Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова
«Майстер, справді Майстер, а може і повний Магістр. Де «нагляд» такого відкопав? Поєднувати два різнорідних плетіння! Каштадарському магу би мізки набік скрутило.»
Зрадник програв ще до початку бою — рівень суперника виявився надто високим, а несподіванка не вдалася. Майстер Дан вульгарно добив ворога, молотячи таранними ударами і вимушуючи його накачувати плетіння Силою, яку слабший маг не в стані був контролювати. Питання було лише в тому, що вб’є вражину: відкат чи чуже прокляття.
Схаменувшись після побаченого, «наглядівці» швиденько попадали (Піт був на землі першим), пропускаючи над собою дружній удар. Розлетілися тріски, заскрипів, зминаючись, метал, пара стрільців гепнулася з арки паропроводу прямо в центр розбурханої магії.
«Не жильці.»
— За мною! — заревів Клямський і кинувся в атаку.
З зойками, в яких страху було більше, ніж люті, «наглядівці» кинулися за капітаном — коли за спиною блискають смертоносні прокляття, бігається особливо добре. Чудесники встигли спам’ятатися і навіть почали опиратися — саморобні клинки і кийки зустрілися з зачарованими латами і зброєю. Піт трохи відстав (дістати молотом по голові без шолома йому не посміхалося
«Зрадник чесною працею не займався, міг би хоч захист їм який зварганити…»
Фургон захопили раніше, ніж Чудесники встигли відступити і перегрупуватися. Піт вдарив по рухах бійця, який потягнувся до замків — потенційні жертви ритуалу з недитячою силою грюкали у дверці зсередини. Що буде, якщо вони почнуть носитися між учасниками битви, думати не хотілося.
До Чудесників підійшла підмога — два десятки зачарованих містян. Проти п’ятьох…
«Прокляття! Проворонили мага під час зачистки!»
Агресивне стадо закидали залишками алхімічного зілля. Люди під закляттям себе не усвідомлювали і моментально надихалися дурману, тепер Чудесники могли використовувати їх хіба як барикаду. Над огорожею фабрики мерехтіли різнобарвні іскорки заклять — місцеві жандарми і «нагляд» намагалися пробитися крізь натовп, але з меншим успіхом.
Розв’язка була стрімкою: в небо увіткнулася фіолетова блискавка, гуркіт розряду заглушив зойк переможеного. Майстер Дан вийшов з-за рогу, волочучи за собою непритомне тіло суперника, мимохідь перевірив вміст пожежної бочки і жестом розсік її надвоє, обливши тіло мага-зрадника потоком води. Від одягу полеглого підіймалася пара, відчутно запахло згарищем. Сектанти усвідомили, ХТО САМЕ ними зараз займеться, і почали спішно кидати зброю. Клямський взявся вкладати їх мордою в землю з руками за головою.
«Ми перемогли?»
Як не дивно, так. Бажаючих ставити опір не залишилося, через паркан уже лізли жандарми і браві хлопці в уніформі служби «очистки». В чому б не була суть замисленого Чудесниками дійства, закінчити його їм не вдалося. Крихітний загін майже не зазнав ніяких втрат (залишеного на чатах бійця знайшли пізніше, з перерізаним горлом), зате серед переможених було більше чотирьох десятків рядових сектантів (живими і мертвими), вісім магів, зрадник з «нагляду», а також парочка типів, чиї імена журналісти пишуть в газетах лише на першій сторінці сороковим кеглем.
Піт розгублено блукав серед веремії поліцейських і ригання полонених: що робити далі, йому не сказали, а повертатися на цвинтар було нерозумно. Щось заважало йому повірити в щасливе закінчення історії, перемога дісталася їм надто… дешево, чи що.
Якось несподівано єдиною знайомою людиною поряд виявився бойовий маг. Майстер Дан, після дещо метушливих зусиль, стягнув з пальця ворога литий срібний перстень і був дуже задоволеной собою. Цілителі забрали кандидата в небіжчики.
— Шоста печать! — похвалився він.
— Га?
— Печать Мага — трофей переможцю дуелі, — пояснив чорний. — Рекорд Акселя — дванадцять, так то в його літа! Плюс — Реформація.
— А як їм вдалося вас на таке підбити? — не втримався Піт (допитливість губить шпигунів).
Майстер Дан на мить спохмурнів, але тут же посміхнувся ще ширше.
— Цапи самі винні — нічого було замахуватися на моїх малих. Бив, б’ю і буду бити! І чого я з ними раніше цяцькався?
Піт розуміюче похитав головою. Для того, щоби зачепити родину бойового мага, треба було бути… Чудесником. Навколо поступово збиралися бійці групи, вголос мріючи про гарячу їжу і нормальну постіль. Клямський категорично вимагав від місцевих відправити їх на базу «очистки» і у звітах не згадувати.
Останнім підійшов містер Дарсіно.
— У нас ситуація «зет», — похмуро оголосив він.
— Що? — занепокоївся Піт (він досі не бачив ніяких слідів Лаванди).
— Це означає, що частина людей і об’єктів, які повинні тут бути, відсутні, — люб’язно пояснив маг. — А якщо їх нема тут, природньо допустити, що вони знаходяться в якомусь іншому місці.
На секунду Піт виявився оточений острівцем тиші, яка за мить вибухнула прокляттями.
— Ще одне лігво! — Клямський мало не плювався. — І все заново!!!
Майстер Дан посміхнувся.
— Хто казав, що впоратися з ними буде легко? Можливо, містер Гуґо, ваша підприємлива начальниця стане нашою єдиною зачіпкою.
Міс Кілозо спостерігала за штурмом фабрики з безпечної відстані і вилізати з кущів не поспішала (надто багато метушні, можна і по шиї дістати). Ось, зараз штурмовики одягнуть на сектантів зачаровані кайдани, перелічать полонених і почнуть оглядатися навколо, тоді можна буде позначити свою присутність. Але щось не давало Лаванді зробити останній крок. Тінь óбразу, в який вона так добре вжилася? Інтуїція?
— Не ходи туди, — хтось схопив її за руку і потягнув вглиб кущів. — Підемо зі мною!
Лаванда дозволила відвести себе геть, по дорозі зауважуючи, що Дерик виглядає напруженим, але не стривоженим і не пом’ятим.
«Проґавили!!! Найдальшу охорону проґавили! Теж мені, група захоплення полонених!»
До честі співробітників «нагляду» варто було визнати, що повністю оточити по периметру всю територію фабрики їм би не вистачило сил, а удар, спрямований на місце проведення ритуалу, залишав сектантам можливості для прориву.
«Залишилося зрозуміти, скількох вони прогледіли. Дерик на волі — це серйозна помилка!»
Виявилося, все не так печально: уваги поліції вдалося уникнути лише трьом.
«Ну, і мені. Хоча, враховуючи обставини, троє — теж багато. Дерик достатньо розумний, щоби відновити організацію з нуля, хоч і не сильний маг.»
— Нічого, це ще не кінець, — суворо оголосив Чудесник розгубленим підопічним. — Ми повинні негайно облишити місто!
Лаванда склала руки на грудях.
— Але… мої кицьки! Як же вони без мене?
— Наші друзі про них потурбуються, — фальшиво посміхнувся Дерик, з чого Лаванда зрозуміла, що інших Чудесників у місті нема. — Учитель повинен взнати про все, що
