Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова
Я намагався об’єднати сухі рядки звітів зі своїми уявленнями на цю тему.
Та, часи були дивовижні, далі нема куди. Як вони тоді вціліли, не розумію. Суспільство позбавилося постійного контролю, вогнищ на площах і заборон на магію. Класно, чудово, але чому вони вирішили, що зможуть прожити без контролю взагалі? Пояснення одне — єдиним джерелом знань про чари були казки. Люди вірили, що результат спілкування з емпатом залежить від сили волі, що з хорошими намірами здійснюються лише хороші вчинки, що для того, щоб заборонити якусь практику, варто послатися на прецедент. Чудесники стали легальною політичною партією, уми опанували солодкі мрії, а безпощадна сила обох магій була мовчки присутня десь поряд.
На щастя, в Інгерніці залишалася невелика кількість людей, які, в силу свого віку, поставилися до подій більш обережно. Причому, якщо чорні маги (кожен окремо) були сповнені скепсису, то біла община цілком схилялася до оптимістичних прогнозів. Чи варто згадувати, кого з них спіткала перша несподіванка? Поява «сліз дракона», зілля, чи то віднайденого в надрах архівів Інквізиції, чи то винайденого заново, подіяло витвережуючи. Ті, хто зберіг здатність мислити здорово, оглянулися навколо і виявили, що насилля, джерелом якого раніше була держава, потрохи опустилося на рівень окремого громадянина, і ніхто не знає, що з цим робити.
Тато мій сприйняв смутний час з ентузіазмом (це було видно з кількості документів), багато подорожував, спробував себе в різних заняттях, але зупинився на кар’єрі офіцера знову створеного «нагляду» (можливо, враховуючи репутацію діда, особливого вибору в нього і не було). Ось тут-то він і розвернувся! Більшу частину скрині займали звіти про його розваги за наступні десять рокі (не так вже блискавично ставалася ця Реформація).
Тодер Тангор очолив в НЗАМПІС відділ зі злочинів проти особи (магічних, звичайно). Чорних маніяків, всупереч очікуванням суспільства, виявилося не так вже і багато, зате Чудесники швидко радикалізувалися: частина з них ще наполягала на нових реформах на корить ще більших свобод, а решта вирішили скористатися з тих можливостей, що вже існували. Після пари років глухого протистояння стався інцидент в Нінтарку, який перетвори одіозне місце на неспокійний цвинтар. Що найпротивніше — про діяльність Саларіса було відомо, готувався його арешт, але тодішній міністр відмовився підписувати ордер — на нього давили. І в «нагляді» вирішили провести для політиків урок. Залишалося сподіватися, що тато не розраховував на те жахіття, яким все обернулося.
М-да, знатна вийшла історія, прецедент прекрасний, хоча й не скажеш, що він нікого нічого не навчив. На хвилі паніки і плутанини НЗАМПІС мало не вчинив військовий переворот, намагаючись покарати всіх винних. А в юриспруденції з’явився новий термін «теологічна загроза». Отримавши особливі повноваження, капітан Тангор спрямував на знахабнілих білих всю міць державної репресивної машини, помножену на досвід потомственного інквізитора, і ніхто не пробував його зупинити. Секта, яка ще недавно здавалася непереможною, розсіялася, як дим. Дивовижний час, що й казати.
Останні папки належали до розділу «довго і щасливо». Ну, відносно довго. Старший координатор північно-західного регіону Тодер Тангор повернувся в Фінкаун, одружився і взявся мирно тероризувати нежитів на ввіреній йому території. Властивий чорним пофігізм не перешкоджав йому, правда, продовжувати писати доповіді і записки про те, що з розгромленою сектою не все так просто. Залишилися невиясненими особи кількох Посвячених, ціль хитромудрих ритуалів, якими займалася найменш помітна, але і найвпертіша група Чудесників. В якийсь момент ці записки почали накладатися на повідомлення про зникнення речових доказів і архівів, нещасних випадках, які ставалися зі співробітниками «нагляду», що займалися цею справою. Часом — і з родинами цих співробітників.
Потім наступила година ікс.
Чорний маг не міг піддати сумніву власну силу, фізично не міг. Він до останнього був переконаний, що зуміє розібратися з тими, хто прийде до нього сам, тому продовжував брати участь в бойових операціях, наче нічого й не ставалося. Горе-слідчі так і не змогли потім нічого вияснити, чи то був складний відкат, чи нападаючі застосували прототип того закляття, з яким я розбирався в Арангені, тепер не розбереш. Експерти стверджували, що він помер раніше, ніж впав на землю. Поряд знайшли щось, що дуже нагадувало наконечник стріли (трикутне і сплавлене). Все.
Далі йшли глибокодумні міркування, чому мама так різко знялася з місця, і туманні натяки на те, що деяким з недавно захоплених сектантів стало відоме слово «мотоцикл».
Я розглядав завали прочитаних паперів з відчуттям неймовірного дискомфорту. Називається, поцікавився. Всупереч очікуванням карлика, запитань у мене не було — загальна картина прояснилася, а деталі мене напряму не стосуються. Так, я теж чорний маг і фізично не можу піддати сумнівам власну силу, але у мене є досвід двох майже смертей, приборкання Шереха, я ще — пам’ять кількох небіжчиків. Звідси мораль: треба бути готовим до всього. Зрозумійте мене вірно, закритися вдома і гатити прокляттями в кожну тінь — заняття безперспективне. Надто передбачувано! В кінці-кінців, мої знання про загрозу випливали з чужого досвіду, а не з безпосередньо побаченого на власні очі. Розгнівані сектанти могли прямо зараз чекати мене у вихóдку, а могли не давати про себе знати ще років двадцять. Чого тоді гадати? Набагато цікавіше буде роздивитися комплекс типових реакцій бойового мага на напад і додати туди щось оригінальне, своє. Он, у мене голем в стодолі валяється (геніальна конструкція!); вервечку дядькову я кудись в креденс запхав; та мало що! Аерозолі обновити і зварганити дрібніші балончики. Амулети, стійкі до зовнішнього впливу, теж не зашкодить зробити.
Я записав у щоденник короткий список потрібних заходів і полегшено зітхнув. Найприємніше полягало в тому, що мені не доведеться ні за ким ганятися по всій Інгерніці — рано чи пізно, вони самі сюди прийдуть. Добре!
Глава 19
Міс Кілозо вписалася в товариство Чудесників з легкістю просто неймовірною. Ні, сектанти були дуже, дуже обережними, всяку нову людину перед прийняттям в товариство перевіряли по кілька років, але білі — інша справа. Білі…. Ні, не примітивніші, а — щиріші, послідовніші, строгіші. Білий не погодиться на щось лише тому, що йому скучно, чи щоби припинити розмову. А прийнявши рішення, не відступиться від нього від найменшого непорозуміння — не дасть почуття відповідальності. Лаванда охоче посилала Дерику знаки згоди, і в Чудесника не було причин сумніватися, що разом зі словом він отримує