Буря Мечів - Джордж Мартін
Отоді лише Джеймі вперше все збагнув. Не вправність із мечем і списом здобула йому білого плаща, не доблесть у боротьбі з братством королівського лісу. Ейрис обрав його, щоби принизити лорда Тайвіна, щоби позбавити батька його спадкоємця.
Навіть тепер, по стількох роках, думати про це було гірко. А того дня, їдучи на схід у своєму новому білому плащі, щоб вартувати порожній замок, він просто не міг цього витримати. Якби міг, він би здер із себе того плаща просто тут і зараз, та було вже запізно. Він дав обітницю на очах у половини держави, а королівська варта — це на все життя...
Тут його наздогнав Кайберн.
— Рука болить?
— Мені болить відсутність руки.
Найгірше бувало зранку. Вві сні Джеймі був цілий, і на світанку, прокидаючись зі сну, він відчував, як у нього ворушаться пальці. «То був нічний кошмар,— шепотіло щось у ньому, досі відмовляючись вірити,— просто кошмар». Та потім він розплющував очі.
— Наскільки я розумію, вчора у вас була гостя,— сказав Кайберн.— Сподіваюся, вона вас потішила?
Джеймі кинув на нього холодний погляд.
— Вона не зізналася, хто її прислав.
Мейстер скромно посміхнувся.
— Гарячка у вас майже минулася, тож я вирішив, що трохи розрухатися вам не завадить. А Пія вміла, ви не згодні? І вельми... охоча.
Вона і справді виявилася такою. Прослизнула в двері й вислизнула з одягу так швидко, що Джеймі здалося, наче він і досі спить.
Жінка вже ковзнула під покривало й поклала його здорову руку собі на груди — й аж тоді він нарешті прокинувся. А ще вона виявилася гарненькою. «Я ще зовсім дівчам була, коли ви приїздили на турнір лорда Вента й отримали від короля свій плащ,— зізналася вона.— Весь у білому ви були неймовірно вродливий, а ще всі казали, що ви — хоробрий лицар. Іноді з чоловіками я заплющую очі й уявляю, що це на мені лежите ви з вашою гладенькою шкірою й золотими кучерями. Я ніколи й подумати не могла, що зможу переспати з вами».
Після таких слів відіслати її геть було нелегко, але Джеймі вчинив саме так. «У мене-бо є жінка»,— нагадав він собі.
— Це ви до всіх своїх пацієнтів дівчат присилаєте? — поцікавився він у Кайберна.
— Частіше це їх мені присилає лорд Варго. Хоче, щоб я їх спершу оглянув, перш ніж... ну, досить буде сказати, що одного разу він помилився з коханкою і повторити такої помилки не хоче. Але не хвилюйтеся, Пія здорова. Як і ваша дівиця з Тарту.
— Брієнна? — кинув на нього гострий погляд Джеймі.
— Так. Дужа вона дівчина! І цнота досі при ній. Принаймні була до вчорашньої ночі,— хихикнув Кайберн.
— Він її до вас відіслав, щоб ви оглянули?
— Певна річ. Він... вибагливий, якщо можна так сказати.
— Це якось пов’язано з викупом? — запитав Джеймі.— Її батько вимагає підтвердження, що вона й досі незаймана?
— А ви не чули? — Кайберн знизав плечима.— Прилетів птах від лорда Селвина. У відповідь на мого листа. Вечірниця пропонує за безпечне повернення дочки три сотні золотих драконів. Я казав лорду Варго, що на Тарті немає сапфірів, але він і слухати не захотів. Він переконаний, що Вечірниця хоче його надурити.
— Триста драконів — справедливий викуп за лицаря. Цапу варто брати, що дають.
— Цап — лорд Гаренхолу, а лорд Гаренхолу не торгується.
Ця новина роздратувала Джеймі, хоча варто було таке передбачити. «Моя брехня бодай на деякий час тебе врятувала, дівко. Подякуй і за це».
— Якщо цнота її така ж дубова, як вона сама, цап собі об неї прутня зламає,— пожартував він. Брієнна здорова, кілька зґвалтувань має витримати, вирішив Джеймі, от тільки якщо почне занадто пручатися, Варго Гоут може їй ноги-руки повідрубувати. «А якщо й так, що мені до цього? Якби вона не була такою дурепою й дозволила мені взяти кузенового меча, може, я б і руку вберіг». Своїм першим ударом він їй сам мало ногу не відрубав, але й відповіла вона йому добряче. «Гоут може й не знати, наскільки вона дужа. Тому хай там обережніше, бо ще скрутить йому оту його тоненьку шийку — ну, хіба не радість буде?»
Джеймі вже утомився він Кайбернового товариства. Розігнав коня до клусу й рушив у голову валки. Попереду Волтона Сталеві Ноги їхав малий і круглий, як кліщ, північанин на ім’я Нейдж із прапором миру в руках: веселковим знаменом з сімома довгими хвостами, з семикінечною зіркою на ратищі.
— Хіба вам, північанам, не інший прапор миру належиться? — запитав у Волтона Джеймі.— Що для вас Семеро?
— Південницькі боги,— озвався чоловік,— але, щоб доправити вас безпечно до батька, ми шукаємо миру саме з південцями.
«Батько». Цікаво, думав Джеймі, чи отримав лорд Тайвін вимогу викупу, з усохлою долонею чи без? «Скільки вартує лицар без робочої руки? Половину золота Кичери Кастерлі? Триста драконів? Чи нічого?» Батько ніколи не був сентиментальний. Власний батько лорда Тайвіна — лорд Тайтос якось ув’язнив непокірного прапороносця, лорда Тарбека. Грізна леді Тарбек у відповідь схопила трьох Ланістерів, включно з юним Стафордом, чия сестра була заручена з кузеном Тайвіном. «Поверніть мені мого лорда й коханого, бо в іншому разі ці троє відповідатимуть за будь-яку завдану йому кривду»,— написала вона в Кичеру Кастерлі. Юний Тайвін запропонував батькові погодитися й відіслати назад лорда Тарбека, розрізаного на три шматки. Лорд Тайтос, однак, був левом не таким лютим, тож леді Тарбек виграла для свого дубоголового лорда ще кілька років життя, а Стафорд женився, плодився і шпортався аж до Волоброду. А Тайвін Ланістер вистояв, вічний як Кичера Кастерлі. «А тепер у тебе на додачу до карлика ще й син-каліка. Оце тобі не сподобається...»
Дорога вела через вигоріле село. Відтоді як його спалили, минув щонайменше рік. Почорнілі халупи стояли без дахів, а навколо в полях по пояс височіли трави. Сталеві Ноги зупинив валку, щоб дати коням напитися. «І це місце я теж знаю»,— подумав Джеймі, чекаючи біля колодязя. Колись там, де лишилося тільки трохи каміння від фундаменту й пічка, стояв невеличкий заїзд, і Джеймі заходив у нього випити кухоль елю. Темноока подавальниця принесла йому сиру і яблук, а хазяїн відмовився брати гроші. «Це честь — приймати під моїм дахом лицаря королівської варти, сер,— сказав він.— Цю історію я ще онукам переповідатиму». Джеймі глянув на
