Буря Мечів - Джордж Мартін
— Золота? — Волтону ідея сподобалася.— Скільки золота?
«Він у моїх руках».
— А скільки ви хочете?
Отож, заки зійшло сонце, вони вже проїхали півдороги до Гаренхолу.
Джеймі більше понукав коня, ніж учора, і Волтону Сталеві Ноги з його північанами доводилося наздоганяти його. Та все одно до замку на озері доїхали тільки по обіді. Під похмурим небом, яке грозило пролитися дощем, застигли чорні та зловісні мури з п’ятьма високими вежами. «На вигляд він зовсім мертвий». На мурах нікого не було, а брама виявилася зачиненою і замкненою. Високо над барбаканом виднівся єдиний обвислий прапор. «Чорний цап Когора»,— впізнав Джеймі. Він приклав долоні рупором до рота.
— Ви, там! Відчиняйте браму, бо виб’ю!
Та лише коли до його криків приєдналися Кайберн і Сталеві Ноги, нагорі на зубчастій стіні показалася голова. Зиркнувши вниз, людина зникла. Незабаром почулося, як піднімаються ґрати. Брама розчинилася навстіж, і Джеймі, приостроживши коня, проїхав мури, навіть не підводячи голови до душників, під якими проїздив. Він-бо побоювався, що цап не пустить їх у замок, але схоже, браві компанійці й досі вважають їх союзниками. «Дурні».
Зовнішній двір виявився порожнім, тільки в довгих стайнях під лупаковим дахом були ознаки життя, а в ту мить цікавили Джеймі не коні. Зупинившись, він роззирнувся. Звідкись із-за Вежі привидів долинав галас: дюжиною різних мов кричали люди. Обабіч Джеймі зупинилися Сталеві Ноги з Кайберном.
— Забирайте, по що приїхали, і знову в дорогу,— сказав Волтон.— Мені з лицедіями неприємності не потрібні.
— Скажіть своїм людям тримати руки на мечах, і тоді лицедії самі не захочуть мати з вами неприємності. Два до одного, ви ж пам’ятаєте?
Тут Джеймі рвучко обернувся на звук — якесь віддалене ревіння, ледве чутне, але дике. Воно відбилося луною від мурів Гаренхолу, а за ним, наче море з берегів, вихлюпнувся регіт. І знагла Джеймі зрозумів, що відбувається. «Ми запізнилися?» У нього скрутило шлунок, він підбив коня острогами під боки й, учвал перетнувши двір, пролетів попід кам’яним арочним мостом, обігнув Плаксиву вежу, перетнув Натічний двір.
Дівчину кинули у ведмежу яму.
Король Гарен Чорний навіть ведмедя цькував з розмахом. Яма була десять ярдів завширшки і п’ять завглибшки, з мурованими стінами, піщаною долівкою, оточена шістьма рядами мармурових лавиць. Браві компанійці заповнили тільки чверть місць, побачив Джеймі, незграбно зістрибуючи з коня. Перекупні мечі так захопилися виставою внизу, що появу гостей помітили тільки ті, що були з того боку ями.
Брієнна була вдягнена в ту ж таки сукню не по розміру, в якій вечеряла з Рузом Болтоном. Ні щита, ні кіраси, ні кольчуги, навіть дубленої шкіри на ній не було, тільки рожевий атлас і мирське мереживо. Може, цап подумав, що буде веселіше, якщо її вдягнути як жінку. Половина сукні вже звисала клаптями, а з лівої руки, подертої ведмедем, крапала кров.
Ну, принаймні дівчині хоч меча дали. Вона стискала його в одній руці, рухалася боком, намагаючись тримати дистанцію з ведмедем. «Не спрацює, арена замала». Потрібно нападати, щоб швидко закінчити бій. Гарна криця впорається з будь-яким ведмедем. Але дівчині, здавалося, боязко було до нього наближатися. Лицедії поливали її образами та брудними пропозиціями.
— Нас це не стосується,— Волтон Сталеві Ноги застеріг Джеймі.— Лорд Болтон сказав, що віддає дівку їм — хай роблять, що схочуть.
— Її звати Брієнна.
Джеймі почав спускатися сходами мимо здивованих перекупних мечів. Варго Гоут сидів у самому низу — в лордівській ложі.
— Лорде Варго,— гукнув Джеймі, перекрикуючи галас.
Когорянин мало вино не розплескав.
— Саревбивсе?
Ліва половина обличчя була в нього невміло забинтована, а на вусі на білому полотні проступила кров.
— Витягніть її звідти.
— Не вісь, Саревбивсе, яксо не хосес ісе один обрубок,— сказав він і махнув винним кухлем у бік Брієнни.— Васа вошися мене са вухо вкусива. Не дивно, со батько са неї пватить не хосе.
Тут почулося ревіння, і Джеймі рвучко обернувся. Ведмідь був заввишки вісім футів. «Грегор Кліган у ведмежій шубі,— подумав Джеймі,— тільки напевно що кмітливіший». Однак ведмідь не зміг би дотягнутися на таку відстань, на яку діставав Гора-на-коні тим своїм велетенським мечем.
Заревівши від люті, ведмідь вищирив повний рот здоровезних жовтих зубів, а тоді, опустившись на всі чотири, рушив просто на Брієнну. «Ось твій шанс,— подумки підказав Джеймі.— Бий! Уже!»
Натомість дівчина безрезультатно штрикала кінчиком меча. Ведмідь відскочив — і знову з гарчанням кинувся вперед. Брієнна, ковзнувши ліворуч, знову штрикнула ведмедю в морду. Цього разу він підніс лапу й відбив меча вбік.
«Обережний,— збагнув Джеймі.— Вже бився з людьми. Знає, що мечів і списів слід остерігатися. Але надовго це його не стримає».
— Вбивай! — гукнув він, але голос його потонув серед інших криків. Якщо Брієнна й почула, то знаку не подала. Рухалася довкола ями, спиною до стіни. «Замала яма. Якщо ведмідь притисне її до стіни...»
Звір незграбно розвернувся — занадто сильно й занадто швидко. Прудко як кішка, Брієнна перебігла в інший бік. «Оце дівчина, яку я пам’ятаю». Вона стрибнула вперед, рубонувши ведмедя по спині. Заревівши, звір знову став на задні лапи. Брієнна відступила. «Де кров?» І знагла Джеймі все збагнув. Він розвернувся до Гоута.
— Ви їй дали турнірного меча.
Цап заіржав, плюючись вином і слиною.
— Свісно!
— Та я сплачу той клятий викуп за неї! Золотом, сапфірами — чим захочеш. Витягни її звідти.
— Хосес її — піди й сабери.
І Джеймі пішов.
Зіпершись здоровою рукою на мармурове бильце, він перестрибнув його й, упавши на пісок, перекотився. Ведмідь обернувся на звук, принюхався, сторожко спостерігаючи за новим непроханим гостем. Джеймі піднявся на одне коліно. «Сьоме пекло, що я кою?» Він набрав у жменю піску.
— Царевбивце? — долинув приголомшений голос Брієнни.
— Джеймі.
Розігнувшись, він жбурнув пісок ведмедю в морду. Звір, б’ючи лапами в повітрі, дико заревів.
— Що ви тут робите?
— Чергову дурість. Сховайся за мене,— він по колу наблизився до неї, затуливши її від ведмедя.
— Це ви сховайтеся за мене. В мене меч.
— Меч з тупим кінцем і таким самим лезом. Сховайся за мене!
Побачивши щось
