Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова
— В системі виявився природній бар’єр, — нарешті, вродив він. Присутність хижака дозволяє відібрати кращі екземпляри виробників, але не дає їм розмножуватися. Вивести рибу, яка не пожирала б молодь, у мене не виходить. Доводиться щоразу діставати касети, відділяти бурильників і розводити їх в окремому ставочку.
У мене з’явилося відчуття, що таку дурну рибу, яка би билася головою об камінь, якщо поряд плаває м’яке і їстівне, не вийде створити навіть з допомогою найбілішої магії. А це серйозна неприємність! Почнемо з того, що виймати з акваріума касети з рудою — завдання не для слабких духом (я для цих цілей змонтував їм травéрсу — вони ж важать по два з гаком центнери кожна), а від спроб уявити, як таке буде виглядати в промисловому масштабі, у мене просто мізки скручувало.
— Чуєш, а може, нам ще один акваріум купити? Будемо вигрібати час від часу рибу з основного і саджати туди.
Хоча ворушити сачком в ємності, яка тхне кислотою, намагаючись відловити шустрих пуголовків, — теж задоволення ще те.
Якби оце мені почали давати поради, як робити свою роботу, я би послав нахабу, не вникаючи, розумне щось мені кажуть, чи ні. А от на обличчі Йогана відбилася напружена розумова діяльність. Знати б, що його так пробрало. У нього що, сачка немає? Та ні, є, я точно бачив. Потім — бабах! Погляд в безконечність — наш природник знову випав з реальності. Добре, сам винен, я йому в Фінкауні книжок про акваріуми міг пошукати, а тепер хай розбирається, як хоче. Він магістр чи ні? Цей білий просто зашугав мене своїми проблемами!
Зранку виявилася користь і від Райка, який вже встиг переварити халявну їжу: мені знадобилася допомога, щоби доставити на станцію багаж і пса-зомбі. Чистильник погодився з ентузіазмом. Навіть підозріло. Враховуючи, що всякого чорного надзвичайно важко сподвигнути на роботу задарма, на якусь вигоду він, значить, все-таки розраховував. Чує моє серце, без мене мій дім заселять, доведеться потім нахлібників з бійкою виганяти.
Чим ближче був час від’їзду, тим більше знаходилося приводів для того, щоби залишитися. Я раптом зрозумів, що до смерті не хочу нікуди їхати, хоч і Фінкаун, і Кейптауер були мені цікаві. Напевне, досвідчений Чарак в такій ситуації просто щез би, нікому нічого не пояснюючи, але мною заволоділа типова чорномагічна впертість. Я звик, що нові справи даються мені легко, і хотів відчувати цю легкість, наплювавши на об’єктивні причини і смутні передчуття. Перша ніч в дорозі пройшла майже без сну, а потім каламуть занепокоєння відступила, залишивши після себе лише легке подивування.
Видно, духи предків, які намагалися попередити мене про грядущі неприємності, від душі плюнули на непокірного нащадка і вмили руки. Дали мені можливість розгрібати майбутні проблеми самотужки.
Глава 22
Існує не так вже і багато речей, здатних привести чорного мага в стан абсолютного, неземного блаженства; як правило, всі ці речі тягнуть за собою кримінальну відповідальність і суворе засудження з боку суспільства. Чи варто пояснювати, з яким ентузіазмом Едан Сатал сприйняв пропозицію «наваляти сектантам»? Для відновлення душевного спокою бойовому магові недостатньо було просто запроторити зловмисників у буцегарню; пошкодувати про замах на його дітей мусіли всі (абсолютно всі!) хоч якось причетні до злочину.
Тепер чорний маг смакував завершену помсту. Це п’янило незгірш вина, лише ефект тримався довше: другий тиждень колишній координатор ходив у прекрасному настрої, часом впадаючи в легкий транс.
Ларкес розглядав виставлені на свій стіл чужі ноги і розв’язував складну логічну задачу — бити чи не бити? В часи його молодості вважалося, що ображатися на людей несповна розуму — гріх, а недієздатність свого колеги маг готовий був підтвердити навіть під присягою. Сатал плавав у блаженному забутті і нічого навколо себе не помічав.
— А я його по ногах — шварк. І в пику — хрясь! Він потягнув по центру, а я — проникаючим…
Ларкес прокашлявся — мить свого тріумфу Сатал міг розписувати годинами, причому, координаторові здавалося, що кількість завданих ударів і пробитих щитів з кожним разом подвоюється. Чи не тому всі древні маги такі круті?
— Покінчити з сектою не вдалося.
— Тут нічого не вдієш! — знизав плечима Сатал. — Ми ніде не засвітилися, значить, розголос стався десь вище.
М-да, було би дивно, якби чорний відчув хоч щось на кшталт вини.
— Все набагато гірше. — Ларкес почав було возити пальцями по дошці стола, насупився і перестав. — Розголосу не було. Один з патріархів, не пояснюючи причин, прислав замість себе замісника, якого ви, до речі, також проґавили. Коли наші агенти кинулися його шукати, всі пов’язані з цею частиною секти контакти або вмерли, або зникли. Так вже один раз було: мій попередник підібрався до них дуже близько, але частина керівництва раптово змінила плани і зірвалася з місця геть, кинувши все. У аналітиків є цікаве пояснення: хтось з тих, хто тоді втік, використав дар передбачення, рідкісний і майже невивчений талант. Якщо це так, у нас немає шансів його прищемити. Я звернувся за допомогою до Салемського Братства, може, вони колись стикалися з таким явищем.
Навіть крізь дурман Сатал мимоволі зморщився:
— Не люблю я цю публіку! Вічно вони щось винаходять.
— Ну, складом половини бойових еліксирів ми завдячуємо саме їм.
— А я і не казав, що вони дурні.
Координатор скосив очі на співбесідника.
— Мав з ними справу?
Сатал стенув плечима.
— Було разок, ще в училищі. Приперлися вони на полігон зі своїм щитом, а він як бабахне! Мало весь курс не поклали. І нам же їх потім збирати докупи довелося: два тижні в землі копалися, але навіть зубів не знайшли. Мені от цікаво, а скільки народу потруїлося тими еліксирами?
Лице Ларкеса на мить спотворила складна гримаса, він мугикнув і кивнув:
— Впевнений, то були добровольці.
— Ага, ага!
Координатор уважно подивився на щасливого чорного мага і вирішив, що час вдатися на останнього засобу. Сатала слід приводити в боєздатний стан негайно!
— Я давно хотів запитатися, Дане…. Якщо ти, звичайно, не проти.
— М-м-м?
— А що у тебе з Шерехом останні кілька днів? Коли ти закрився в кладовці і заборонив хоч комусь заходити?
Спогади крижаним потоком вилилися на бойовика, а коли хвиля відкотилася, від бездумної ейфорії не залишилося і сліду. Видовище… заворожувало.
— Він показував мені наслідки помилок. Не моїх, природньо, — безбарвним голосом повідомив маг. — І ще, і ще. Я вирішив, що не хочу допускати помилок. — В очах Сатала зблиснув фанатичний вогник. — Я усуну першопричини неправильних рішень, всі до єдиної!
Ларкес кивнув. Нежить вицілив заледве не єдине, чим можна пройняти дорослого чорного, — боязнь виглядати дурнем
