанням теорії, майже на сучасному рівні. Що характерно, білу магію теж було розглянуто в подробицях. Цікаво, хто це писав? Ви не уявляєте, чого мені вартував вибір між задоволенням цікавості і власним порятунком! Думаю, що департамент Сатала за ці книжки вдавився би у повному складі.

Зусиллям волі я зосередився на некромантичних ритуалах, а конкретніше — застереженнях і обмеженнях, з ними зв’язаних. Цей фоліант був найбільш поетичним, повним метафор і іносказань. Що поробиш — жорстких правил в некромантії не існує. Пробудження духа предка було одною з ключових дій в цій дисципліні, конкретно, варіант ритуалу за участі Шереха не розглядався (напевно, надто екзотично), але загальну ідею я уловив. Можна було покопатися в ритуальних причандалах, спробувавши вивудити з них за допомогою нежитя ще щось цікаве, але одного разу, прокинувшись, я виявив себе повністю вдягненим і півдорозі до дверей.

Відпущений мені час закінчився.

Моє несподіване рішення поїхати геть родичі сприйняли з подивом, але сперечатися не стали. Сісти на потяг без зомбі і багажу було просто, а до станції мене довіз нехарактерно тривожний Джо: напередодні я передав йому список своїх рахунків і іншого майна — не хочу, щоби з моєю родиною повторилося те, що сталося після смерті мого батька. Ні, я фізично не міг поставити під сумнів власну силу, ідея відносно власного порятунку у мене теж була, от тільки часу на її реалізацію практично не залишалося. Вся надія на те, що Ларкес зараз в Редстоні і налаштований по відношенню до мене саме аж так доброзичливо, як описував Сатал, — за те, що я йому запропоную можуть спалити не просто живцем, але і під закляттям Одо Аурум. Чи треба старшому координаторові регіону настільки підставлятися під можливі проблеми? Його вже раз мало не турнули з місця. Я би, будь я ним, ризикувати не став.

Принаймні, впустили мене одразу.

— Словом, так….

Ларкес дивився за мною дуже уважно. І не лише він: люди на вулицях теж починали коситися. Я в дзеркало намагався не дивитися, щоби даремно не засмучуватися. Так, знаю, фізичний стан мага дуже сильно залежить від душевного!

— Вам вже казали, що ведучий Круга, де зірвався ритуал, приречений?

Стверджувальний кивок.

— Чому — пояснили?

Заперечення.

— Головна задача Круга — не підняти небіжчика — це маг може зробити і самотужки, а втримати контроль над процесом в той момент, коли піднятий здобуває нове життя. Некромант беззахисний перед своїм творінням — він вбирає в себе пробуджену свідомість цілковито і лише потім витісняє її назовні — в тіло або знак. Дванадцять адептів — мінімальне число, при якому у розуму мертвяка нема шансів заволодіти тілом заклинателя. На жаль, в Фінкауні ми пройшли той етап, коли свідомість стає життєздатною. Той тип, якого ми бажали пробудити, уже тут — всередині в мені. І як будь-яка жива істота, він не хоче помирати. Позбавитися його можна, лише розірвавши мене навпіл. Я хочу дати йому альтернативу. Коротше кажучи, для завершення ритуалу мені потрібен труп. Тіло повинно бути відносно свіжим і, по можливості, неушкодженим. Є тонкий момент — це повинне бути тіло чорного мага.

Впевнений, саме те, що кості належали неініційованому чорному, загнало нас в таку дупу.

— Нежить з Джерелом?

— Вже не знаю, чи буде в нього Джерело потім, чи ні, але в інакше тіло він не пролізе. — Ну як їм пояснити, що у життєвих меридіанів мага особлива форма? — Що з ним робити потім, самі вирішуйте. В протилежному випадку вам скоро доведеться щось робити зі мною.

І в мене Джерело буде точно.

Ларкес націлив задуманий погляд кудись мені за спину (чи то на стіну, чи то в зеніт), потім потягнувся до телефона. Я не вірив своїм вухам: вже знайомим мені оксамитовим, трохи знудьгованим голосом старший координатор організовував для мене заборонений ритуал. Чи може чорний зробити для чорного більше? Світ, абсолютно точно, збожеволів.

Всього за дві години вантажна машина з спецкомандою чистильників підібрала мене біля центрального входу управління і повезла назустріч долі.

Ми їхали довго — два дні. Зупинялися виключно в безлюдних місцях і харчувалися взятою в дорогу пайкою. Метою нашої подорожі було крихітне

Відгуки про книгу Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: