Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

і зазнати поразки. Час атестувати Сатала на магістра і випхати в якийсь паралельний департамент: два координатори в одному регіоні вжитися не зможуть. Ларкес був ще готовий терпіти поряд з собою просунутого чистильника (виключно на користь спільній справі), але тепер Сатал цю роль переріс. І все-то у нього є: і сила, і майстерність, а тепер он — стимул до особистого прогресу! В кінці кінців, це просто викличе заздрість у тих, хто не може собі дозволити розгорнутися на повну силу, щоби не попсувати репутацію.

— Я хочу, щоби ти поспілкувався з салемцями. Треба зрозуміти, чи можуть вони і справді допомогти.

Сатал недобро посміхнувся.

— Ніяких проблем.

Ларкес не полінувався провести колегу до дверей (щоби точно забрався), дістав з сейфу карафку з прозорою, як сльоза, рідиною і націдив собі келишок. Треба було трохи розслабитися, перше ніж братися до справ. Координатор кинув у келишок охолоджуюче прокляття і вирішив перечитати цю прекрасну доповідь про повадки Чудесників, копію якої Зертак передав до НЗАМПІС майже задарма.

Великий триповерховий особняк не намагався сховатися в тіні пагорбів чи за фіранкою плюща. Сліпучо-білі стіни чесно відбивалися у поверхні Довгого озера, видимі здалеку і, здавалося б, легкодоступні. Проте навколишні фермери могли б немало розповісти про порослі густою зеленню низовини навколо садиби — маги-природники попрацювали на славу: попасти у володіння лордів Еверґрінів без дозволу господарів було неможливо. Давно перевелися в Інгерніці королі, звертання «лорд» стало пустою формальністю, даниною традиціям, але пам’ять про минуле жила. Нинішній голова клану Еверґрінів, сер Майло, роздратовано спостерігав, як човни простолюдинів порушують спокій вод — колись лише за спробу скупатися в цьому озері могли засікти батогами на смерть.

— Гості зібралися в дзеркальній залі, — поважно вклонився дворецький.

Завсідники салонів щиро заздрили умінню Еверґрінів вибирати слуг: з численних домівок сімейства ніколи нічого не крали. Телепням не обов’язково було знати, як саме добивалися такої дивної відданості, хоча використовувати в столичному особняку «навчених» за допомогою магії слуг сімейство уже не ризикувало. Це теж було приводом для обурення.

«Сім століть! Традиції, відточені до бездоганності, і якийсь вискочка з поліцейським жетоном буде вирішувати, яке застосування магії допустиме, а яке ні! Який сенс дозволяти слузі боротися зі спокусами, якщо його можна просто їх позбавити?»

Присутність господаря особняка в дзеркальному залі так само була даниною традиції — серед Еверґрінів ніколи не народжувалися маги, але те, що у інших викликало співчуття, в клані вважалося приводом пишатися. Сера Майло не цікавило, як Посвячені ордена Небесних Лицарів збираються очистити світ від скверни, його задачею було потурбуватися, щоби в новий, світлий світ потрапили лише гідні цього і ті, кому там знайдеться відповідне місце.

«Надто багато розуму в голові простого робочого — теж недобре. Лише магія здатна передати владу достойним і встановити правильний порядок речей.»

Звичним жестом перевіривши заховані під одягом амулети, сер Майло зайшов у дзеркальний зал.

— Добрий день, панове! Для мене честь вітати вас у себе вдома.

З тими, хто тут зібрався, слід було поводитися дуже ввічливо. Ледве затихли вітання у відповідь, як розмова повернулася до попередньої теми — змісту газет, розкиданих на столі.

— Це не дуже нагадує торжество світла і справедливості! — обурювався магістр Айнар, досить відомий серед цілителів; він присвятив справі Ордена майже сорок років. — Чи я чогось не розумію?

Бородатий маг з добре розпізнаваною зовнішністю благодушно посміхнувся.

— Розсудіть нас, сер Майло: підкажіть, як містер Міхельсон збирається розвинути досягнутий успіх?

Ім’я міністра суспільної безпеки змусило господаря дому поморщитися.

— Ніяк, — буркнув Еверґрін. — Він не ризикне. Масштабні облави і арешти легко виставити як спробу перевороту, а у пана міністра і так вистачає недоброзичливців. Особливо після націоналізації арангенських земель.

«І за це вискочки теж ще будуть змушені відповісти!»

— Саме так. — Білий задоволено кивнув, ставши схожим на свій портрет, який висів майже у всіх учбових закладах округа. — Вважайте, що ми позбавилися баласту, виявили можливості суперника і забезпечили себе від масштабних державних репресій. Помітьте — майже нічого не втративши!

— Хоча провести Літургію Світла на імітації древніх артефактів було би цікаво, — пробурмотів худорлявий маг невизначеного віку, який мав звичку забиватися кудись в куток.

— Любий мій Ґреґорі, — посміхнувся патріарх, — я певний, у тебе ще буде можливість провести свої випробування, і не раз.

Так, коли (не якщо, а коли!) Орден доб’ється успіху, жертв з потрібними властивостями у них буде достатньо. Сер Майло не вперше мовчки позаздрив довголіттю магів.

Метр Айнар жестом визнав правоту старшого.

— Чудово, метре Хаіно, наші ряди очистилися. Що далі?

Присутні за столом перезирнулися, і Еверґрін вкотре, навіть не дивлячись на амулет, відчув, що Посвячених об’єднує не лише спільна віра. Щось більше гарантувало їх відданість справі і твердість переконань.

«Саме так і діяли в давніші часи! Всі ці проблеми вибору і питання етики — розваги сучасних недоучок.»

— По-перше, настав час позбавитися проблемних осіб.

«Зачистити незгодних? Давно пора!»

— По-друге, слід почати інфільтрацію до місця майбутнього ритуалу. Тепер наша задача — бути гранично обережними!

Обговорення планів, трохи схоже на спільну медитацію, тривало до вечора. Сер Майло, відсидівши на зустрічі належний час, ввічливо відкланявся: якщо рада від нього щось захоче, то знайде спосіб його повідомити.