Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

І несправжній могильщик залишився сам, наодинці з витвережуючим амулетом і пляшкою самогону. Гріх який…

Особливо Піта дратувало те, що напарниця була в чомусь права — часто, замість того, аби чекати, простіше руками зробити. Всі люди, навіть таємничі Чудесники — смертні, а кому як не шпигунові знати, що більшість репутацій вибудувані на спритній маніпуляції. У свій час Піт пройшов курс, де майбутнім агентам пояснювали реальні можливості і обмеження магії, але десь в душі все-одно залишався ірраціональний страх. А раптом? Раптом могутність секти — не результат шахрайства і суми обставин?

Піт обійшов сторожку двічі, переконався, що на кладовищі нікого, крім нього, нема, замкнув двері і почав гучно, вголос лаятися. Він згадав предків, Чудесників, Короля, предків Чудесників і Короля, всіх білих скопом, а також тих, хто цим білим дозволяє діяти самостійно. А прості люди потім місця собі знайти не можуть від переживань!

В останню чергу в такій ситуації чекаєш допомоги від «нагляду».

Звична несправедливість. Можливо, переплюнути загартовану досвідчену шпигунку в лицедійстві браві офіцери не могли, але в одному всезнаюча міс Кілозо все ж таки помилилася — бойова група НЗАПМІС знаходилася далеко не за тиждень шляху від Септонвіля. Пан Ларкес теж не любив бездіяльно чекати (умів, але не любив), тому збирати загін почав ще до того, як шпигуни зайшли в місто. Більшість ролей було розподілено завчасно, але декого доводилося підшукувати в останній момент.

— Нам потрібен штурмовик, — доповідав координаторові Алеф Клямскі, немолодий уже чоловік, будовою щелеп трохи схожий на гієну. В бутність простим жандармом він виявився одним з небагатьох людей, які зуміли вирватися з проклятого Нінтарку, наплювавши на закляття, фанатиків і дивних чудовиськ. Наречена Алефа намагалася цьому перешкодити. Що тоді сталося між закоханими, капітан Клямскі нікому не розповідав, але палюче почуття провини ніс в собі всі п’ятнадцять років, перенісши ненависть до Чудесників на всіх білих. Зазвичай Ларкес використовував його для дуже специфічних завдань. — Потрібен бойовий маг, який гарантовано зможе заламати будь-кого з «нагляду». Завчасно таких не наймають. В ідеалі, добре би позичити армійського спеца…

— Ні, — Ларкес старанно посміхнувся (після півроку напружених тренувань, чорному почало подобатися), — вони майстри нападати гуртом, дуелянти з них поганенькі. Нам потрібно не місто знести, а усунути єдиного зрадника. І в мене є один кандидат на роль героя. Особиста зацікавленість гарантована!

В результаті, бойова група вже тиждень ховалася в стодолі з дровами буквально на околиці Септонвіля. Проблемою залишався лише зв’язок.

На четвертий день після відправлення листа Піт був вражений до глибини душі — в умовному місці залишили знак, який викликав шпигуна на зустріч. От тобі і «нагляд» не бий лежачого! Тепер йому треба було йти на зустріч з потенційними союзниками (вночі, самому) і пояснювати, чому командир групи відсутня при розмові.

— Біла? До Чудесників? — офіцер «нагляду» не вірив власним вухам. — Та ви хоч розумієте, що накоїли?!?

«Типовий жандарм, — визначив сам для себе Піт, — ані граму фантазії, ані крихти сумніву.»

— Полковник Кілозо — досвідчений агент і розуміє, на що йде, сер.

— Тепер вони будуть знати про нас все!!!

«Він що, вважає, що належність до секти передається одним доторком?» В грудях у Піта закипала холодна лють (непрофесійно, зате щиро).

— Особисті погляди полковника не вплинуть на результат роботи!

— Доста вже, капітане! — поблажливо буркнув супутник жандарма, на якого Піт навмисне не дивився навіть впритул (з бойовими магами так краще). — Ідеологія Чудесників — не лихоманка і через повітря не передається. В такій серйозній справі підстраховка не зашкодить. Так в чому, кажете, причина настільки серйозного виклику?

Піт не втримався і зиркнув на співрозмовника, наткнувшись на нехарактерно спокійний і навіть трохи глузливий погляд, ніби і не чорний перед ним. Така невідповідність на мить вибила шпигуна з рівноваги. На його пам’яті був лише один бойовий маг, який байдуже ставився до питань статусу, але тому чаклунові було років триста, він пережив епохи і настільки звик приборкувати свою натуру, що вона стала уже не зовсім чорною. Штурмовик «нагляду» виглядав надто молодим для такого знання, навіть за мірками звичайних людей. Що треба було зробити з чорним, щоби змусити його відволіктися від улюбленої гри?

Звичним зусиллям Піт відсунув убік недоречні думки і знову сфокусувався на нинішній задачі. Допитливість можна буде проявляти у вільний час. Зараз треба було пояснити звитяжним офіцерам суть виконаних шпигунами спостережень і досягнутих висновків. Але одну річ Піт уже зрозумів — до мага-зрадника прийшов гаплик.