Гра в чуже життя - Олена Гриб

– Ви пропонуєте щось конкретне? – в тоні Геданіота звучав метал.

– Вічне вигнання. Так буде справедливо.

«Угу, і тобі буде не так боляче через доньку» – зло подумала Лін, уявивши логіку Малдраба.

Потім він відійде. Можливо, навіть пошкодує! Проте зараз це не мало значення.

Принц задумливо перевів погляд на жерця і різко відповів:

– Я згоден. Шкода, у мене немає Майстра. Доведеться відкласти покарання, а поки…

– Веллі з радістю вам допоможе, Ваша Високосте! – перебив його імператор. – Тут зачеплена честь імперії і моєї доньки. Кріпе, створи портал у Закритий світ!

Принц рота не встиг розкрити, коли навколо Карі затанцювала сіра «хмаринка».

– Вилазь! – крикнула Лін, хапаючи метаморфа за руку і щосили тягнучи до себе.

– Стій, рьяско! – почула відчайдушний крик Зеліни, перш ніж провалилася в серпанок разом із Карі.

– Бідні тварюки! – тихо вигукнув ельф, коли в порталі зник і Марк, що взявся невідомо звідки, а за ним, матюкаючись, стрибнула руда богиня з тієї ж теплої компанії. – Як їм не пощастило!

– Цілий світ для двох… – прошепотіла Осайна.

– Гадаю, незабаром Закритий світ почне з нами торгівлю, – пробурмотів собі під ніс Геданіот. – Або війну… Як думаєш, брате?

Ангас мовчки дивився туди, де зовсім недавно стояла та, кого він вирішив захищати. Тепер перед Першим магом відкривалися такі перспективи… Але він ще не знав, чи хоче знову бути самим собою.

***

Далеко за північ чоловік, з ніг до голови закутаний у чорний плащ, постукав у ворота обителі Першого мага Радіса. Стражник, невдоволено позіхаючи, відчинив оглядове віконце і гаркнув:

– Хто?!

Його напарник забурмотів щось заспокійливе, бо ж аби хто господаря не потурбує. Грубіян тільки хмикнув у відповідь. Він на своєму віку надивився на всіляких відвідувачів, та й, як істинний клусець, знався в магії. Нащо боятися людей? А не-людям сюди ходу немає.

Незнайомець мовчав.

– Я питаю – хто?! – стражник додав загрози в голос.

І отримав тиху відповідь:

– Твій хазяїн мене чекає.

Вояка поперхнувся вигуком подиву і затиснув рот недосвідченому напарнику, який вирішив приєднатись до вигнання відвідувача. Про цього візитера служака чув ще від свого діда…

– Негайно повідом пана! – наказав він молодому товаришеві по службі, підштовхуючи того до виходу. – Заходьте, пане, – люб’язно прочинив ворота перед незнайомцем.

Другий стражник повернувся напрочуд швидко.

– Великий маг Радіс прийме вас! – оголосив, намагаючись приховати здивування. – Там, де й завжди.

Закутаний у чорний плащ величаво кивнув, блиснули дві золоті монети.

– За турботу! – приглушено кинув він, розчиняючись у темряві.

Там, де і завжди… Лан усміхнувся, помітивши невелику фігуру біля старого кам’яного колодязя. Завжди… Він зняв капюшон, і світло магічних ліхтарів посріблило біле волосся.

– Ти знову повернувся… – пролунав напівшепіт-напівзітхання.

– Знову. Добрий вечір, Радо. Навіщо ти хотіла знищити мій дім? Я ледве встиг поглинути твоє заклинання, – в холодному тоні Лана не було й натяку на колишні почуття.

Та, кого весь світ знав як Першого мага, рвучко кинулася вперед:

– Ні! Я винна лише в тому, що не спробувала їх зупинити відразу ж, коли відчула! Вір мені, Алане! Ти був відсутній занадто довго, і я… мені здавалось, я не впораюся! Ні, брешу… Я злякалася, що, нагадавши про себе, наражу на небезпеку доньку. Нашу доньку! Я повернула її і не могла втратити вдруге! Алане? Алане, що з тобою? Алане!

Правитель Дивного Лісу неквапливо витягнув з криниці відро холодної води, так само неспішно вилив його собі на голову і поцікавився:

– Яка ще донька, Радо?!

Жінка завмерла в подиві.

– Яка донька?.. Ти вже не пам’ятаєш той час, коли називав мене своєю любою і незрівнянною? Своєю ЛІН?! Лан і Лін, як романтично, ха-ха-ха! Мені було п’ятнадцять! Мене величали спасителем людства! Мене! Як же так, Алане? Людям потрібен був герой, а не чергова не-людська підстилка! Невже ти забув свою геніальну ідею відправити новонароджену дитину в твій світ? А її втілення? «Радо, пробач, я трохи помилився! Малятко живе, перемістилося добре, але Врата Предків дають лише один шанс, і я повернувсь! А вона залишилася… Та й не мій то світ, відверто кажучи, а моїх предків».

– Що?!

– Краще б мене ніколи не називали Радісом! В одинадцять років прикинутися хлопчиком здається доброю ідеєю, але тисячоліттями жити під цією личиною нестерпно!

– Як це сталося? І де вона? – глухо запитав Лан, пригладжуючи мокре волосся.

Мініатюрна жінка трохи зніяковіло усміхнулася.

– Ти колись мав рацію. Наша донька виросла, і ми тепер їй не потрібні. Я спостерігала за нею, Алане! Уявляєш, минуло стільки років, а вона зовсім молоденька! Чи там час іде по-іншому? Я не вірила, що вдасться… Закінчивши приготування до її переміщення додому, я дізналась, що одна дівчина потрапила в схожу ситуацію. Я її пожаліла… Спробувала зловити відразу двох зайців, а дурний веллійський радник все переплутав! Замість того, щоб відправити бастарда в світ, звідки повернулася б наша донька, вони зробили з неї двійника принцеси! Використали мою силу, щоб дати їй чужу зовнішність!