Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Глава 20

Піт Брено сім років працював на армійську розвідку, і не завжди таке життя було медом. Одного разу, розшукуючи пасажирів захопленого піратами вітрильника, він був змушений видавати себе за каштадарського раба, і три місяці провів на самому дні суспільства, серед позбавлених гідності людей, перетворених в «знаряддя, які вміють говорити». Іншого разу вони прокололися і агент-невдаха опинився в клітці з парою леопардів….

Так от, леопарди — це ховрашки.

Нема нічого гіршого, ніж день за днем проводити в крихітному (три на п’ять) приміщенні в компанії абсолютно не готових до самоізоляції людей. «Наглядівців» було шестеро, точніше, п’ятеро і бойовий маг (те, що вони проходили підготовку окремо було видно неозброєним оком). Причому, якраз з чаклуном-то проблем і не було, джерелом неприємностей загрожував стати білий чарівник.

Причина була максимально комічна — містер Дорсіно боявся мерців. Страх цей був давній, дитячий і абсолютно ірраціональний (наче в білих буває інакше).

— А давайте повернемося в стодолу — не переставав нити нещасний.

— Може, нам одразу вантажниками туди найнятися? — похмуро відбріхувався капітан Клямський (за підбір команди він відповідав особисто і на такий прокол не розраховував). — Заодно і копійку яку заробимо.

До зустрічі з Пітом наглядівці перебивалися на дров’яному складі, і все було добре, якби господар несподівано не почав його заповнювати. (З самого початку літа! З іншого боку — «мої дрова, коли хочу, тоді везу.») Команда пів-дня ховалася в темному кутку за відвертаючим закляттям, гадаючи, що закінчиться раніше, дрова чи витримка білого. Згадка про хвилюючу пригоду відволікала містера Дорсіно від його страхів, погано лише, що ненадовго, максимум, на півгодини. А самопочуття мага ж прямо зв’язане з його душевним станом! До початку бойових дій вони ризикували отримати на руки розумового і фізичного каліку.

— Тримайтеся, сер! — співчутливо зітхав Піт. — Міс Кілозо вважає, що до події залишилися один-два тижні.

— За якими ознаками вона так судить? — негайно ожив чорний.

— Не можу сказати — ми зуміли обмінятися лише знаками.

Чорний мугикнув і повернувся до своєї медитації, чи чим там займаються бойові маги, коли не хочуть ні з ким спілкуватися.

Піт все сильніше переконувався, що в цьому бойовикові є щось дивне. Чорний, відрекомендований як «майстер Дан», не скандалив, не хамив і взагалі не займався нічим з того, чого підсвідомо чекаєш від бойових багів. Він цілими днями спав, а вночі ходив гуляти на кладовище. Його життя було наповнене зосередженим очікування, і від відчуття стримуваної агресії Пітові ставало недобре.

«Головне, аби бійка таки сталася. Якщо він не випустить парý, то зжене злість на нас.»

Було помітно, що Клямський також приглядається до мага (пози і жести людей можуть багато розповісти бувалому вивідачу). Цікаво, а чи здатний капітан контролювати свого формального підлеглого?

Білий знову почав нудити. Наскільки ж простіше було мати справу з міс Кілозо! Містер Дарсіно був типовим, класичним білим і від постійного стресу почав швидко здавати — у нього гарячково блищали очі, дрібно тремтіли руки, а спати він взагалі жодного разу не лягав, навіть вдень.

«Видно, доведеться їм повертатися в стодолу, інакше вирушить мужик до Короля з візитом.»

— Хочеш, я зроблю тобі захисний амулет? — великодушно запропонував бойовий маг.

— А подіє?

— Круте чорномагічне чаклунство? Звичайно, подіє!

— Ми мусимо залишатися непомітними, — нагадав капітан Клямський.

— Дурниці! Тут є один склеп, повністю екранований від магії.

Піт мав сильні сумніви щодо такого марнотратства мешканців міста, але щось робити треба було негайно, тут чорний був правий. Бідолаху відвели до старого склепу, а через півгодини він повернувся звідти щасливий і сяючий, з бантиком з мідного дроту на шиї. Шпигун не став казати, що знайшов за одною з могил купку зачищених сірників (складалося враження, що чорний банально вдурив білого найпримітивнішим фокусом). Головне — результат!

— Дякую! — не втримався Клямський, коли умиротворений білий заснув. Виказувати вдячність для жандарма було незвично.

— Дурниці! — відмахнувся чорний. — Я не вчився протистояти білій магії, так що цей хирлявець може мені знадобитися.

Піт подумки це теж відмітив — питання протидії білій магії розвідку останнім часом дуже сильно цікавило. Чи можна цю здатність натренувати?

Межи тим, розв’язка наближалася. В Септонвіль приїхало безліч таємничих незнайомців, начебто домовлятися про відновлення роботи фабрики, і ця звістка привела біженців у дивно збуджений стан, поки що ще схожий на ентузіазм. Люди Клямського чергували поряд з притулком і фабрикою одночасно, а Піт обдумував, чи не надто представники «нагляду» самовпевнені — сподіватися знешкодити такий натовп ушістьох. Поки що єдиним козирем капітана служила пара дорожніх валіз з незрозумілим вмістом, витягнутих з якогось сховку. На думку шпигуна, щоби виграти при такому розкладі, Клямський повинен був привезти з собою як мінімум лицарські лати бога.

Напередодні Сонцестояння капітан постановив — атакувати. Всі особи, якими цікавилася НЗАМПІС, були на місці, факт забороненої ворожби — в наявності, а чекати, коли під час ритуалу хтось загине, сенсу не було (чесно кажучи вже про можливі наслідки чарів, про які ніхто нічого визначеного сказати не міг). «Наглядівці» вийняли з наплічників лати і зброю, відкрили таємні валізи і почали готуватися до діла серйозно.

Піт теж не втримався, хоча бойова фаза операції не входила в його обв’язки — якось неправильно видавалося залишатися в стороні. Він чітко уявляв, як поставилася би до такого його безпосередня начальник.

«Вибачте, міс, але що я скажу своїм внукам? Чудесників бачив, але розсудливо тримався подалі? Нащадки мене не зрозуміють!»

Правду кажучи, дітей в планах у Піта поки не було, але все колись та і стається (часом — несподівано). Запасного комплекту лат у «нагляду» не знайшлося, тому вони понавішували на новачка все те, що не хотіли нести самі і поставили в ар’єргард. Пофіг! Все одно більшість цих амулетів шпигун бачив лише на спецкурсах