П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд
Далтон був з нею повністю згоден.
— Саме на нашу країну вони обрушаться в першу чергу, якщо ми відмовимося здатися на їх умовах. Будь ми якою-небудь маленькою незначною країною, вони б просто-напросто залишили нас у спокої, але оскільки ми — те, що ми є, у разі відмови капітулювати ми опинимося найпершою мішенню.
— І у них, як я чула, є армія десь на півночі, — добила чоловіка Хільдемара. — Магістр Рал — не та людина, з якою можна не рахуватися або приймати за дурника. Деякі інші країни — в тому числі Яру, Галея, Хергборг, Греннідон і Кельтон — вже повалені або приєдналися добровільно. У Магістра Рала є вельми значні власні війська в Д'харі, але в сукупності з арміями цих країн його сила буде просто приголомшлива.
— Але не всі вони тут поблизу. — З якоїсь причини Бертран раптом повністю заспокоївся. — Орден цілком здатний їх знищити. А Доміні Діртх змете з лиця землі будь-які сили Д'харіанської імперії.
Далтон визнав таку впевненість необгрунтованою.
— З моїх джерел мені відомо, що цей самий Магістр Рал — чародій якихось рідкісних здібностей. До того ж він Шукач Істини. Боюся, така людина відшукає спосіб справитися з Доміні Діртх.
— До того ж, — гнівно блиснула очима Хільдемара, — Мати-сповідниця, Магістр Рал і близько тисячі їх солдат уже всередині країни, за лінією Доміні Діртх. Вони вимагатимуть нашої капітуляції. І якщо таке станеться, нашій влади кінець. А Орден з'явиться сюди через кілька тижнів. До шапкового розбору. — Вона погрозила чоловікові пальцем. — Ми працювали занадто багато років, щоб тепер все разом втратити!
Бертран, посміхнувшись, потарабанив по столу. — Значить, як я вже сказав, нам доведеться пограти з ними в кішки-мишки, чи не так, моя мила?
Річард з Келен рухалися до маєтку міністра культури. За ними по дорозі чорної змійкою летіли д'харіанські солдати. Чорної змійкою, що вилискувала сталлю. До заходу сонця залишалося близько години, але вони нарешті таки добралися до місця.
Річард, спостерігаючи за кружляючим над ними цікавим вороном, відліпив від змоклий грудей вологу д'харіанську туніку. Хриплим карканням птах сповіщав про свою царствену присутність, як це люблять робити всі ворони.
Деньок видався теплим і вологим. Вони з Келен переодяглися в запасний одяг, наданий їм солдатами, щоб їх власні одежі залишалися чистими і в них можна було б іти на майбутню зустріч. А що зустріч буде, вони знали точно.
Озирнувшись, Річард наткнувся на убивчий погляд Дю Шайю. Щоб не затягувати поїздку ще на день і швидше дістатися до місця, він змусив її їхати верхи. Їх подорож і так тяглася дуже довго.
Бака-тау-мана терпіти не могли їздити верхи. І як правило, Дю Шайю просто не звертала уваги на його слова, коли він наказував їй сісти на коня. Але цього разу вона зрозуміла, що, якщо не послухає, її чекати ніхто не стане.
Судячи з усього. Карі знадобилося досить багато часу, щоб знайти армію генерала Райбаха і відправити Річарду ескорт. Річард з Келен і бака-тау-мана занадто довго йшли пішки по весняних калюжах. І не дуже далеко відішли, коли їх нарешті наздогнав д `харіанський кінний ескорт з вільними кіньми.
Та ще Дю Шайю протестувала без кінця, що їзда верхи зашкодить її дитині, тому самому, що Річард попросив її виносити. Саме через її вагітність Річард і не дуже наполягав, щоб вона їхала верхи.
Почати з того, що він взагалі не хотів, щоб Дю Шайю їхала з ними. Коли прибули д'харіанці із запасними кіньми і провіантом, вона навідріз відмовилася повертатися додому, як обіцяла раніше.
Треба віддати їй належне, під час подорожі Дю Шайю жодного разу не поскаржилася на труднощі. Але коли Річард змусив її сісти на коня, Дю Шайю прийшла в лють.
Келен, яка спочатку досить прохолодно сприймала присутність мудрої жінки бака-тау-мана, змінила своє ставлення з того дня, як Річард впав з коня, адже Дю Шайю врятувала йому життя. Так, у всякому разі, вважала Келен. Річард же сильно сумнівався, що його порятунок — заслуга Дю Шайю.
Він ніяк не міг до кінця зрозуміти, що ж насправді тоді відбулося. Побачивши Доміні Діртх і довідавшись, що вони задзвонили самі по собі якраз тоді, коли він ледь не помер від дикого болю, Річард зрозумів, що все це взаємопов'язане, і не вірив, що Дю Шайю має до цього якесь відношення. Сталося щось набагато більш важливе, ніж думала мудра жінка. Більш важливе — більш складне, хоча Річард і не знав поки що.
З того самого моменту, як Річард побачив Доміні Діртх, він відмовився зупинятися заради чого б то не було. І Дю Шайю, відчувши те, що відчув і він біля цих кам'яних дзвонів, стала куди поступливішою. Тепер вона не заперечувала проти поспіху.
Запримітивши вдалині курний шлейф вершника, Річард підняв руку. Він чув, як наказ зупинитися передавали далі по рядах. Колона встала. І коли військо зупинилося, Річард раптом зрозумів, скільки ж від них було шуму.
— Мабуть, це нас вітати збираються, — повідомила Келен.
— Далеко ще до маєтку міністра? — Поцікавився Річард.
— Не дуже. Ми вже далі ніж на півдорозі від Ферфілда. Може, близько милі.
Річард з Келен спішилися, щоб зустріти під'їзжаючого вершника. Один з солдатів прийняв у Келен поводи. Річард віддав йому і свою вуздечку, а потім відійшов від колони. За ним рушила одна лише Келен. Річарду довелося дати сигнал, щоб солдати не утворювали навколо них захисний коло.
Молодий чоловік зістрибнув з коня, не встиг той толком зупинитися. Тримаючи в одній руці вуздечку, він шанобливо схилив коліно. Келен привітала гінця як годиться Матері-сповідники,
