Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова
— Недавні інциденти показали, — хижо посміхався Клямський, — що використання алхімічних засобів дає величезну перевагу при штурмі приміщень. Але обережно — пов’язки не поглинають препарати цілком, намагайтеся кидати бомби туди, куди не збираєтеся заходити.
Піт з розумінням кивнув: капітан сподівався усунути більшість суперників без шуму і магії. Це мало зміст. Чорний і білий на пару відкриють будь які захисні периметри, а амулети відіб’ють напад, якщо все обернеться зовсім погано.
«Бойовий маг і арбалетники, — миттю вичислив шпигун смертельну комбінацію. — Якщо зрадник зможе відволікти майстра Дана, нас перестріляють як курей.»
За годину до світанку група підійшла до паркана фабрики, якраз вчасно, щоби побачити вантажівку, що виїжджала з брами. Піт зауважив, що верх у фургона дерев’яний.
— Треба впоратися до того, як вони повернуться, — крізь зуби процідив капітан, — нам лише возитися з заручниками не вистачало.
Піт намагався не згадувати, що супроводжувати жертв буде, скорше за все, бойовий маг.
«І ніч — не ніч, а сама лише назва. Пся крев! Лише сонце зайшло, а вже знову світає!»
Скорше за все, для стороннього спостерігача вони виглядали кумедно — семеро похмурих чолов’яг з тесаками і арбалетами, крадучись, перебираються через трухлявий паркан, але сторонній не бачив, скільки зусиль у магів зайняло знешкодження охоронних заклять. Перед ним простяглося подвір’я фабрики, не просто поросле бур’яном, а ще і дико захаращене — під ноги раз за разом попадали гнилі дерев’яшки, уламки каменю і шматки ржавої машинерії. Людей видно не було. Піт, намагаючись спостережливістю компенсувати недолік лат, помітив під ногами підозрілої форми кість.
«Шерех з нею! Не час розповідати білому про мертвяків.»
— Нікого не видно, — підозріливо процідив Клямський.
Вони добралися до межі бур’яну — далі починалися чисто позамітані доріжки навіть квітнички; біля стіни цеху нависав дерев’яних щит з ледве упізнаваним в присмерку малюнком. В душі Піта зародилася безумна надія, що вони помилилися, нема ніяких Чудесників, а є чесні меценати, які просто намагаються забезпечити людей гідною роботою. Він майже сказав це вголос, від конфузу його врятувала хвиля дрижаків, які несподівано пронизали все його тіло.
Маги переглянулися.
— Периметр знято! — зітхнув містер Дарсіно.
Почалося! Піт уявив, як десь далеко, вирвані з ліжок владним закликом, збираються до воріт фабрики зачаровані люди, палахкотять тривожними сигналами амулети інструментального контролю, мчать до вантажівок команди очистики. Чудесники розкрили карти, значить були впевнені, що «нагляд» їм перешкодити вже не встигне. Гм, а чи не занадто їх команда затягнула з втручанням?
— Перебирайте копитами, козли! — прошипів капітан. — Ви двоє — в обхід будівлі, ти — зі мною. Глушимо все, що дише! Зустріч біля котельні.
Бійці розчинилася в сутінках, а майстер Дан пішов самий, дуже неприємно посміхаючись. Піту випало охороняти містера Дарсіно. Шпигун не заперечував — мудрі думки догнали-таки дурну голову.
«Хто мене сюди тягнув, ну хто?!! Клямський — придурок, чорний — одержимий (всі ознаки на поверхні). Вшістьох проти натовпу фанатиків і білий в якості баласту!»
З цього моменту шпигун націлить всю свою винахідливість на те, щоби триматися позаду. Піт зітхнув, бадьоро помахав містеру Дарсіно і пішов слідами бойового мага. Напрям виявився вдалим — живих Чудесників вони дорогою ні разу не зустріли.
«Наглядівці» увірвалися в приміщення фабрики з двох кінців — від котельні і від адміністративного входу. Піт чув, як десь попереду лунають шум і возюкання, спалахують сутички, але крок не прискорював — всяку роботу повинні виконувати професіонали. І вони її робили: в проходах штабелями і по одному лежали непритомні тіла, деякі — зі зброєю, і всі — без якихось ран чи каліцтв. Розрахунок капітана на нові спецзасоби виправдався — летка гидота валила з ніг і людей, і магів (незадоволеним виглядав лише майстер Дан — чорний би надав перевагу більш тісному спілкуванню з ворогами). Тепер стало ясно, чому навколо стільки мотлоху — Чудесники повністю випатрали цех зсередини. Це варто було бачити! Майже весь об’єм приміщення займала триповерхова конструкція, назвати яку ні пентаграмою, ні Знаком язик не повертався. Розкреслені магічними символами фрагменти лежали на підлозі, кріпилися на стінах і висіли на тонких струнах; повітря тремтіло від надміру чарів. Піт розгледів серед веселкового марева прикручені до підлоги каркаси залізних ліжок, і його пересмикнуло.
— Дезактивувати зможеш? — похмуро поцікавився Клямський.
— Потрібен час, — зітхнув білий маг і обережно посмикав за вкритий гравіюванням мідний диск (штуковину приклепали до стіни намертво).
— Гришек — надвір, з’явиться фургон — одразу давай знати, — скомандував капітан. — Ви двоє — блокуєте двері зсередини.
Бійці помчали виконувати команди. Містер Дарсіно розпакував магічні причандали і пішов бродити серед витвору Чудесників, періодично щось записуючи в блокнот. Піт наморщився: вони втрачають швидкість, переходять до оборони, а при поточному співвідношенні сил це — шлях до поразки.
Капітан Клямський пильно слідкував за зімлілими бранцями (зрозуміти живі вони, чи ні, Піту не вдалося). Майстер Дан діловито копався в майні Чудесників і інспектував кишені. Час тягнувся, як патока, за вікнами світало — найдовший день року вступав у свої права. Залишки алхімічних засобів давали про себе знати — Піта незборно хилило в сон. Він перебрався поближче до віконця (де повітря чистіше), прилаштувався на підвіконнику, кліпнув і здригнувся — крізь мутне скло виднівся сірий борт критої вантажівки.
— Фургон повернувся!
Чому ж нема сигналу тривоги? Дурне питання — прибирати вартових уміють не лише бійці «нагляду».
— Засікли… — прошипів Клямський.
— Тим краще, — посміхнувся майстер Дан, — я не маю настрою ганятися за ними по всьому місту.
— Заручники.
— Він не ризикне використати пацанів — вони непередбачувані. Хіба у вигляді тушок.
Піт спробував уявити, як він би обставив сцену з непритомними заручниками (важить-то кожен кілограм по сорок). Хоч одне добре в чорних — ні до чого вони непридатні!
— Пограємося! — оскалився майстер Дан, роблячи перший крок до дверей.
І тут шпигун зрозумів, що зараз прийме участь в двобої бойових магів. Ех, треба було валити, поки був шанс! Ну, який з нього герой? Піт — паяц, брехун, спритник. Містер Дарсіно присів у коточок, міцно замружився і закрив голову руками — білі погано переносять чорну ворожбу.
«А може, не варто? Поки ми всередині, вони не нападуть — не ризикнуть пошкодити власну магію. Дочекаємося підмоги…»
Беззвучний удар виніс ворота цеху назовні. «Наглядівці» з арбалетами вишикувалися клином за спиною мага. Піт зітхнув і зайняв місце втраченого бійця. Велике господарське подвір’я між цехами було ідеальною пасткою (навколо штабелі ящиків, дахи, арки паропроводів, ховайся — не хочу) і чорного вар’ята несло просто туди. З передсвітанкових тіней виступила фігура в довгому плащі з ледь помітно відблискуючим символом «нагляду».
«Вляпалися-таки, ненаша сила!»