Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Сатал несподівано розслабився і підвищив голос:

— Робитимеш доповідь?

— Про що?

— Та без різниці! П’ята секція збирається вперше, тобі вистачить вийти на трибуну і постояти.

Ага! Дати народу повитріщатися на живого некроманта. Ніби мені ще мало неприємностей…

Довелося нагадати:

— Я — алхімік!

— Ага, ага. А лабораторія вищого захисту тобі нащо?

— Хочу зробити ще один амулет. Для мотоцикла, — спритно вивернувся я. — Безпека — наше все!

Взнаю, хто йому нашептав, проклену!

Сатал скептично мугикнув. У цей самий момент надсадне виття змусило розмови в залі замовкнути, деякі гості здригнулися, хтось навіть присів.

Мій мотоцикл знову намагалися вкрасти.

— Підеш? — поцікавився Сатал.

— Дам їм ще один шанс, — наморщився я, активуючи ключа, який тепер працював на відстані до двадцяти метрів (мені ще минулого разу набридло бігати сходами вгору-вниз). Неприємний звук наче відрізало.

Десь за хвилину через зал з незалежним виглядом прочовгали четверо бойових магів в мундирах.

— Що, армійці теж тут?

— А як же! У них ціла секція є, друга.

Я спробував уявити список своїх поточних проблем, збився з рахунку і плюнув на це діло. Сьогодні — банкет, най хоч небо трісне.

Весь залишок вечора я потратив на дегустацію делікатесів, половиною вуха слухаючи спічі організаторів конференції, які вони промовляли прямо тут, коло столу. А мерзопакосний Аксель здійснював інформаційну диверсію: старий обійшов весь зал і всім, з ким розмовляв, натякав на присутність діючого некроманта. («Он той юнак, бачите? І мотоцикл верещав теж у нього. Не правда, кумедні чари?»)

Не чекав від координатора регіону такої дрібничковості! Хоча, чого б і ні? Йому ж це нічого не коштувало.

Старий будинок давав Лаванді Кілозо масу цікавих можливостей, про які нинішні мешканці маєтку, можливо, навіть не здогадувалися.

За стіною, в апартаментах, перед якими ненав’язливо вартували двоє неприємного виду слуг, Дерик зустрічався з одним із Посвячених, про особи яких Лаванда все ще не мала найменшої уяви. В своєму лігві Чудесники на дрібниці не розмінювалися: анонімність і спокій лідерів секти забезпечували люди з явними ознаками зміненої свідомості.

«Господаря маєтку можна кидати за ґрати хоч уже: Духовний Патронат ще при інквізиції заборонили.» Хоча, як і багато чого іншого, чим сектанти, тим не менше, користувалися без всяких застережень.

— Добрий день, Вчителю, — задеренчав фужер.

— Добрий день, Дерику. Чай на столі. Ти знову чимось занепокоєний.

Ще б ні! Всі септонвільські втікачі жили в двох суміжних кімнатах і майже весь час проводили разом. Здається, пересперечати «наївну пані з міста» стало для Дерика справою честі. Лаванда мимоволі поспівчувала сектанту: жив собі і жив, не один рік йшов услід за своїми переконаннями і не знав ніяких сумнівів. І раптом з’являється якась невідомохто і починає задавати незручні запитання, відповідей на які в системі його цінностей просто нема. Може, не варто мучити невдаху?

— Це від неробства, Вчителю. Доручіть мені що-небудь, і тривоги зникнуть.

— Неправильно! Духовного спокою слід добиватися до, а не після прийняття рішень. Отже?

Повисла пауза: Дерик збирався з думками.

— Я не знаходжу пояснення користі, яку чорні маги приносять суспільству. Здавалося б, вплив скверни повинен бути однозначно негативним, але саме на чорній магії побудовані найефективніші способи захисту від страховиськ з Пітьми. Прокляте Джерело заперечує саме себе!

— А ось воно що…

Уява Лаванди одразу вималювало поважного старушка, який печально кивав головою.

— Ти робиш дуже типову помилку — міряєш все людською користю. Справою Світла керують не меркантильні мотиви жменьки червів, які оголосили себе царями природи.

Дерик пропустив свою репліку — може, заслухався, а, може, у нього просто чай в горлі застряг. Посвячений тим часом продовжував промову.

— Божественний замисел єсть квінтесенція світового блага, — натхненно віщав він, — інтересів усіх творінь, а не лише двоногих. При створенні Універсума, у своїй могутності, Він заклав у світ ідеальний баланс сил. Уявляти, що щось суще суперечить волі Бога — небезпечна єресь. Ступаючи на шлях Світла, ми повинні прийняти світ таким, яким він є, і усвідомити, що породження Тьми — лише інструмент в руках Його; дію цього інструменту треба приймати з вдячністю. Єдина причина зла навколо — людська воля, яка дрібничково суперечить Творцю!

Лаванда могла б заперечити, що багато «божих творінь» (наприклад, ті ж самі каштадарські леви) вижили лише тому, що утримувалися в неволі. Причому, схильність опікатися «братами меншими», з близькістю до Світла не корелювала ніяк: в тому ж Білому Халаку на момент колапсу залишилися лише ворони, кішки і собаки дрібніших нікчемних порід. Чи треба так розуміти, що Господь настворював купу зайвого? Шкода, прийняти участь в суперечці шпигунка не могла.

Голос Посвяченого задзюрчав ще більш довірливо:

— Чорне Джерело — символ протиречивих прагнень. Він чужий природі, а ті, хто ним володіє — носії всіх можливих вад. Вражені скверною, поширюють вони її навколо себе, подаючи згубний приклад чистим душею людям і стверджуючи насильство!

Лаванда уявила собі «божих овечок», які намагаються брати приклад з чорних (особливо в присутності останніх) і посміхнулася. Вчили миші кóта жити! Ні, ні, люди не такі дурні, щоби брати участь у завідомо програшній грі. Навпаки, вони надають перевагу тому, щоби возвести терпіння в ряд чеснот, миролюбство перетворити на ідеал, а нездатних до прощення поблажливо опікати. Терпимість до неподібного стимулювалася саме присутністю бойових магів (коли твоє життя і безпека залежать від сусіда-чорного, хоч він і останнє стерво). Розуміння допомагало обивателям позбавитися страху, і що характерно: скоро непереможні чаклуни самі стали комплексувати стосовно власної природи. Цим бідолахами так легко маніпулювати!

Але чому мовчить Дерик, вони ж, здається, кілька разів проговорювали цю тему? Не хоче суперечити вчителю? Аж образливо!

— Не обмежене почварами Тьми, людство буде поширюватися, як пліснява, — скорботно підсумував Посвячений. — Землі потрібне очищення, і Літургія Світла — лише перший його етап.

Зі свого боку стіни Лаванда здивовано повела бровами. Цікаво, а як остання теза вживаєтся з запереченням насильства? Але Дерик мовчав. Лише долинали дивні звуки: жалібний «бреньк» горнятка, глухий удар. Після хвилини мовчання Посвячений, видно, смикнув за мотузку дзвінка, і через кімнату повільно протупали кроки зачарованого вартового.

— Потурбуйся про Дерика, — наказав Чудесник.

— А його супутники? — байдуже уточнив вартовий.

— Вони приєднаються до нього пізніше. Ми знайдемо для них доречну ступінь послушництва.

Про живих таким тоном не говорять. Відчуття Лаванди шкрябнув легкий холодок — відчуття близькості чиєїсь смерті. До своєї кімнати вона домчала одним духом. Думки билися, як злякані кролики в клітці. Дерик мертвий. Їй доведеться тікати, а вияснити плани секти так і не вдалося. Повний провал! Та і як звідси вибратися? Вздовж границі маєтку розрослося справжнє зелене пекло, пристань також відділена від будинку двома рядами живої