П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

— Так, але…

— У першу чергу це необхідно для збереження свободи сотень тисяч жителів Нового світу. Ми не можемо ставити під загрозу так багато людей. Якщо ви до нас не приєднаєтеся, ми вас захопимо. А коли це станеться, ви будете позбавлені права голосу при прийнятті загальних законів і виплатите контрибуцію, яка виб'є з колії вашу країну на кілька поколінь. — Очі Річарда горіли так, що міністр навіть злегка відсунувся. — Але буде куди гірше, якщо Імперський Орден добереться до вас першим. Вони не будуть вимагати контрибуції. Вони вас знищать. Переб'ють і поневолять вас.

— Імперський Орден зажадав капітуляції Ебініса, — стримано повідомила Келен. — Я була там. І бачила, що сотворили імперці з жителями, коли ті відмовилися здаватися і ставати рабами. Солдати Імперського Ордена піддали тортурам і вирізали всіх чоловіків, жінок і дітей в місті. Всіх до єдиного. Ніхто не залишився в живих.

— Ну, кожен, хто…

— У різанині брали участь понад п'ятдесят тисяч імперців, — крижаним тоном продовжила Келен. — Я командувала військами, які перебили їх. Ми вбили всіх до останнього тих солдатів і офіцерів Ордена, які брали участь у різанині в Ебінісі. — Келен нахилилася до міністра. — Багато з них молили про милосердя. Але я проголосила моєю владою Матері-сповідники, що Ордену не буде ніякої пощади! І сюди входять і ті, хто виступає на його стороні. Ми знищили цих людей всіх до єдиного, міністр. Всіх до єдиного.

Після цих слів за столом повисло загальне мовчання. Тереза, дружина Далтона Кемпбелла, виглядала так, ніби готова тікати звідси світ за очі.

— Ваше єдиний порятунок — приєднатися до нас, — нарешті сказав Річард. — Разом ми утворимо величезну силу, здатну перевернути Орден і зберегти мир і свободу в Новому світі.

— Як я вже сказав, — заговорив міністр Шанбор, — будь вибір за мною, я б погодився приєднатися до вас. І моя дружина теж. І Далтон. Тільки справа в тому, що імператор Джеган зробив щедру пропозицію, запропонував мир і…

— Що?! — Келен схопилася. — Ви ведете переговори з цими вбивцями?!

Деякі гості в залі перервали свої бесіди і глянули на верхній стіл. А деякі, як зауважив Річард, взагалі весь час не відривали очей від міністра і його гостей.

Міністр вперше не розгубився.

— Коли твоїй країні загрожують дві протистоячі одна одній сили, ні одну з яких ми не запрошували, наш обов'язок вождів і радників вислухати обидві сторони. Ми не хочемо воювати, але війна сама прийшла до нас. І ми зобов'язані з'ясувати, який вибір нам пропонують. Ви не можете звинувачувати нас в тому, що ми бажаємо ретельно зважити наші можливості.

— Свобода або рабство, — відрізав Річард, вставши поруч з дружиною.

Міністр теж піднявся.

— У нас, в Андері, не вважається образою вислухати те, що люди хочуть сказати. Ми не нападаємо на людей, якщо вони нам не загрожують. Імперський Орден просив нас не слухати вас, але ви тим не менш тут. Ми надаємо всім можливість висловитися.

Рука Річарда напружилася на ефесі меча. Він був готовий відчути викладені золотим дротом літери слова «Істина» і на мить здивувався, коли не виявив їх.

— І яку ж брехню вам видав Орден, міністр?

— Як я вже сказав, ваша пропозиція нам подобається більше, — знизав плечима андерець.

Він жестом запропонував гостям сісти. Річард з Келен неохоче повернулися на свої місця.

— Кажу вам прямо в обличчя, міністр, — заявив Річард. — Чого б ви там не домагалися, від нас ви цього не отримаєте. Навіть не утруднюйтесь виставляти ваші умови. Як ми вже пояснили вашим представникам у Ейдіндріле, ми висунули рівні вимоги для всіх країн. І щоб усе було по справедливості, ніяких винятків не буде. Ні для кого. Ні виключень, ні особливих привілеїв.

— А ми нічого й не просимо, — відповів міністр Шанбор.

Келен легенько торкнулася його спини, і Річард сприйняв це як сигнал заспокоїтися і стримати гнів. Глибоко вдихнувши, він нагадав собі про мету їх перебування. Келен права. Спочатку думати, потім діяти.

— Гаразд, міністр, так що ж не дозволяє вам прийняти наші умови?

— Ну, як я вже сказав, будь на те моя воля…

— Що саме? — Убивчим тоном перепитав Річард. Схоже, заспокоїтися не вийшло.

Він уже подумував про свої війська, розташовані в милі від маєтку. Для д'харіанських елітних військ змести охорону маєтку — що раз плюнути. Це не те рішення, до якого хотілося б вдаватися, але у нього може просто не виявитися вибору. Не можна дати міністру — вільно чи мимоволі — перешкодити їм зупинити Джегана.

Міністр відкашлявся. Гості за столом застигли, боячись поворухнутися, ніби могли прочитати в очах Річарда його думки.

— Це стосується всіх жителів нашої країни. Ви хочете, щоб ми відмовилися від нашої культури, як і Імперський Орден, хоча, можливо, ви внесете і менше змін в наш уклад, ніж Орден, і ми зможемо зберегти дещо з наших звичаїв. Таку зміну я нав'язати своєму народу не маю права. Вони самі повинні вирішувати.

— Що? — Насупився Річард. — Що ви маєте на увазі?

— Я не можу диктувати в цьому питанні. Населення саме повинно вирішити, що робити далі.

Річард підняв долоню і опустив на стіл.

— Але як вони можуть це зробити? — Міністр облизав губи.

— Вони самі вирішать свою долю голосуванням.

— Чим-чим? — Запитала Келен.

— Голосуванням. У цій справі кожному повинна бути надана можливість висловити свою думку.

— Ні, — спокійно відрізала Келен.

— Але, Мати-сповідниця, —