Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Вони вбили мого зомбі, несміливу, лагідну істоту! Хто міг здійснити таке варварство?!! І навіщо? Якщо це спроба шантажу, то лякати чорного — дурна затія, будь-якому мешканцеві Інгерніки це зрозуміло. Тоді — що?

Я підійшов до Йогана, який жалібно голосив на краю подвір’я, викликав Джерело і спробував пройтися щупом через палаючі уламки на предмет остаточної аури. Лише зомбі! Вибух мав чисто алхімічну природу. Треба буде оглянути місце, звідки кидали бомбу.

Йоган, нарешті, помітив мене, і на його лиці відбилося неймовірне полегшення.

— Ох, Томе, ми так злякалися! Думали, тебе вбили.

Все правильно: мій одяг, мій мотоцикл. І зріст майже такий самий. Бомба була призначена мені, а містер Флап просто випадково попав під роздачу. В такому випадку питання «хто» відпадає: не так вже багато народу готове замахнутися на життя чорного мага, а бойовики секти Чудесники лідирують тут з величеньким відривом. Дивно лише, що вони так промахнулися… Тобто, це що ж виходить, я — схожий на свого зомбі?!

Першим поривом було подивитися в дзеркало, другим — догнати і спопелити мерзотників. Але… Мій мотоцикл знищили, завести собі вантажівку я так і не сподобився. Чвертка повернеться не раніше п’ятої, а кидатися в погоню пішки — верх ідіотизму. Телефону в домі повішеника досі не було, єдиний варіант — бігти на найближчу ферму, до якої п’ять кілометрів, і просити транспорт (телефона в них теж немає). Якщо у зловмисників є мінімально продуманий план відходу, вони будуть сидіти вдома і пити чай задовго до того, як я почну їх розшукувати. І смисл метатися?

З іншого боку, їм це теж не допоможе: я буду переслідувати їх послідовно і методично (треба брати приклад з сектантів — довбати кожного, хто не туди пчихне). Замахнутися на життя чорного мага, зіпсувати його майно! Я вже не кажу про містера Флапа, якому довелося помирати вдруге (сподіваюся, він не зрозумів, що з ним сталося). У зомбі був воістину ангельський характер: він слухався людей беззаперечно (мене в першу чергу), без скарг виконував всю чорну роботу по господарству (якою тепер доведеться займатися і мені), допомагав Йоганові в організації городчика на задньому дворі (природник всіх задовбав своїми грядками). Не знаю, яким він був за життя, але тепер брати участь в простих домашніх турботах йому безумно подобалося. І мити мій мотоцикл містер Флап взявся абсолютно добровільно, а за всі свої труди отримав запалювальну бомбу.

Гірше лише вбивство білого.

І тут моє тіло пронизала хвиля млосного трепету, яку я навчився розпізнавати. Передчуття біди. Чудесники не стануть дотримуватися прийнятих у чорних правил (про це слід було задуматися вже давно), а мені не під силу бути всюди. Я ж знав, що вони прийдуть, і все-одно проґавив. Тепер, якщо продовжувати в тому ж дусі, під удар попаде моя сім’я. Чи довго сектантам вкрасти дитину? Джо не вдасться відсидітися в Краухарді, а малюків-білих не запхаєш в кишеню — необхідність боятися і ховатися стане для них травмою на все життя. Але і залишати замах безкарним не можна: бездіяльність не гарантувала безпеки. Хтозна, що ненормальне вони надумають наступного разу? Я надто багато всього різного ціню в цьому світі, цим і вразливий.

Що ж робити?

Дурне питання! Якщо вони не знають причини своїх лих, то і завдати удару у відповідь не зможуть. Я окинув оцінюючим поглядом розметані по подвір’ю клапті колись живої плоті і постановив:

— Доведеться мені ненадовго померти.

Сатал не мусив селитися в Редстоні, навіть навпаки — для сильних чорних характерно триматися одне від одного подалі, але для перевезення родини треба було створити надійне гніздо, а такі речі нахрапом не робляться. Однак пройшло вже більше року, а ніяких кроків до переїзду він не робив. Сатал ловив себе на думці, що наявність неподалік рішуче налаштованого чаклуна здається йому дуже вірною. Що за дурниці? Міс Кевінахарі така поведінка мага не дивувала, але питатися порад у емпатки колишній координатор вважав негідним себе. Чорний повинен розбиратися зі своїми проблемами сам!

Відповідь на незадане питання з’явилася в голові сама по собі: почуття самозбереження змушувало мага стати частиною ієрархії, залишати нащадків під захистом собі подібних, терпіти дискомфорт заради передбачуваності майбутнього. Довгі години, проведені наодинці з чудовиськом, давали про себе знати: розум ще не засвоїв уроку, а підсвідомість назавжди закарбувала в собі почуття чарівників, які втратили все лише тому, що їм потрібно було спати. Сатал, народжений в більш-менш спокійні часи, думав і діяв як мудрий столітній чаклун з гірким досвідом особистих втрат. На жаль, причина для самопізнання була печальною.

Легкий неспокій привів мага в кабінет начальника. Це було природньо — попри старшого координатора ніяка інформація про лиха і біди пройти не могла. Співробітники офісу трималися нервово, що лише укріпило Сатала в його підозрах.

Незвично розкуйовджений Ларкес, засумувавши, сидів за столом, розглядаючи карафку характерної форми. Трохи прозорої рідини лишалося лише на самому дні посудини і в маленькому кришталевому келишку. Запах спирту витав приміщенням: ймовірно, маг не лише пив зі склянок, але і кидався ними. Як на це реагувати, було незрозуміло.

Ларкес помітив відвідувача, хоч і не одразу.

— Не вийшло, — з п’яною серйозністю повідомив він.

Сатал відчув гостру необхідність покликати Кевінахарі, але, за її словами, Ларкес патологічно не довіряв емпатам. Залишалося чекати, сподіваючись, що старший координатор висловиться якось зрозуміліше. Замість розмов, господар кабінету підштовхнув до гостя стандартний бланк телефонограми.

Офіс суесонського НЗАМПІС повідомляв, що такого-то числа, коло одинадцятої нуль-нуль, підривом потужного вибухового пристрою в своєму домі був убитий колишній співробітник Нагляду, маг-аніматор Томас Тангор. Проводиться слідство.

Сатал прочитав папірчик кілька разів: молодий чаклун, який досі називав його вчителем, ніяк не хотів поставати перед очима в мертвому виді. Розум і інтуїція знову увійшли в клінч.

Старший координатор шморгнув носом. Сатал сторожко покосився на нього: в такому стані чорні маги непередбачувані, деякі б’ються в істериці, а хтось впадає в буйство. Одне точно — після такого концерту координатором Ларкес не залишиться, а Саталові надзвичайно не хотілося розгрібати проблему самотужки.

— Що збираєшся робити?

— А що тут зробиш? — здивувався п’яний маг. — Він помер, його більше нема.

— Наприклад, знайти винних і помститися.

— Я двадцять років шукав і мстився. А толку? Його знову убили!

Сатал вирішив не зосереджуватися на дивній атрибуції слова «він». Мак порився в спогадах, які йому дісталися від Шереха — треба було сказати щось нестандартне, що би могло пройняти чорного з того покоління, до якого належав Ларкес.

— Ти не один! — майже процитував